Провів язиком по своїх губах зсередини, щоб відліпити їх від зубів, а затим сказав:
— Ти вбив рідного батька.
Регал у своєму кріслі закам’янів. Чоловік, який мене тримав, напружився. Я повис у нього на руках, змушуючи його тримати мою вагу.
— Це зробили Серена і Джастін, але ти їм звелів, — тихо сказав я. Регал підвівся.
— Проте не раніше, ніж ми скіллили до Веріті, — крикнув я голосніше. Від цього зусилля покрився потом. — Веріті живий, і він усе знає. — Регал підходив до мене, а Вілл рухався одразу ж за ним. Я глянув на Вілла і вклав у свій голос якомога більше погрози. — Про тебе теж знає, Вілле. Він усе знає.
Охоронець тримав мене, а Регал тим часом ударив мене тильною стороною долоні. Раз. Ще удар — і я відчув, як від нього шкіра мого обличчя репнула. Регал відвів кулака. Я зібрався докупи, відштовхнув увесь біль, сконцентрувався, приготувався.
— Стережись! — гукнув Вілл і кинувся вперед, відштовхнувши Регала вбік.
Я надто цього хотів, тож він проскіллив моє бажання. Коли Регал похитнувся, я вирвався з рук свого стражника, прослизнув повз Регалів удар, стрибнув. Одною рукою ухопив його за карк, намагаючись притягти Регалове обличчя до другої моєї руки, тієї, що тримала вже розірваний пакетик порошку. Я збирався втерти йому порошок у ніс та рот, сподіваючись, що цього буде достатньо, аби його вбити.
Усе це зіпсував Вілл. Мої опухлі пальці не зімкнулися на Регаловій шиї. Вілл вирвав Регала з мого незграбного затиску, повернув його до мене боком. Коли Віллове плече зіткнулося з моїми грудьми, я дотягся йому до обличчя та втер папір і білий порошок у його ніс, рот і очі. Більша частина порошку здійнялася між нами легенькою хмаркою. Я побачив, що він сапнув від гіркоти, а тоді ми обоє опинилися на підлозі, під кучугурою Регалових вартових.
Я намагався пірнути в непритомність, але це мені не вдалося. Мене били, копали й душили, а Регал шалено кричав:
— Не вбивайте його! Не вбивайте його!
Нарешті це їх стримало. Я відчував, як вони злазять з мене, як витягують з-під мене Вілла, але не бачив цього. Мені по обличчі текла кров. З нею змішувалися сльози. Це був мій останній шанс, і я змарнував його. Навіть з Віллом не впорався. О, він кілька днів нездужатиме, але сумніваюся, що помре через це. Навіть зараз я чув, як вони над ним бурмочуть.
— То заберіть його до цілителя, — нарешті наказав Регал. — Подивимося, чи може він з’ясувати, що з ним не так. Чи хтось із вас не копнув його в голову?
Я думав, що йдеться про мене, аж доки не почув звуку, з яким волочили Вілла. Або я втер у нього більше, ніж сподівався, або хтось копнув його по голові. Може, зітхнув і втягнув трохи порошку в легені. Я гадки не мав, що тоді з ним буде. Коли відчув, як слабне присутність його Скіллу, то це було майже таким самим благословенням, як зменшення болю. Я обережно зменшив пильність свого захисту, наче скинув із пліч важелезний тягар. Ще одна думка мене втішила. Вони нічого не помітили. Ніхто не розгледів ні паперу, ні порошку, все трапилося надто швидко. Може, взагалі не подумають про отруту, доки для Вілла не стане надто пізно.
— Бастард мертвий? — гнівно зажадав Регал. — Якщо так, то, клянуся, ви всі повиснете!
Хтось квапливо похилився наді мною, перевірив пальцями пульс на моєму горлі.
— Він живий, — сказав солдат грубувато, майже похмуро. Одного дня Регал навчиться не погрожувати власним стражникам. Я сподівався, що його навчить цього стріла у спину.
Хвилиною пізніше хтось вилив на мене відро холодної води. Викликаний цим шок посилив увесь той біль, який я вже відчував раніше. Я розплющив одне око. І першою річчю, яку побачив, були вода і кров на підлозі біля мене. Якщо вся ця кров моя, то справи мої кепські. У запамороченні я намагався зміркувати, чиєю ще могла бути та кров. Мій розум діяв не надто добре. Здавалося, час спливав ривками. От Регал стоїть наді мною, злий і з розкуйовдженим волоссям, а от уже раптом сидить у кріслі. Туди-сюди. Світло-темрява, і знову світло.
Хтось став переді мною навколішки, торкнувся мене вмілими руками. Барріч? Ні. Це був дуже давній сон. У цього чоловіка були блакитні очі й гугнявий акцент уродженця Ферроу.
— У нього сильна кровотеча, королю Регале. Але ми можемо це спинити.
Хтось защемив мою брову. До моїх розбитих губ притислося горня розведеного водою вина. Я закашлявся.