Кхерґууд струсонув Джаспера, закашлявся, груди його заходили ходором, і стрілець знову захитався, слабко й нерівномірно смикаючись.
Тоді Джаспер збагнув: солдат не трусив його, він просто трусився сам.
З гігантського рота почулося тихе шипіння, наче яйця впали на гарячу пательню. На його вустах запузирилася рожева піна з крові та слини і потекла підборіддям. Джаспер відсахнувся.
Солдат стогнав. Його велетенські руки відпустили Джасперові плечі, і стрілець посунувся назад, не в змозі відвести погляду від Кхерґууда, коли його тіло засмикалося в судомах, а груди затремтіли. Солдат склався навпіл, і струмок рожевої жовчі полився з його рота, забризкавши стіни.
— Знову мене впустив, — поглузував Джаспер, стримуючи нудоту.
Велетень похилився набік і завалився на підлогу нерухомо, наче спиляний дуб.
Якусь мить Джаспер просто витріщався на його величезне тіло. Потім до нього повернулися відчуття. Скільки часу він згаяв? Хлопець кинувся назад до каплички в кінці нефу великого пальця.
Перш ніж хлопець дістався до дверей, поспішаючи до нього, з’явилася Інеж. Він проґавив зустріч. Мара не пішла б за стрільцем, якби не думала, що він вскочив у халепу.
— Джаспере, де...
— Зброю, — рішуче урвав її він.
Не промовивши більше жодного слова, дівчина зняла з плеча гвинтівку. Він вихопив зброю з її рук і побіг назад до собору. Якби він лише зміг дістатися до аркади!
Заверещала сирена. Занадто пізно. Він ніяк не встигне. «Який сенс у стрільці без револьверів?» Який сенс був у Джаспері, якщо він не міг вистрілити? Вони застрягнуть у пастці цього міста, їх кинуть до в’язниці, а може, і стратять. Кувея продадуть тому, хто запропонує більшу ціну. Парем випалить дірку у світі, і на гришників полюватимуть іще затятіше. У Фієрді, на Мандрівному Острові, у Новозем’ї. Зова зникнуть, змушені служити у війську, а цей проклятий наркотик зжере їх.
Сирена то гучнішала, то стихала. У соборі здійнявся лемент. Люди бігли до головних дверей; незабаром вони кинуться до великого пальця в пошуках іншого виходу.
«Стріляти може кожен, але не кожен може влучити, — озвався материн голос. — Ми зова. Ти і я».
Неможливо. Звідси він не міг навіть побачити Кувея, і ніхто не може стріляти з-за рогу.
Але Джаспер достатньо добре знав схему церкви. Він знав, що з проходу куля полетить прямісінько туди, де стоїть аукціонна трибуна. Своїм внутрішнім поглядом він бачив другий ґудзик на Кувеєвій сорочці.
«Неможливо».
Куля має одну-єдину траєкторію.
А якщо її можна скерувати?
«Не кожен може влучити».
— Джаспере? — покликала ззаду Інеж. Він підняв гвинтівку. Це була звичайна вогнепальна зброя, але він власноруч переробив її. Усередині був єдиний патрон — не смертельний, просто суміш воску та ґуми. Якщо він схибить, когось буде важко поранено. Але, якщо він не вистрілить, постраждає безліч людей. «Дідько, — подумав Джаспер, — може, не влучивши в Кувея, я хоча б виб’ю Ван Екові око».
Стрілець працював зі зброярами, сам виготовляв собі озброєння. Він знав свою зброю краще за правила «Мейкерового колеса». Джаспер зосередився на кулі, відчув її найменші часточки. Можливо, він теж був нею. Кулею, яка все життя провела в барабані револьвера, чекаючи, поки її спрямують.
«Стріляти може кожен».
— Інеж, — озвався він, — якщо в тебе є зайва молитва, зараз саме час для неї.
Джаспер вистрілив.
Здавалося, наче час уповільнився: він відчув віддачу гвинтівки та невпинний імпульс кулі. Стрілець зосередив усю свою волю на її восковій оболонці та потягнув ліворуч; від пострілу досі дзвеніло у вухах. Відчув, як куля повернулася, фокусуючись на ґудзику, на другому ґудзику, маленькому шматочку дерева, який утримувався на місці ниткою.
«Це не дар. Це прокляття». Але коли доходило до справи, у Джасперовому житті було чимало благословенного. Його батько. Його мати. Інеж. Ніна. Матаяс, який перевів їх через багнюку каналу. Каз, навіть Каз з усією його жорстокістю та недоліками, дав Джасперові домівку і прийняв до родини Покидьків, коли Кеттердам міг проковтнути його цілком. І Вілан. Вілан, який зрозумів швидше за Джаспера, що його внутрішня сила теж може бути благословенням.
— Що це ти щойно зробив? — поцікавилася Інеж.
Можливо, нічого. А як щось неможливе? Джаспер ніколи не міг встояти перед кепськими шансами.
Він здвигнув плечима.
— Те, що роблю завжди. Я вистрілив.
37. Каз
оли куля влучила, Каз стояв поруч із Кувеєм, тож першим опинився біля нього. Він чув, як заторохкотіли в соборі револьверні постріли, найвірогідніше, на гачках не втрималися нетерплячі пальці охопленої панікою міської варти. Каз уклякнув біля Кувейового тіла, ховаючи від цікавих поглядів ліву долоню, і зробив шуанському хлопчикові укол. Усюди була кров. Джеллен Радмейкер упав під сцену і волав: «Мене підстрелили!» Ніхто його не підстрелив.
Каз погукав медика. Невисокий лисий чоловічок паралізовано закляк біля сцени, нахилившись до Вілана, обличчя його перекривилося від жаху. Матаяс ухопив лікаря за лікоть і потягнув його вгору.
Люди досі штовхалися, щоб вийти з церкви. Коли Штурмгонд, Зоя й Женя кинулися до виходу, між равканськими солдатами та фієрданцями спалахнула сутичка. Члени Торговельної Ради та група чоловіків із міської варти оточили Ван Ека. Він нікуди не йшов.
За мить Каз побачив, як Інеж і Джаспер проштовхуються крізь людський потік, намагаючись вибратися із центрального проходу. Каз дозволив своєму погляду коротко оглянути Інеж. Вона була закривавлена й мала червоні набряклі очі, але схоже було, що з нею все гаразд.
— Кувей... — сказала вона.
— Ми не можемо йому допомогти, — озвався Каз.
— Вілане! — вигукнув Джаспер, роздивляючись порізи та синці, що швидко темнішали. — Святі, невже все це справжнє?
— Аніка та Кееґ залишили йому чимало на згадку.
— Я хотів, щоб усе здавалося правдоподібним.
— Я ціную твою прихильність силі, — похвалив Каз. — Джаспере, залишайся з Віланом. Його захочуть допитати.
— Зі мною все гаразд, — запевнив Вілан, хоча його губа так набрякла, що вийшло «Жі мною вше аажд».
Коли двоє охоронців міської варти поклали Кувейове тіло на ноші, Каз коротко кивнув Матаясові. Замість того щоб змагатися з натовпом у соборі, вартові рушили до арки, що вела до Ґхезенового мізинця, та до бокового виходу. Матаяс пішов назирці, тягнучи за собою медика. Стосовно того, чи виживе Кувей, не має бути жодних запитань.
Каз та Інеж попрямували за ними до нефу, але дівчина зупинилася біля арки. Каз побачив, як вона коротко озирнулася, і, прослідкувавши за її поглядом, помітив, що Ван Ек, оточений розлюченими радниками, теж витріщався на неї. Бреккер пригадав слова, які Інеж сказала крамареві на Худмедбриджі: «Ти побачиш мене ще раз, але він буде останнім». Судячи з нервового посмикування Ван Екової шиї, він теж це пригадав. Інеж легенько вклонилася.
Вони поквапилися до нефу мізинця, а звідти до каплички. Проте двері, що вели до вулиці та каналу обабіч неї, були замкнуті. Позаду них із гуркотом зачинилися двері каплички. На них спирався Пекка Роллінз, оточений чотирма членами своєї команди Десятицентових Левів.
— Саме вчасно, — помітив Каз.
— Гадаю, це ти теж передбачив, брехливий виродку?
— Я знав, що цього разу ти мене не відпустиш.
— Ні, — погодився Роллінз. — Коли ти прийшов до мене в пошуках грошей, мені слід було випатрати тебе і твоїх друзів та вберегти себе від купи неприємностей. Це було нерозумно з мого боку. — Роллінз став скидати піджак. — Мушу визнати, що я не виказував гідної поваги, але тепер ти її дістанеш. Вітаю. Ти заслуговуєш на той час, який я витрачу, щоб забити тебе до смерті цією твоєю палицею. — Інеж витягла ножі. — Ні-ні, крихітко, — попередив її Роллінз. — Це стосується лише цього вискочки-халтурника.