— Я сказав тобі стояти там, де стоїш.
— Ти не хочеш нашкодити мені. Я знаю. Я теж колись був таким, як ти.
— Я не такий, як ти, — заперечив хлопець, зблиснувши синіми очима. Матаяс побачив у них гнів і лють. Цей стан був йому добре відомий. Утім, почувши постріл, він здивувався.
39. Ніна
іна стягнула сукню і важкий гумовий живіт, який вона прив’язала поверх туніки, а Ротті звільнився від бороди й плаща. Вони зв’язали все у вузол, і, вилізши на човен із випивкою, пришвартований під Центсбриджем, Ніна викинула костюми за борт.
— Гарно поприбирали, — похвалила вона, коли вузол зник під водою.
— Замало материнської сентиментальності, — зауважив Каз, з’являючись з-поза ящиків із вином.
— Де Інеж?
— Зі мною все гаразд, — повідомила Мара звідкись позаду. — Але Кувей...
— У тебе знову тече кров, — помітила Ніна, прослизнувши за високі стоси ящиків та приєднавшись до друзів. Зараз потік човнів у каналі вщух, утім не слід було ризикувати. — А що сталося з твоїми очима?
— Я б порадила тобі запитати в Білого Клинка, але...
— Сподіваюся, вона страждала.
— Ніно.
— Що? Ми не можемо бути одночасно жалісливими й незворушними.
Вони стояли в затінку між ящиками вина й кам’яною аркою моста. Ноші з тілом Кувея лежали на імпровізованому столі з ящиків. Женя колола щось шуанцеві в руку, а Зоя й чоловік, який, як здогадалася Ніна, був Штурмгондом, спостерігали за нею.
— Він як? — поцікавилася Ніна.
— Якщо навіть у нього є пульс, я не можу його знайти, — озвалася Женя. — Отрута зробила своє.
Можливо, занадто добре. Женя казала, що отрута сповільнить його пульс і дихання настільки, що це нагадуватиме смерть. Але її дія була тривожно переконливою. Якась частина Ніни знала, що, якщо Кувей помре, світ може стати безпечнішим; проте їй також було відомо, що, якщо хтось інший відкриє секрет парем, Кувей — найкращий для Равки шанс розробити протиотруту. Вони боролися, щоб звільнити його із Льодового Двору. Вони складали плани, сприяли йому й докладали зусиль, щоб він залишався в безпеці і зміг далі працювати серед гришників. Кувей був їхньою надією.
А ще він був хлопцем, який заслуговував шансу на життя без намальованої на спині мішені.
— Протиотрута? — запитала Ніна, дивлячись на шприц у Жениній руці.
— Вона вколола вже другу дозу, — повідомив Каз.
Усі спостерігали, як Женя перевірила хлопчикові пульс та дихання і похитала головою.
— Зоє, — покликав Штурмгонд. У голосі чувся командирський тон.
Зоя зітхнула й засукала рукави.
— Розстібніть йому сорочку.
— Що ти робиш? — поцікавився Каз, поки Женя розстібала решту ґудзиків Кувея. Він мав вузькі груди, з яких випинали ребра, забризкані свинячою кров’ю, запакованою до воскової оболонки.
— Я або розбуджу його, або зварю зсередини, — повідомила дівчина. — Відійдіть назад.
Вони зробили все можливе, аби послухатися її в такому тісному місці.
— Що саме вона має на увазі, коли так каже? — перепитав у Ніни Каз.
— Я точно не впевнена, — зізналася Ніна. Зоя простягнула руки й заплющила очі. Повітря раптово здалося холодним і вогким.
Інеж глибоко вдихнула.
— Пахне, як перед грозою.
Зоя розплющила очі, склала руки, немов для молитви, і рвучко потерла долоні.
Ніна відчула, як падає тиск, як з’являється в роті металевий присмак.
— Гадаю... Гадаю, вона заклинає блискавку.
— Це безпечно? — занепокоїлася Інеж.
— Абсолютно небезпечно, — втрутився Штурмгонд.
— Вона хоча б уже таке робила? — запитав Каз.
— Із такою метою? — перепитав Штурмгонд. — Я двічі бачив, як вона це робила. Спрацювало чудово. Одного разу. — Його голос здавався на диво знайомим, і Ніна відчула, що вони вже бачилися раніше.
— Готові? — запитала Зоя.
Женя запхала товсто складений шматочок тканини Кувейові між щелепи і відійшла на крок. Ніна, здригнувшись, збагнула, що це мало завадити йому відкусити собі язика.
— Я справді сподіваюся, що вона все зробить правильно, — пробурмотіла Серцетлумачниця.
— Але не так сильно, як на це сподівається Кувей, — додав Каз.
— Це складно, — пояснив Штурмгонд. — Блискавка не любить того, хто нею керує. Зоя ризикує і власним життям.
— Вона не здавалася мені готовою на таке, — зізнався Каз.
— Ти будеш здивований! — хором відповіли Ніна та корсар. У Ніни знову з’явилося моторошне відчуття, що вона його знає.
Дівчина побачила, як міцно заплющив очі Ротті, неспроможний дивитися. Уста Інеж ворушилися, і Ніна знала, що вона молилася.
Слабке блакитне сяйво затріщало між Зоїними долонями. Вона глибоко вдихнула і жбурнула його Кувейові на груди.
Хлопчикова спина вигнулася дугою, все тіло так різко смикнулося, що Ніна подумала, що може зламатися хребет. Потім він знову гупнувся на ноші. Очі не розплющилися. Груди залишалися нерухомими.
Женя перевірила пульс.
— Нічого.
Зоя люто зиркнула на них і знову плеснула в долоні, на її досконалому лобі з’явилися крапельки поту.
— Ми точно впевнені, що він потрібен нам живим? — Ніхто не відповів, але вона й далі потирала руки, поки знову не затріщало.
— Як це взагалі має діяти? — запитала Інеж.
— Струснути серце, щоб воно повернулося до звичного ритму, — пояснила Женя. — А тепло повинно допомогти змінити властивості отрути.
— Або вбити його, — додав Каз.
— Або вбити його, — погодилася Женя.
— Зараз, — вигукнула Зоя впевненим голосом. Ніна замислилася, чи вона справді прагнула, щоб Кувей вижив, чи просто ненавиділа, коли щось не вдавалося.
Зоя скинула свої розкриті долоні до Кувейових грудей. Його тіло вигнулося, наче зелена гілочка від невблаганного вітру, і знову впало на ноші.
Кувей задихнувся й розплющив очі. Він спробував сісти, намагаючись виплюнути шматок тканини.
— Дякувати Святим, — видихнула Ніна.
— Дякувати мені, — виправила її Зоя.
Женя поворухнулася, щоб стримати хлопчика, і від паніки його очі розплющилися ще ширше.
— Ш-ш-ш, — пробурмотіла Ніна, йдучи вперед. Кувей знав Женю та Зою лише як членів равканської делегації. Вони для нього були майже чужі. — Усе гаразд. Ти живий. Ти в безпеці.
— Аукціон...
— Він закінчився.
— А шуанці?
Його золоті очі були нажахані, і лише тепер Ніна зрозуміла, як він перелякався.
— Вони бачили, що ти помер, — запевнила хлопчика Ніна. — І всі інші теж. Представники кожної країни бачили, що тебе застрелили прямісінько в серце. Медик і персонал шпиталю засвідчать твою смерть.
— Тіло...
— Сьогодні вночі його забере тілозбирач, — повідомив Каз. — Усе скінчилося.
Кувей відкинувся назад, затулив рукою очі й розплакався. Ніна легенько погладила його.
— Я знаю, що ти відчуваєш, малий.
Зоя поклала руки на стегна.
— Ніхто не збирається подякувати мені — чи Жені — за те, що ми зробили, за це маленьке диво?
— Дякую, що спочатку мало не вбили, а потім воскресили найдорогоціннішого заручника на світі, щоб скористатися ним для власного зиску, — покепкував Каз. — А зараз вам слід піти. Вулиці майже безлюдні, ви мусите дістатися до промислового району.
Прекрасні Зоїні очі перетворилися на щілини.
— Тільки поткни свого носа до Равки, Бреккере. Ми навчимо тебе гарних манер.
— Я запам’ятаю. Коли мене спалюватимуть на Баржі Женця, люди неодмінно мусять пам’ятати, що я був ввічливий.
— А тепер ходімо з нами, Ніно, — наполягала Женя.
Ніна похитала головою.
— Ми ще не впоралися із цією роботою, а Кувей занадто слабкий, щоб кудись іти.