— Часом наукові знахідки працюють саме так, — пояснив Вілан. — Спочатку люди дізнаються, що щось можливо, і тоді пришвидшується темп нових відкриттів. Від цієї миті події нагадують намагання загнати рій шершнів назад до свого гнізда.
— Ти справді думаєш, що існує протиотрута? — запитала Ніна.
— Не знаю, — зізнався Кувей. — Мій батько був Творець. А я лише Пекельник.
— Ти в нас хімік, Вілане, — із надією в голосі сказала Ніна. — Що ти думаєш із цього приводу?
Вілан знизав плечима.
— Можливо. Не всі отрути мають протиотруту.
Джаспер фиркнув.
— Саме тому ми називаємо його Вілан Ван Ясне Сонечко.
— У Равці живе більше талановитих Творців, — пояснив Кувей. — Вони можуть допомогти.
Ніна багатозначно закивала.
— Це правда. Женя Сафіна розуміється на отрутах, як ніхто інший, а Давід Костюк розробив для короля Ніколаї всі можливі види нової зброї. — Вона глипнула на Матаяса: — Та й ще багато чого! Прекрасних речей. Надзвичайно мирних.
Матаяс похитав головою.
— Це не те рішення, яке можна ухвалити не замислюючись.
Кувей стиснув щелепи.
— Я хочу поїхати до Равки.
— Розумієш? — запитала Ніна.
— Ні, не розумію, — заперечив Матаяс. — Ми не можемо просто так віддати такий трофей Равці.
— Це не трофей, а людина, і вона хоче поїхати туди.
— А ми всі збираємося чинити так, як нам хочеться? — поцікавився Джаспер. — Бо я маю цілий список.
Запала довга напружена пауза, а потім Каз провів убраним у рукавичку пальцем по зморшці на штанах і озвався:
— Ніно, люба, перекладеш для мене? Я хочу бути впевненим, що ми з Кувеєм розуміємо одне одного.
— Казе... — почала вона застережливо.
Каз посунувся вперед і склав руки на колінах — такий собі старший брат, що пропонує дружню пораду.
— Гадаю, що для тебе важливо зрозуміти зміни в наших обставинах. Ван Екові відомо, що перш за все ти шукатимеш притулку в Равці, тож будь-який корабель, що пристане до її берегів, обшукають від вершечку щогли до самого трюму. Усі достатньо могутні Краяльники, які могли б зробити так, щоб ти був схожий на когось іншого, — у Равці, якщо тільки Ніна не захоче проковтнути чергову дозу парем.
Матаяс загарчав.
— Але це навряд чи, — вів далі Каз. — Отже, я припускаю, що ти не хочеш, щоб я повернув тебе до Фієрди чи Шу Хану?
Стало зрозуміло, що Ніна завершила перекладати, коли Кувей вигукнув:
— Ні!
— Тоді ти можеш обирати між Новозем’ям і Південними Колоніями, але в Південних Колоніях присутність Керчу значно нижча. До того ж там кращий клімат, якщо ти чутливий до таких речей. Ти — вкрадена картина, Кувею. Занадто впізнавана, щоб продавати на відкритому ринку, занадто цінна, щоб кинути валятися просто так. Для мене ти безцінний.
— Я це не перекладатиму, — огризнулася Ніна.
— Тоді переклади ось що: мій єдиний інтерес — тримати тебе подалі від Яна Ван Ека, тож якщо ти хочеш, щоб я розглянув конкретніші варіанти, пам’ятай: куля значно дешевша за корабель до Південних Колоній.
Ніна таки переклала це, хоча й плутано.
Кувей відповів щось шуанською. Дівчина завагалася.
— Він каже, що ти жорстокий.
— Я прагматичний. Якби я був жорстокий, запропонував би йому замість діалогу надгробну промову. Отже, Кувею, ти вирушиш до Південних Колоній, а коли буря вщухне, сам знайдеш, як дістатися до Равки або до будинку Матаясової бабусі — мені байдуже.
— Не вплутуй у це мою бабусю, — гиркнув Матаяс.
Ніна переклала, і зрештою Кувей заціпеніло кивнув. Попри те що Матаяс домігся свого, від зневіри на Ніниному обличчі він відчув у грудях порожнечу.
Каз глипнув на годинник.
— Тепер, коли ми дійшли згоди, ви всі знаєте, за що відповідальні. Чимало речей між цією миттю й завтрашньою ніччю можуть піти не так, тож давайте обговоримо план, а потім обговоримо його ще раз. У нас залишився єдиний шанс.
— Ван Ек виставить варту по периметру. Він надійно її пильнуватиме, — припустив Матаяс.
— Твоя правда. У нього більше зброї, більше людей і більше ресурсів. Ми можемо лише наскочити зненацька і не будемо нехтувати цією перевагою.
Знадвору почулося тихеньке пошкрябування. Усі миттєво скочили на ноги, навіть Кувей.
Але наступної миті до гробниці прослизнули Ротті та Шпехт.
Матаяс видихнув і повернув гвинтівку туди, де завжди тримав її в межах досяжності.
— Що сталося? — поцікавився Каз.
— Шуанці заполонили своє посольство, — повідомив Шпехт. — У Ліді всі лише про це й говорять.
— Скільки їх?
— Приблизно сорок, — відповів Ротті, збиваючи бруд зі своїх черевиків. — Важко озброєні, утім досі діють під дипломатичними прапорами. Ніхто достеменно не знає, чого вони хочуть.
— Ми знаємо, — заперечив Джаспер.
— Я не наближався занадто близько до Рейки, — додав Ротті, — але Пер Гаскель засмикався, і він про це не мовчатиме. Без тебе в старого накопичилося роботи. Зараз уже ширяться чутки, що ти повернувся до міста і зчепився з крамарем. Ох, ще ж було щось на кшталт нападу на одну із гаваней кілька днів тому. Убито декілька моряків, а офіс начальника порту перетворився на купку трісок.
Матаяс помітив, як спохмурнів Каз. Він був спраглий до додаткової інформації. Матаяс знав, що дем’їн мав інші причини шукати Інеж, але факт залишався фактом: без неї їхні здібності до збирання інформації опинилися під чималою загрозою.
— Гаразд, — озвався Каз. — Але ніхто не пов’язує нас із нападом на Льодовий Двір чи з парем?
— Принаймні я цього не чув, — повідомив Ротті.
— Нєа, — погодився з ним Шпехт.
Вілан мав здивований вигляд.
— Це означає, що Пекка Роллінз тримав язика за зубами.
— Дай йому трохи часу, — озвався Каз. — Він знає, що ми переховуємо десь Кувея. Лист до Равки вже недовго змушуватиме його ганятися за власним хвостом.
Джаспер неспокійно вибивав пальцями чечітку на власних стегнах.
— Хтось іще помітив, що ціле місто шукає нас, гнівається на нас або хоче нас убити?
— То й що? — не зрозумів його Каз.
— Ну, зазвичай це тільки половина міста.
Може, Джаспер і жартував, але Матаяс замислився, чи розуміє хоча б хтось із присутніх, які сили вишикувалися проти них. Фієрда, Шу Хан, Новозем’я, каельці, Керч. Це були не банди-суперники чи розлючені ділові партнери. Це були цілі народи, що рішуче збиралися захистити своїх людей і убезпечити своє майбутнє.
— Є ще дещо, — згадав Шпехт. — Матаясе, ти помер.
— Перепрошую? — Матаяс уже добре розмовляв керчинською, але, напевно, у його знаннях ще траплялися прогалини.
— Тебе добили в ізоляторі Пекельних Воріт.
У кімнаті запала тиша. Джаспер важко опустився на стілець.
— Маззен помер?
— Маззен? — Матаяс не міг пригадати цього імені.
— Він посів твоє місце в Пекельних Воротах, — пояснив Джаспер, — щоб ти міг приєднатися до роботи в Льодовому Дворі.
Матаяс пригадав бійку з вовками, як Ніна стояла в його камері, як вони втекли із в’язниці. Ніна вкрила одного з членів Покидьків фальшивими виразками й наслала на нього гарячку, щоб переконатися, що його триматимуть у карантині, подалі від численнішої тюремної громади. «Маззен». Матаясу не слід було забувати такі речі.
— Мені здавалося, що ти сказав, наче маєш в ізоляторі зв’язки? — пригадала Ніна.
— Для того, щоб він залишався хворим, а не для того, щоб він залишався в безпеці. — Казове обличчя спохмурніло. — Це було навмисне вбивство.
— Фієрданці, — припустила Ніна.
Матаяс склав руки на грудях.
— Це неможливо.
— Чому ні? — поцікавилася Серцетлумачниця. — Ми знаємо, що там є дрюскелле. Якщо вони прибули до міста, розшукуючи тебе, і зчинили галасу Ратуші, їм розповіли, що ти в Пекельних Воротах.
— Ні, — заперечив Матаяс. — Вони б не вдалися до такої ницої тактики. Найняти вбивцю? Убити когось у лікарняному ліжку? — Але, навіть промовляючи ці слова, Матаяс уже не був переконаний, що вірить у них. Ярл Брум і його офіцери вдавалися й до значно гірших речей геть без докорів сумління.