І старе королівство Тілт, і область, що стала відома як Ферроу, впродовж життя одного покоління розглядалися як завойовані території. Багатство їхніх ланів, садів і стад щедро використовувано для потреб Прибережних герцогств. Королева Муніфісенс Гойна, внучка Вейдлера, була достатньо розумною, аби збагнути, що у внутріземських областях наростає невдоволення. Вона виявила велику толерантність і мудрість, піднімаючи племінну старшину народу Ферроу та давні правлячі родини Тілту до рівня нобілітету. А ще використовувала змішані шлюби та земельні пожалування, творячи союз між прибережним і внутріземським населенням. Вона перша назвала своє королівство Шістьма герцогствами. Але всі її політичні маневри не могли змінити розбіжностей між географічними й економічними інтересами різних регіонів. Клімат, населення і спосіб життя у Внутрішніх і Прибережних герцогствах дуже різнилися між собою.
За правління Шрюда розбіжність інтересів двох регіонів ще більше загострилася через суперництво між потомками двох його королев. Старші Шрюдові сини, Веріті та Чівелрі, були синами Констанс, жінки шляхетного роду із Шокзу, що мала кревних також серед нобілів Бернсу. Вона сприяла прибережникам. Друга Шрюдова королева, Дезайр, походила з Ферроу, але її рід сягав древніх засновників королівства Тілт і мав віддалені зв’язки з династією Провісників. З цієї причини вона часто повторювала, що її син Регал має більше королівської крові, ніж будь-хто з його зведених братів, а отже, його права на престол більші.
Зі зникненням короля-в-очікуванні Веріті, поголосом про його смерть і очевидним занепадом короля Шрюда Прибережним герцогам стало зрозуміло, що влада й титул перейдуть до принца Регала, потомка внутріземської гілки династії. Тим часом вони воліли згуртуватися довкола ненародженої дитини Веріті, прибережного принца, і, як можна було передбачити, зробили все можливе, щоб зберегти і зміцнити владу в руках прибережних родин. Оскільки Прибережним герцогствам саме загрожували пірати й перекованці, для них це справді був один-єдиний розумний вибір.
Церемонія коронації була надто тривалою. Народ зібрали задовго до її початку, щоб Регал гідно пройшов крізь наші ряди та піднявся на підвищення, де його чекав король Шрюд. Королева Кеттрікен, бліда, як свічка, стояла за Шрюдом, ліворуч від нього. Той мав на собі пишні шати, хутряну накидку та всі королівські регалії, але Кеттрікен не піддалася на підказки та намови Регала. Стояла, висока і пряма, у простій пурпуровій сукні, підперезаній над її заокругленим животом. Проста золота діадема тримала разом обтяті рештки волосся. Як не зважати на той металевий обруч на скронях, подобала радше на служницю, готову допомагати королю Шрюдові. Я знав, що вона досі вважає себе Жертовною, а не королевою. Не розуміла, що суворість одягу робила її драматично чужою в очах двору.
Був там і блазень у добряче поношеному чорно-білому костюмі з тим самим Щуриком на посоху. Обличчя він теж розмалював у чорно-білі смуги, а я міркував, чи це має замаскувати його синці, чи просто доповнює одежу. З’явився незадовго до виходу Регала й дуже тішився спектаклем, який сам і влаштував, велично прогулюючись уздовж проходу й легким жестом благословляючи присутніх своїм Щуриком. Закінчилося все тим, що він присів у реверансі перед зібранням, а тоді граціозно впав королю до ніг. Вартові кинулися, щоб його забрати, але веселий натовп не дав їм пройти. Коли ж він нарешті дійшов до помосту й сів, король потягнувся вниз і знічев’я скуйовдив рідке блазневе волосся. Тож довелося залишити його там. Дивлячись на цю виставу, хтось усміхався, хтось супився. Усе залежало від того, наскільки певний глядач зобов’язався вірністю Регалу. Стосовно ж мене самого, то я боявся, що це останній блазнів жарт.
Атмосфера у Твердині весь цей день нагадувала киплячий горщик. Моя віра в те, що герцог Бернсу вміє тримати рот на замку, похитнулася. Аж надто багато дрібних шляхтичів зненацька кивали мені головою або ж намагалися впіймати мій погляд. Боячись, що це не уникне уваги Регалових слуг, я переважно сидів у своїй кімнаті, а більшу частину раннього пополудня провів у вежі Веріті, де марно намагався скіллити до нього. Вибрав це місце в надії, що спогади про принца очистять мої думки й допоможуть мені прикликати його, але нічого з цього не вийшло. Замість зосередитися на Веріті, я лякливо прислухався, чи не чути на сходах вежі кроків Вілла, або ж шукав дотику Джастіна й Серени до свого Скіллу.