— А що про це каже Регал? — мої думки випручувалися з павутиння. Ох, як же це боляче.
— Небагато. Лише те, що і вона, і дитина, безперечно, мертві, а ти всьому цьому був причиною. Каже якісь дикі речі про звірячу магію, наче ти вбив короля своїм Вітом. Усі вимагають доказів цих звинувачень, а він товче, що скоро, скоро.
Жодних згадок про пошуки Кеттрікен на головних дорогах і окружних шляхах. Я ризикнув припустити, що його шпигуни-скіллери не розкрили нашої змови повністю. Але, перестеріг я себе, якщо він вислав погоню, то навряд чи наказав привести її назад живою-здоровою.
— А де Вілл? — спитав я.
— Вілл?
— Вілл, син Гостлера. Член групи Скіллу.
— А. Цей. Я взагалі не пам’ятаю, щоб його бачила.
— Ах! — Мені загрожувала чергова хвиля млості. Зненацька я загубив нитку логіки. Знав, що мушу ще про щось запитати, та не міг згадати, про що. Барріч усе ще тут, але королева і блазень зникли. Що пішло не так? Не було безпечного способу розпитати це в Пейшенс.
— Хтось знає, що ви тут? — спромігся я спитати. Напевне, якби Барріч знав, що вона прийде, то передав би з нею звістку.
— Звичайно, що ні! Це нелегко було влаштувати, Фітце. Лейсі довелося підсипати блювотного порошку до їжі одного з вартових, щоб на посту зостався тільки один. А тоді ми пильнували, коли він забереться, — ох, Лейсі казала принести тобі це. Вона дуже мудра.
Її долонька зникла, а тоді повернулася, пропхавши крізь ґрати одне, а потім і друге яблуко. Вони вдарилися об підлогу, перш ніж я встиг їх піймати. І оперся пориву негайно ж на них накинутися.
— А що кажуть про мене? — тихо спитав я. Вона якусь мить мовчала.
— Переважно кажуть, що ти збожеволів. Дехто вважає, що тебе зурочив Рябий чоловік, щоб ти всіх повбивав тієї ночі. А ще подейкують, наче ти планував бунт і вбив Серену та Джастіна, бо вони про це довідалися. Ще дехто погоджується з Регалом, наче ти маєш звірячу магію, але таких мало. Найчастіше таке каже Воллес. Він запевняє, що свічки в королівській кімнаті не горіли синім, доки ти туди не ввійшов. І каже, наче блазень кричав, що ти вбив короля. Але блазень теж зник. Було стільки лихих знаків, і так тепер страшно… — її голос урвався.
— Я не вбивав короля, — тихо сказав я. — Це зробили Джастін і Серена. Тому я й убив їх власним ножем короля.
— Вартові повертаються! — просичала Лейсі. Пейшенс проігнорувала це.
— Але ж Джастін і Серена навіть не були…
— Мені ніколи пояснювати. Це було зроблено Скіллом. Але вони це зробили, Пейшенс. Присягаюся в цьому. — Я помовчав. — Що вони збираються зі мною зробити?
— Це ще не вирішено, справді.
— Ми не маємо часу на ґречну брехню.
Я почув, як вона ковтнула слину.
— Регал хоче тебе повісити. Він наказав би вбити тебе ще тієї ночі, у Великій залі, але Блейд стримував його вартових, доки заворушення не придушено. Тоді за тебе заступилися Прибережні герцоги. Леді Грація з Ріппону нагадала Регалові, що нікого, у чиїх жилах тече кров Провісників, не можна вбити мечем чи стратити на шибениці. Він не хотів визнати, що ти королівської крові, але тут надто багато хто здійняв крики протесту. Тепер він присягає, наче може показати, що ти маєш Віт, а всі, хто вживає звірячу магію, мусять бути повішені.
— Леді Пейшенс! Тепер вам доведеться піти, а то не лише мене повісять!
Повернувся вартовець, схоже, з Честером, бо я чув кроки кількох людей. Вони поспішали до камери. Пейшенс відпустила мої пальці.
— Я зроблю для тебе все, що зможу, — прошепотіла вона. Так сильно старалася не дозволити, щоб у її голосі пролунав страх, але на цих словах він зламався.
А тоді пішла, лаючи вартового, наче сойка, тимчасом як Честер чи хтось інший супроводжував її дорогою від камери. Тільки-но вона пішла, я схилився, щоб зібрати яблука. Вони були невеликими і прив’ялими за зиму, але мені здалися надзвичайними. Я з’їв навіть хвостики. Та незначна кількість вологи, що була в них, не вдовольнила моєї спраги. Якийсь час я сидів на лавці, обхопивши голову руками і змушуючи себе до постійної пильності. Знав, що мушу думати, та це було ой як нелегко. Мій розум не міг зосередитися. Я мав спокусу відірвати сорочку від ран на передпліччі, але змусив себе залишити все, як є. Не чіпатиму їх, доки не зароп’яться. Я не міг дозволити собі кровотечі. Мені потрібна була вся моя сила, щоб повернутися до дверей.