Йому не вдалося обдурити Матаяса. Бреккер завжди розмовляв логічно, але це ще не означало, що він казав правду.
— Життя Мари вартує більше за це, — озвався він. — Для кожного з нас.
— Ми отримаємо Інеж. Ми отримаємо наші гроші. Ось так просто.
— Ось так просто, — повторила Ніна. — Ти знаєш, що я наступна в черзі на фієрданський трон? Мене називають Ільза, принцеса Енґельсберзька.
— У Енґельсберзі немає ніякої принцеси, — заперечив Матаяс. — Це рибальське містечко.
Ніна здвигнула плечима.
— Якщо ми збираємося собі брехати, то чому б уже не робити це грандіозно?
Каз проігнорував її, розгортаючи на столі мапу, і Матаяс почув, як Вілан пробурмотів Джасперові:
— Чом би йому просто не сказати, що він хоче її повернути.
— Ти ж знайомий із Казом, правда?
— Але вона — одна з нас.
Джасперові брови знову злетіли вгору.
— Одна з нас? Чи означає це, що їй відоме секретне рукостискання? Чи означає це, що ти готовий наколоти собі тату? — Він пробіг пальцем по Вілановому передпліччі, і Ван Екове обличчя залилося яскраво-рожевою барвою. Матаяс не міг змусити себе не симпатизувати хлопцеві. Він знав, як це, коли ти не в змозі чогось осягнути, і часом підозрював, що вони могли б відмовитися від усіх Казових планів і просто дозволити Джасперові з Ніною підкорити цілий Кеттердам своїм фліртом.
Вілан зніяковіло потягнув униз рукав.
— Інеж — частина команди.
— Лише не переоцінюй це.
— Чому ні?
— Тому що для Каза практичніше буде продати Кувея за найвищу ціну з аукціону і геть забути про Інеж.
— Він не зміг би... — Вілан раптово змовк, і в його рисах проступило вагання.
Ніхто з них насправді не знав, зміг би Каз чи ні. Часом Матаяс замислювався, чи впевнений у цьому сам Бреккер.
— Гаразд, Казе, — озвалася Ніна, стягаючи черевики й ворушачи пальцями ніг. — Якщо вже йдеться про всемогутні плани, чому б тобі не припинити медитувати над мапою та не розповісти нам, у що ми збираємося вплутатися.
— Я хочу, щоб ви зосередилися на тому, що нам доведеться утнути наступної ночі. Після цього отримаєте всю інформацію, яку захочете.
— Направду? — перепитала Ніна, підтягуючи корсет. На оголене плече просипався пилок одного з ірисів. Матаяс відчув непереборне бажання витерти його своїми вустами. «Він, імовірно, отруйний», — суворо сказав собі хлопець. Мабуть, йому варто прогулятися.
— Ван Ек обіцяв нам тридцять мільйонів крюґе, — нагадав Каз. — Саме цю суму ми збираємося отримати. І ще один мільйон на видатки, заради цікавості та й просто тому, що ми можемо.
Вілан розламав крекер навпіл.
— У мого батька не валяються так просто тридцять мільйонів крюґе. Навіть якщо зібрати докупи всі його активи.
— Тоді тобі доведеться від нас піти, — озвався Джаспер. — Ми знаємося лише зі зганьбленими спадкоємцями найбільших статків.
Каз випростав хвору ногу й повільно напружив ступню.
— Якби Ван Ек мав під рукою такі гроші, ми б просто пограбували його замість того, щоб спершу вдиратися до Льодового Двору. Він міг запропонувати таку велику винагороду лише тому, що стверджував, наче Торговельна Рада візьме її з міських резервів.
— А як щодо тієї скриньки, повної купюр, яку він притяг із собою до Велльґелуку? — поцікавився Джаспер.
— Фальшивка, — з огидою в голосі відповів Каз. — Напевно, просто якісна підробка.
— Тоді як ми отримаємо свої гроші? Пограбуємо місто? Пограбуємо Раду? — Джаспер сів рівніше і нетерпляче забарабанив руками по столу. — Обчистимо дванадцять сейфів за ніч?
Вілан посовався на стільці, і Матаяс помітив у виразі його обличчя занепокоєння. Хоча б хтось у цій банді негідників неохоче скоював злочини.
— Ні, — заперечив Каз. — Ми збираємося вчинити, як крамарі, та дозволити ринкові попрацювати на нас. — Він відкинувся на стільці, поклавши руки на воронячу голову на верхівці свого ціпка. — Ми збираємося забрати Ван Екові гроші, а потім — його репутацію. Ми збираємося впевнитися, що він ніколи не зможе повернутися до бізнесу ані в Кеттердамі, ані десь у Керчу.
— А що буде з Кувеєм? — запитала Ніна.
— Коли роботу буде виконано, Кувей, а також усі інші бранці, гришники й молодики, позбавлені спадщини, за чию голову призначили чи не призначили винагороду, можуть залягти на дно десь у Південних Колоніях.
Джаспер насупився.
— А де будеш ти?
— Залишуся тут. У мене є ще чимало справ, які потребують моєї присутності.
Хоча Казів тон був невимушений, Матаяс почув у його словах похмуре передчуття. Він часто дивувався, як люди виживають у цьому місті, але було вірогідно, що Кеттердам не переживе Каза Бреккера.
— Зачекай хвилину, — втрутилася Ніна. — Я гадала, що Кувей вирушить до Равки.
— Чому ти так гадала?
— Коли ти продавав свою частку «Воронячого клубу» Пецці Роллінзу, то попросив його надіслати звістку до равканської столиці. Ми всі це чули.
— Я подумав, що це прохання про допомогу, — погодився Матаяс, — а не запрошення на торги. — Вони ніколи не обговорювали можливості віддати Кувея Равці.
Каз розглядав їх із якимось радісним здивуванням.
— Ані те, ані інше. Сподіватимемося, що Роллінз такий самий легковірний, як ви двоє.
— Це була пастка, — застогнала Ніна. — Ти просто відвертав увагу Пекки Роллінза.
— Я хотів, аби Пецці Роллінзу було чим зайнятися. Матимемо надію, що його люди намагаються розшукати наші равканські контакти. І знайти буде непросто, зважаючи, що їх не існує.
Кувей відкашлявся.
— Я хотів би поїхати до Равки.
— Я хотів би плавки, обторочені соболиним хутром, — підтримав його Джаспер, — але ми не завжди можемо мати те, чого нам хочеться.
Між Кувейовими бровами з’явилася глибока зморшка. Вочевидь, вони дісталися межі його розуміння керчинської та перетнули її.
— Я хотів би поїхати до Равки, — повторив він упевненіше.
Млявий темний Казів погляд завмер і затримався на Кувеї. Хлопчик нервово засовався.
— Чому він так на мене дивиться?
— Каз розмірковує, чи варто нам залишати тебе живим, — пояснив Джаспер. — Жахливо для нервів. Раджу дихати глибше. Можливо, допоможе тонік.
— Джаспере, припини, — попросив Вілан.
— Вам обом потрібно розслабитися. — Стрілець поплескав Кувея по руці. — Ми не дозволимо йому закопати тебе в землю.
Каз звів брову.
— Давайте поки що нічого не обіцяти.
— Нумо, Казе. Ми ж не вскочили в усі ті халепи з порятунком Кувея, аби тільки віддати його на поживу черв’якам?
— Чому ти хочеш поїхати до Равки? — поцікавилася Ніна, не в змозі приховати напругу.
— Ми про це ніколи не домовлялися, — втрутився Матаяс. Йому не хотілося сперечатися про це, особливо з Ніною. Вони мали відпустити Кувея, щоб той зажив анонімним життям у Новозем’ї, а не передавати його до рук найзапекліших ворогів Фієрди.
Ніна здвигнула плечима.
— Можливо, нам варто ще раз обдумати свій вибір.
Кувей відповів повільно, ретельно добираючи слова:
— Там безпечніше. Для гришників. Для мене. Я не хочу ховатися. Я хочу навчатися. — Хлопець торкнувся записників, що лежали перед ним. — Робота мого батька може допомогти знайти... — Він затнувся й обмінявся кількома словами з Ніною: — Протиотруту для парем.
Ніна сплеснула руками й радісно засяяла.
Джаспер ще вільніше сів у кріслі.
— Здається, Ніна ось-ось затягне пісню.
«Протиотруту». Невже Кувей виводив у записнику карлючки, які стосувалися саме цього? Перспектива існування чогось, що могло б нейтралізувати дію парем, була привабливою, та все ж Матаяс не міг побороти підозрілість.
— Віддати ці знання до рук одного народу... — почав він.
Але Кувей урвав його:
— Мій батько дав цьому наркотикові життя. Навіть без мене й того, що я знаю, його створять знову.
— Ти кажеш, що хтось інший збирається збагнути загадку парем? — перепитав Матаяс. — Невже й справді немає надії на стримання цієї гидоти?