Плиноробка повернулася до нього:
— І вас, і Яна Ван Ека бачили у фойє готелю «Ґельдреннер» на зустрічі з Рітвельдом.
— Так, але вона стосувалася фонду, Асоціації юрди, найчеснішого комерційного підприємства.
— Радмейкере, — перервав його Ван Ек, — ви ж там були. Ви зустрічалися з Рітвельдом.
Радмейкерові ніздрі затремтіли.
— Мені нічого не відомо про пана Рітвельда.
— Але я вас бачив. Ми обидва бачили вас у «Ґельдреннері».
— Я відвідував там презентацію новоземських нафтових ф’ючерсів. Вона була надзвичайно химерною, то й що?
— Ні, — заперечив Ван Ек, хитаючи головою. — Якщо тут уплутаний Рітвельд, отже, за всім стоїть Бреккер. Він, мабуть, найняв Рітвельда, аби обдурити Раду.
— Кожен із нас вклав туди гроші за вашою порадою, — нагадав один із радників. — Ви хочете сказати, що всі вони зникли?
— Нам нічого про це невідомо! — не здавався шуанський посол.
— Це Бреккерових рук справа, — наполягав Ван Ек. Від його самовдоволених манер не залишилося і сліду, але самовладання залишилося неушкодженим. — Хлопець не зупиниться ні перед чим, аби принизити мене й найчесніших людей цього міста. Він викрав мою дружину, мого сина. — Крамар махнув рукою в бік Каза. — Хіба я вигадав, що ти стояв із Еліс на Худмедсбриджі в Західній Клепці?
— Звичайно ні. Я врятував її з ринкової площі, як ви і просили. — Каз брехав так гладенько, що навіть Матаясові це здавалося переконливим. — Еліс казала, що на неї надівали пов’язку, тож вона не бачила тих, хто її викрав.
— Нісенітниця! — зневажливо урвав його Ван Ек. — Еліс! — гукнув він угору, до західного балкону, де сиділа його дружина, склавши руки на високому вагітному животі. — Скажи їм!
Еліс похитала головою, очі в неї були широко витріщені та спантеличені. Вона прошепотіла щось своїй покоївці, і та крикнула вниз:
— Її викрадачі були в масках, а вона мала на очах пов’язку, аж поки вони не дісталися до площі.
Ван Ек розчаровано видихнув.
— Гаразд, мої вартові, безперечно, бачили його з Еліс.
— Люди, які вам служать? — скептично перепитав Радмейкер.
— Це Бреккер призначив зустріч на мосту! — запевняв Ван Ек. — Він залишив записку в будиночку біля озера.
— A-a-a, — з полегшенням озвався Радмейкер, — можете її показати?
— Так! Але... вона не була підписана.
— То як ви дізналися, що ту записку надіслав Каз Бреккер?
— Він залишив затискач для краватки...
— Свій затискач для краватки?
— Ні, мій затискач для краватки, але...
— Отже, у вас узагалі немає доказів, що вашу дружину викрав Каз Бреккер. — Радмейкерове терпіння добігало кінця. — А вся справа з викраденням вашого сина така ж безпідставна? Ціле місто шукає його, запропоновано нагороду. Я молюся, щоб ваші докази з цього приводу були вагомішими.
— Мій син...
— Я тут, батьку.
Усі очі в приміщенні прикипіли до арки біля сцени. Вілан спирався на стіну. Його обличчя було вкрите кров’ю, і здавалося, що хлопчик ледве стоїть.
— Ґхезенова рука, — пожалівся собі під ніс Ван Ек. — Невже ніхто не може впоратися зі своєю роботою?
— Ви розраховували на людей Пекки Роллінза? — задумливо проскреготів хрипким голосом Каз.
— Я...
— А ви впевнені, що це справді були Печчині люди? Тим, хто не живе в Бочці, важко відрізнити Левів від Воронів. Одна тварина схожа на іншу.
Матаяс не міг упоратися із задоволенням, яке відчув, побачивши, як вразило Ван Ека усвідомлення. Казові було відомо, що завести Вілана до церкви так, щоб їх не викрили Ван Ек чи Десятицентові Леви, неможливо. Тому він інсценував викрадення. Двоє Покидьків, Аніка та Кееґ, з пов’язками на руках і фальшивими татуюваннями просто підійшли до міської варти зі своїм полоненим і наказали вартовим привести Ван Ека.
Що побачив крамар, прибувши до каплички? Двійко членів банди із символікою Печчиних Десятицентових Левів узяли в полон його сина. Утім, Матаяс не думав, що вони аж так за нього візьмуться. Можливо, хлопчикові варто було раніше вдати, що він зламався.
— Допоможіть йому! — гукнув офіцерові міської варти Радмейкер. — Хіба ви не бачите, що хлопець побитий?
Офіцер підійшов до Вілана збоку й допоміг йому докульгати до стільця, куди вже поспішав на допомогу медик.
— Вілан Ван Ек? — запитав Радмейкер. Хлопець кивнув. — Той хлопчик, у пошуках якого ми розривали місто на шматки?
— Я втік, щойно це вдалося.
— Від Бреккера?
— Від Роллінза.
— Тебе полонив Пекка Роллінз?
— Так, — погодився Вілан. — Кілька тижнів тому.
— Припини брехати, — зашипів Ван Ек. — Скажи їм те, що сказав мені. Розкажи їм про равканців.
Вілан змучено підвів голову.
— Я скажу все, що ти захочеш, батьку. Лише не завдавай мені більше болю.
Натовп вражено задихнувся. Члени Торговельної Ради дивилися на Яна Ван Ека з відвертою огидою.
Матаясові довелося придушити фиркання.
— Ніна давала йому уроки? — прошепотів він.
— Можливо, у нього природжений талант, — озвався Каз.
— Бреккер — злочинець, — не вгавав Ван Ек. — За всім цим стоїть Бреккер! Ви всі бачили його в моєму домі тієї ночі. Він удерся до мого кабінету.
— Це правда! — палко підтримав його Карл Драйден.
— Звичайно, ми там були, — погодився Каз. — Ван Ек запросив нас туди, щоб укласти угоду щодо служби Кувея Юл-Бо. Він сказав, що ми зустрінемося з Торговельною Радою, а натомість на нас улаштував засідку Пекка Роллінз.
— Ви кажете, що він зневажив добросовісну домовленість? — перепитав один із радників. — Це видається малоймовірним.
— Але ми всі також бачили там Кувея Юл-Бо, — нагадав інший, — хоча тоді ми ще не знали, хто це.
— Я бачив плакат, який пропонував винагороду за шуанського хлопчика, під чий опис підходив Кувей, — додав Каз. — Хто склав його опис?
— Ну... — Крамар завагався, і Матаяс побачив, як підозра змагається з його небажанням повірити у звинувачення. Чоловік повернувся до Ван Ека, і, коли він заговорив, у його голосі мало не лунала надія: — Ви впевнені, що не знали, що описаний вами шуанський хлопчик був Кувей Юл-Бо?
Тепер Карл Драйден захитав головою швидше недовірливо, ніж заперечливо.
— А ще саме Ван Ек підштовхнув нас до приєднання до Рітвельдового фонду.
— Ви ж самі цього прагнули, — запротестував Ван Ек.
— Я хотів дізнатися, хто цей таємничий покупець, який придбав ферми юрди в Новозем’ї. А ви сказали... — Драйден змовк на півслові, очі його вирячилися, а щелепа відвисла. — Це були ви! Це ви — той таємничий покупець!
— Нарешті, — пробурмотів Каз.
— Не може бути, щоб ви повірили, наче я намагався обдурити своїх власних друзів і сусідів, — став благати крамар. — І я теж заслав свої власні гроші в той фонд! Я втратив стільки ж, скільки ви всі.
— Ні, якщо домовилися із шуанцями, — заперечив Драйден.
Радмейкер знову гупнув своїм молотком.
— Яне Ван Еку, ви щонайменше розбазарили ресурси цього міста, висунувши безпідставні звинувачення. У найгіршому випадку ви зловживали своєю посадою радника, намагаючись ввести в оману своїх друзів, і знехтували чесністю цього аукціону. — Він похитав головою. — Аукціон було скомпрометовано. Ми не можемо провадити його далі, поки не дізнаємося, чи хтось із членів Торговельною Ради свідомо не спрямував кошти до рук одного з покупців.
Щуанський посол заверещав. Радмейкер гупнув молотком.
А потім почалося усе водночас. Три фієрданських дрюскелле кинулися до сцени, а міська варта погналася навздогін, щоб заступити їм шлях. Шуанські солдати попхалися вперед. Плинороби здійняли руки, і тоді над усім, наче скорботні голосіння плакальниці, заволала чумна сирена.
У церкві запала тиша. Люди змовкли, підвівши руки, вуха нашорошилися на звук — звук, якого вони не чули понад сім років. Навіть арештанти в Пекельних Воротах розповідали історії про Чуму королівської придворної дами — найстрашнішу хвилю епідемії, що вдарила по Кеттердаму, про карантини, лікарські човни, купи мертвих, що росли на вулицях швидше, ніж тілозбирачам удавалося згромаджувати їх і спалювати.