— Ступіть крок назад, будь ласка, — попросив один із піхотинців міської варти, залишаючись увічливим з іноземним гостем, який витягав шию, намагаючись роздивитися, що саме відбувається з Радою Потоків. — Прохід мусить залишатися вільним.
— Мені зле, — пожалівся Джаспер, хапаючись за живіт і додаючи трохи новоземського акценту. — Прошу, дозвольте мені вийти.
— Боюся, що не можу, сер. — «Сер!» Яка люб’язність із тими, хто не належить до щурів із Бочки.
— Ви не розумієте, — наполягав Джаспер. — Я мушу терміново спорожнитися. Учора повечеряв у ресторані... «Стенова каструлька»?
Піхотинець здригнувся.
— Чому ви туди пішли?
— Він був в одному з путівників. — Насправді це був один із найгірших ресторанів у Кеттердамі, але й найдешевший. Завдяки своїй доступності й цілодобовому обслуговуванню «Стенова каструлька» була однією з небагатьох речей, спільних для міської варти та головорізів із Бочки. Щотижня хтось повідомляв про гидкі проблеми з кишківником через Стена і його забуту всіма Святими «Каструльку».
Піхотинець похитав головою й подав сигнал охоронцям міської варти біля арки. Один із них підбіг ближче.
— Цей бідолашний байстрюк ходив до Стена. Якщо я випущу його через головні двері, капітан неодмінно побачить. Виведеш його через каплицю?
— Якого дідька ви пішли їсти до Стена? — поцікавився другий вартовий.
— Мій бос не надто добре мені платить, — пояснив стрілець.
— Звучить знайомо, — озвався вартовий і жестом покликав його до арки.
Симпатія, панібратство. «Прикидатимуся туристом частіше, — вирішив Джаспер. — Я можу відмовитися від кількох гарних нових камізельок, якщо піхотинці так прихильно до мене ставитимуться».
Коли вони проходили під аркою, Джаспер помітив вбудовані до неї гвинтові сходи, що вели до горішньої аркади, а звідти він чітко бачитиме сцену. Вони пообіцяли не дозволити Кувеєві самостійно вплутатися в халепу і, навіть якщо цей хлопчик — баламут, Джаспер не збирався його підводити.
Поки вони просувалися до каплиць у кінці великого пальця, стрілець потайки звірився з годинником. Коли виб’є четверту, Інеж чекатиме на вершечку бані апельсинової каплички, щоб опустити йому гвинтівку.
— Ох, — застогнав Джаспер, сподіваючись, що вартовий підхопить його темп, — я не впевнений, що встигну.
Вартовий видав тихенький гидливий звук і рушив ширшим кроком.
— Що ти замовляв, друже?
— Фірмову страву.
— Ніколи не замовляй фірмову страву. Вони лише підігрівають усе, що залишилося відучора. — Вони дісталися до каплички, і вартовий сказав: — Я випущу тебе через ці двері. Навпроти є кав’ярня.
— Дякую, — озвався Джаспер, а потім обхопив рукою шию вартового й тиснув, аж поки його тіло не розслабилося. Стрілець зняв із зап’ясть шкіряні смужки, зв’язав руки вартового за спиною й запхав свою шийну хустинку чоловікові до рота. Потім закотив його за вівтар. — На добраніч, — побажав Джаспер. Він почувався винним перед цим хлопцем. Не настільки, щоб розбудити й розв’язати його, та все ж.
Він почув «бум» із собору та кинув погляд у дальній бік нефу. А що великий палець церкви був збудований трохи вище від рівня собору, побачити йому вдалося лише маківки тих, хто сидів в останніх рядах, але звук був такий, наче Потоки влаштували неабияку гризню. Джаспер іще раз звірився з годинником і рушив угору сходами.
Якась рука схопила його за комірець і потягла назад.
Стрілець боляче впав на підлогу каплички, аж дух перехопило. Його нападник стояв біля підніжжя сходів і дивився на нього згори вниз золотими очима.
Хлопців одяг відрізнявся від того, в якому його бачив Джаспер, коли він виходив із будинку «Біла троянда» в Західній Клепці. Тепер широкі плечі солдата-Кхурґууда були вбрані в оливково-рудувату форму. Її ґудзики блищали, а хлопцеве чорне волосся було зав’язане у високий хвіст і оголювало товсту, мов окіст, шию. Із вигляду він скидався на те, чим був насправді, — на зброю.
— Приємно, що ти причепурився заради такої нагоди, — прохрипів Джаспер, досі намагаючись вирівняти дихання.
Шуанський солдат глибоко вдихнув, тріпочучи ніздрями, і посміхнувся.
Джаспер поспіхом позадкував. Солдат ішов назирці. Стрілець вилаяв себе, що не забрав у піхотинця міської варти зброю. Невеличкий пістоль не пасував для стрільби на далекі відстані, але був би кращим за порожні руки, коли на тебе згори вниз витріщається гігант.
Хлопець скочив на ноги й побіг нефом у зворотному напрямку. Якщо він устигне дістатися до собору... йому, можливо, доведеться дещо пояснити. Але шуанський солдат не атакуватиме його посеред аукціону. Чи атакуватиме?
Джаспер не збирався перевіряти. Солдат кинувся на нього ззаду й повалив на підлогу. Собор здавався неймовірно далеким, галас аукціону та Ради Потоків відбивався від високих кам’яних стін приглушеною луною. «Вчинок і відлуння», — майнула безглузда думка, коли солдат перевернув його на спину.
Стрілець звивався, мов риба, борсаючись у лещатах чоловікових рук; на щастя, своєю тілобудовою він нагадував чаплю на суворій дієті. Джаспер знову підвівся на ноги, та солдат був швидким, попри свої розміри. Він жбурнув хлопця до стіни, і Джаспер скрикнув від болю, замислившись, чи не зламав часом ребро. «Це корисно. Масажує печінку».
Поки цей йолоп давав волю рукам, важко було мислити чітко.
Джаспер побачив, як кулак велетня відхилився назад, зблиснувши металом. «Вони дали йому справжній латунний кастет, — нажахано здогадався він. — І вживили його в руку».
Останньої миті йому вдалося ухилитися ліворуч. Солдатів кулак гупнув по стіні позаду його голови з громоподібним тріском.
— Промазав, — сказав солдат керчинською з чітким акцентом і знову глибоко вдихнув.
«Він унюхав мене, — подумав Джаспер. — Того дня в Клепці. Він не переймався, що міська варта може його знайти, він полював і тепер знайшов свою здобич».
Солдат знову замахнувся кулаком. Він збирався вибити з Джаспера дух, а потім... що? Розтрощити двері каплички й понести його вулицями, як мішок зерна? Віддати його комусь зі своїх крилатих товаришів?
«Принаймні мені більше ніколи не вдасться нікого розчарувати». Вони аж по вінця накачають його парем. Можливо, він проживе достатньо довго, щоб виготовити для Шу Хану нову партію Кхерґуудів.
Він пригнувся праворуч. Солдатів кулак залишив на стіні церкви черговий кратер.
Лють спотворила велетове обличчя. Він притис Джасперову шию до стіни й замахнувся, щоб ударити востаннє.
За одну секунду в Джасперовій голові промайнула тисяча думок. Пожмаканий батьків капелюх. Мерехтіння його револьверів з оздобленими перлинами руків’ями. Інеж стоїть пряма, мов стріла. «Я прийшла не в пошуках вибачень». Вілан сидить за столом у гробниці і гризе пучку великого пальця. «Із яким завгодно цукром, — сказав він, а потім: — ...Тримайте його подалі від поту, крові та слини».
Хімічний довгоносик. Інеж кинула купку невикористаних слоїків на стіл у кеттердамському люксі. Коли вони з батьком сварилися, Джаспер грався одним із них. Тепер його пальці залізли до кишені штанів, і рука зімкнулася на скляному слоїку.
— Парем! — бовкнув стрілець. Це було єдине шуанське слово, яке він знав.
Солдат завмер, кулак завис у повітрі. Шуанець нахилив голову набік.
«Завжди бий туди, куди простак недопетрає дивитися».
Джаспер театрально розтулив рота й удав, що запхав щось туди.
Солдатові очі розчахнулися ширше, і він послабив хватку, намагаючись відвести стрільцеву руку. Кхерґууд видав якийсь звук — можливо, гарчання, а можливо, початок протесту. Це мало не надто багато значення. Вільною рукою Джаспер щосили вдарив солдата по губах скляним слоїком.
Солдат відсахнувся, коли скляні скалки застрягли в його вустах і рідина потекла по підборіддю разом із цівками крові. Джаспер несамовито потер руку об сорочку, сподіваючись, що не порізав собі пальці та не намочив їх довгоносиком. Але нічого не відбувалося. Солдат, схоже, розлютився, та нічого більше. Він заревів і схопив Джаспера за плече, підіймаючи його в повітря. «Ох, Святі, — подумав хлопець, — можливо, він не завдасть собі клопоту тягнути мене до своїх друзяк». Він ухопився за товсту руку велетня, намагаючись розтиснути його обійми.