Я пішов до своєї кімнати, з великим полегшенням перевдягнувшись у зручніше вбрання. Натягаючи сорочку, відчув маленьку опуклість. Наготована для Воллеса отрута, досі вшита у манжет. «Можливо, це принесе мені щастя», — гірко подумав я. Вийшов з кімнати, а тоді зробив, імовірно, найдурніший вчинок того вечора: пішов до кімнати Моллі. Зала для слуг була порожньою, коридор ледь освітлений двома мерехтливими смолоскипами. Я постукав у двері. Ніхто не відповів. Я легко торкнувся замка, але двері не були зачинені.
Темрява. Порожнеча. У маленькому каміні не було вогню. Я знайшов у коридорі уламок свічки й запалив її від смолоскипа. Тоді повернувся в її кімнати й зачинив двері. Стояв там, доки пустка не перетворилася на реальність. Це було дуже схоже на Моллі. З ліжка прибрано постіль, камін вичищений, але поблизу лежав маленький стосик дров, приготований для наступного мешканця. З цього я зрозумів, що вона сама прибирала в кімнаті. Жодної стрічки, жодної свічки, навіть шматочка ґноту не зоставила жінка, яка вела тут життя служниці. Глек поставлено у вмивальній мисці догори дном, щоб не запорошився. Я сів на крісло перед холодним каміном, відкрив скриню для одягу й заглянув усередину. Але це не було її крісло, її камін, її скриня. Це були тільки предмети, яких вона торкалася впродовж того короткого часу, коли була тут.
Моллі пішла.
Вона не повернулася.
Я доти був більш-менш цілісним, доки уникав думок про неї. А ця порожня кімната здійняла перепаску з моїх очей. Я зазирнув у своє нутро, і побачене викликало в мене зневагу. Шкодував, що не можу скасувати поцілунків на подушечках пальців Целеріті. Були вони бальзамом на душевні рани дівчини чи принадою, що мала прив’язати до мене її саму та її батька? Я вже й не знав достеменно. Те й те недобре, обидві причини фальшиві, якщо я взагалі вірив у кохання, в якому присягався Моллі. Цей мій єдиний вчинок доводив, що я винен у всьому, чим вона мені докоряла, бо завжди ставив би династію Провісників понад нею. Даремно манив її обіцянкою подружжя, відібрав у неї самоповагу та віру в мене. Вона завдала мені болю, покидаючи мене. Але це не змогло виправити того, що я зробив з її вірою в себе саму. Вона так завжди й житиме з переконанням, що її обманув та використав самолюбний брехливий хлопець, якому забракло навіть відваги, щоб битися за неї.
Чи можна черпати відвагу з внутрішнього спустошення? А з легковажності та жаги до самознищення? Я сміливо повернувся донизу й вирушив просто в покої короля. Світильники в ліхтарнях біля його дверей дратували мене, плюючись блакитними іскрами, коли я повз них проходив. Це дещо надміру драматично, Чейде. Я гадав, чи він попрацював з кожною свічкою і кожним смолоскипом у Твердині. Відхилив завісу і ввійшов. Там не було нікого. Ні у вітальні, ні навіть у королівській спальні. Взагалі ні на що глянути. Найкращі речі забрано й вивезено у верхів’я ріки. Кімнати скидалися на приміщення у посередньому заїзді. Нічого було й украсти, а то Регал залишив би вартового біля дверей. Якимсь дивом усе довколишнє нагадало мені кімнату Моллі. Щоправда, тут залишилися якісь меблі, постіль, вбрання та ще дещо. Але ця кімната вже не була кімнатою мого короля. Я підійшов і став біля столу, саме там, де стояв колись малим хлопцем. Тут раз на тиждень, за сніданком, Шрюд зі властивою йому проникливістю розпитував мене про мої уроки, щоразу нагадуючи, що я його підданий, а він мій король. Той чоловік зник із цієї кімнати. На зміну твореному діяльною людиною безладу, ріжкам для взуття, клинкам, розгорнутим сувоям прийшли кадильниці та липкі чашки з наркотичним зіллям. Король Шрюд уже давно покинув цю кімнату. Цієї ночі я заберу звідси старого хворого чоловіка.
Я почув кроки й вилаяв себе за необережність. Сховався за завісу і стояв там, не рухаючись. Долинуло бурмотіння голосів із вітальні. Воллес. А ця глузлива відповідь мала б належати блазню. Я вийшов зі своєї схованки, став біля входу до спальні та крадькома виглянув назовні з-за портьєри. На канапі біля короля сиділа Кеттрікен, тихо з ним розмовляючи. Вона мала втомлений вигляд. Довкола її очей залягли темні кола, але вона всміхалася до короля. Я із задоволенням почув, що він бурмоче якусь відповідь на її питання. Воллес присів біля каміна, аж надміру ретельно докидаючи дров до вогню. По той бік каміна клубочком згорнулася Розмері, а її нова сукня розкинулася довкола неї. Коли я заглянув, вона саме сонно позіхнула, тоді тяжко зітхнула й випросталася. Я її жалів. Через довгу церемонію почувався точнісінько так само. Блазень стояв за кріслом короля. Раптом він обернувся і глянув на мене, наче нас і не розділяла портьєра. Наскільки я бачив, нікого більше в кімнаті не було.