Але я не бачив особливої відмінності між різновидами болю. Ретельно вивернув свій закривавлений правий манжет. Схована кишенька була зашита ниткою, що мала б легко витягтися. Але її заліпила засохла кров. Я обережно потягнув. Не розсипай. Доведеться почекати, доки мені дадуть більше води, щоб легше проковтнути. Інакше застрягне мені в горлі, і я виблюю гіркий порошок. Я все ще змагався з ниткою, коли почув голоси в коридорі.
Здалося нечесним, що вони так швидко прийшли по мене. Я прислухався. Це був не Регал. Але кожен, хто тут з’являється, має якусь справу до мене. Низький нерозбірливий голос хаотично розходиться, як гудіння. Вартові відповідають коротко, неприязно. Інший голос — примирливий, розсудливий. Знову гудіння, усе голосніше, виразно войовниче. Раптом крик:
— Ти помреш, Фітце! Повиснеш над водою, а твоє тіло спалять!
Голос Барріча. Дивна суміш гніву, погрози й болю.
— Забери його звідси, — одна з вартівниць, яка тепер заговорила гучно й виразно. Без сумніву, внутріземка.
— Вже, вже беру, — я знаю цей голос. Блейд. — Він просто трохи перебрав, от і все. Це його давня проблема. А цей хлопець роками був за підручного в нього у стайнях. Усі кажуть, що він міг про це знати і напевне знав, але нічого не зробив.
— Тааак, — гнівно і протяжно підтвердив Барріч. — Я тепер без роботи, бастарде! Уже не для мене оленячий герб! Що ж, на дупу Еля, це й байдуже. Коні зникли. Найкращі срані коні, яких я будь-коли тренував, пішли вже вглиб суходолу, а я віддав їх цим придуркам. Пси пішли, яструбів нема! Лишилися тільки випердки й пара мулів. Не маю жодного коня, про якого не соромився б зізнатися!
Його голос усе наближався. У ньому відчувалося шаленство.
Я доволікся до дверей і вхопився за ґрати, щоб роздивитися. Самого поста не бачив, але на стіні видно було тіні всіх, що там були. Тінь Барріча намагалася ввійти в коридор, тимчасом як вартові та Блейд намагалися його відтягнути.
— Стривайте. А тепер хвильку постривайте, — опирався п’яний Барріч. — Чекай. Диви. Я лише хочу з ним порозмовляти. Ото й усе. — Гурт людей хвилею ринув у коридор і знову зупинився. Вартові стояли між Баррічем і моїми дверима. Блейд учепився за Баррічеву руку. На ньому все ще зоставалися сліди битви, а одна рука висіла на перев’язі. Йому не під силу було затримати Барріча.
— Я лише візьму своє, перш ніж Регал візьме своє. І все. І все. — Голос Барріча був низьким і невиразним від перепою. — Дайте спокій. На хвилину. Що це важить? Він однаково що мертвий. — Чергова пауза. — Диви. Я заплачу, що належить. Дивися тут.
Вартові перезирнулися.
— Ух, Блейде, зостався тобі якийсь гріш? — Барріч покопирсався у гаманці, а тоді пирхнув з огидою та вивернув його над долонею. Монети сипалися, наче дощ, прослизаючи йому крізь пальці. — От, от. — Залунав дзенькіт і брязкіт монет, що падали й котилися кам’яною підлогою коридору, а він розкинув руки у щедрому жесті.
— Гей, він не це мав на увазі. Баррічу, ти не смієш намагатися підкупити вартових, а то тебе теж кинуть до камери. — Блейд поквапом нахилився, перепрошуючи та збираючи розкидані монети. Вартові схилилися поруч з ним, і я побачив, як їхні руки тайкома мандрують від підлоги до кишені.
Зненацька в моєму вікні з’явилося обличчя Барріча. Якусь хвилину ми стояли віч-на-віч біля заґратованого вікна. На його обличчі змагалися сум і обурення. Очі почервоніли від випивки, а подих смердів перегаром. Тканина сорочки пішла зубцями там, де з неї зірвано оленячий герб. Він зиркнув на мене, а, коли роздивився, його очі розширилися від жаху. Певний час ми так і дивилися одне одному в очі, а я думав щось про дух взаєморозуміння та прощання, який витав між нами. Потім він відступив назад і плюнув мені в обличчя.
— От, це тобі, — гарикнув він. — Це тобі за моє життя, яке ти в мене відібрав. За всі ті години, всі ті дні, які я на тебе згаяв. Краще б ти ліг і помер між тварин, перш ніж допустив таке. Тебе хочуть повісити, хлопче. Регал звелів побудувати шибеницю над водою, як наказує давня мудрість. Тебе повісять, а тоді поріжуть на шматки і спалять до кістки. Не зостанеться нічого, щоб і поховати. Певне, бояться, що собаки знову тебе викопають. Ти цього хочеш, гей, хлопче? Бути похованим, як кістка, щоб якийсь пес пізніше тебе викопав? Краще лягти і вмерти просто тут.