— Це єдине місце в будинку, де я колись був щасливим.
— Сподіватимемося, що тепер усе зміниться.
— Я почуваюся непрошеним гостем. Наче щомиті в ті двері може увірватися батько й наказати мені забиратися.
— Коли ти підпишеш папери, стане легше. Усе здаватиметься сталішим. — Джаспер вишкірився. — Ти, до речі, був там неперевершеним.
— Я страшенно перелякався. І досі боюся. — Він потупив очі до клавіш і зіграв приємний акорд. Джаспер замислився, як він міг сплутати Вілана з Кувеєм. Їхні руки були абсолютно різними — форма пальців, кісточки. — Джасе, — покликав Вілан, — ти справді мав на увазі те, що сказав моєму батькові? Ти залишишся зі мною? Допомагатимеш?
Джаспер обіперся ліктями на піаніно.
— Нумо подивімося. Жити в розкішному крамарському маєтку, дозволяти прислузі піклуватися про себе і витрачати трохи більше часу на хлопця, що подає надії як експерт із підривних робіт і грає на жалюгідній флейті. Гадаю, я впораюся. — Джасперів погляд помандрував від золотисто-рудих Віланових кучерів до кінчиків пальців на ногах і у зворотному напрямку. — Але заломлю нічогеньку ціну.
Віланове обличчя вкрилося пишним рожевим рум’янцем.
— Ну, сподіватимемося, що скоро тут з’явиться медик і складе докупи мої ребра, — кинув він, рушаючи назад до вітальні.
— Еге ж?
— Так, — підтвердив Вілан, коротко озираючись через плече, тепер його щоки червоніли, наче вишні. — Хочу виплатити тобі аванс.
Джаспер зайшовся гавкітливим реготом. Він не міг пригадати, коли востаннє почувався так добре. А в нього навіть ніхто не стріляв.
Кухарка приготувала їм холодну вечерю, а Еліс повернулася до своїх кімнат. Усі решта посідали на сходи, що вели до садка позаду будинку, дивилися, як незвично сідає сонце у води майже порожнього Ґельдканалу, і чекали. Можна було побачити лише, як ковзають по воді човни міської варти, пожежних бригад і поодинокі судна медиків, залишаючи по собі широкі невпинні брижі на воді. Ніхто не з’їв багато. Чекаючи, поки спуститься ніч, усі добряче нервували. Чи вдалося всім іншим вибратися неушкодженими? Чи сталося все так, як планували? У них досі залишалося чимало роботи. Каз тримався ідеально спокійно, але Джаспер відчував у нього всередині напругу, що згорнулася клубком, наче гримуча змія.
Стрілець також відчував, як його власна надія сходить нанівець, зникає, щоб поступитися місцем хвилюванню за батька. Хлопець оглянув будинок, стрімким кроком перетнув садок, зачудувався зчиненим у Ван Ековому кабінеті гармидером. Відколи це сонце так повільно сідає? Він міг переконувати себе, що з батьком усе гаразд, саме так, як він цього хотів, але не міг повірити в це, поки на власні очі не побачить грубувате обличчя Кольма Фахея.
Нарешті настала ніч, минула довжелезна година, й аж тоді великий човен із випивкою ковзнув до пристані біля елегантного Ван Екового елінгу.
— Вони це зробили! — загаласував Вілан.
Каз повільно видихнув. Джаспер схопив ліхтар і шампанське, яке вони поставили охолоджуватися. Усі побігли через садок, розчахнули двері й ринули до елінгу. Вітання завмерли в них на вустах.
Інеж та Ротті допомагали Кувейові спуститися з човна. Попри те що хлопчик був скуйовдженим і тремтів, а сорочка розхристалася й оголила його досі забризкані свинячою кров’ю груди, він був цілий та неушкоджений. Джасперів батько, похнюпившись, сидів на човні та мав набагато стомленіший вигляд, ніж стрільцеві доводилося його колись бачити; його всіяне ластовинням обличчя вкрилося скорботними зморшками. Він повільно підвівся і зійшов із човна на пристань. Міцно притиснув Джаспера і сказав:
— Із тобою все гаразд. Із тобою все гаразд.
Ніна залишалася в човні, поклавши руки на Матаясові груди. Він лежав поруч із нею, смертельно-блідий, із заплющеними очима.
Джаспер запитально подивився на Інеж. На її обличчі виднілися сліди від сліз. У відповідь Мара лише коротко похитала головою.
— Як? — тихо запитав Каз.
На очах у Інеж забриніли свіжі сльози.
— Ми досі не знаємо.
Вілан приніс із дому ковдру, і вони розклали її в кутку човна, а потім Джаспер та Ротті допомогли витягти з нього кремезне Матаясове тіло. Увесь цей процес був незграбним, позбавленим гідності, і стрілець не міг позбутися думки, що фієрданець зненавидів би його.
Матаяса поклали на ковдру. Ніна опустилася поруч, не кажучи жодного слова і стиснувши його долоню своїми руками. Інеж принесла шаль і накрила нею плечі Серцетлумачниці, а потім мовчки сіла навпочіпки поруч і поклала голову дівчині на плече.
Якийсь час ніхто з них не знав, що робити далі, але врешті-решт Кувей подивився на годинник і безмовно подав їм знак. Робота, що потребувала їхньої уваги, досі залишалася незавершеною.
Вони взялися переобладнувати човен із випивкою. Коли виб’є десяту, він повинен менше нагадувати канальну крамничку крамаря і більше — човен тілозбирача. Вони неодноразово переробляли човни, узявши за основу одне й те саме судно, робили з нього каркас квіткової баржі, рибальський човен, плавучу ринкову ятку. Усе, що знадоблялося для роботи. Зараз трансформація була простою. Нічого не потрібно було добудовувати, лише зняти зайве.
Неглибокі кошики з пляшками склали в будинку, а горішню частину палуби розібрали, відкриваючи вантажні відсіки, завдяки чому човен став ширшим і пласкішим. Кольм допомагав, працюючи пліч-о-пліч із Джаспером, як це було колись давно на фермі. Кувей, досі слабкий від свого випробування, курсував між садом і елінгом.
Незабаром Джаспер спітнів, намагаючись зосередитися на ритмі роботи, але не міг відігнати від серця скорботу. Він уже втрачав друзів раніше. Він бував на завданнях, коли все йшло не так. То чому зараз відчуття були зовсім іншими?
Упоравшись із рештою роботи, Вілан, Каз, Ротті, Джаспер та його батько стояли в саду. Більше завдань не залишилося. Баржа була готова. Ротті убрався з голови до ніг у чорне, а розрізавши один із Ван Екових ошатних чорних костюмів, вони пошили йому каптур тілозбирача. Уже був час вирушати, та жоден із них не ворушився. Джаспер відчував, як навкруги пахне весною, солодко й нетерпляче, ароматом лілій, гіацинтів і ранніх сортів троянд.
— Ми мали зробити це всі разом, — тихенько озвався Вілан.
Можливо, це були наївні слова, протест заможного крамаревого сина, який лише скуштував життя в Бочці. Але Джаспер збагнув, що думає так само. Після всіх їхніх божевільних втеч і небезпечної близькості смерті він почав вважати їх шістьох зачарованими; почав думати, наче його зброя, Казові мізки, Нінина мудрість, талант Інеж, Віланова кмітливість та Матаясова сила якимось чином зробили їх недоторканними. Вони могли страждати. Їх могли бити, але Вілан мав рацію — у кінцевому підсумку вони всі мали вистояти.
— Жодних плакальників, — промовив Джаспер, здивований, як защипало від сліз у горлі.
— Жодних погребінь, — тихо озвалися всі.
— А тепер ідіть, — підбадьорив Кольм, — попрощайтеся.
Вони спустилися до елінгу. Проте перш ніж увійти, Вілан нахилився й зірвав із клумби червоний тюльпан. Усі вчинили так само й мовчки увійшли досередини. Один за одним друзі ставали на коліна біля Ніни і клали квіти Матаясові на груди, а потім підводилися і стояли навколо його тіла, наче ще не було занадто пізно і вони могли захистити його.
Останнім був Кувей. У його золотавих очах блищали сльози, і Джаспер зрадів, що він приєднався до їхнього кола. Саме завдяки Матаясові вони з Кувеєм вижили в засідці на Чорному Серпанку; він був одним із тих, завдяки кому Кувей матиме шанс по-справжньому жити в Равці як гришник.
Ніна відвернула обличчя до води, вдивляючись у вузькі будинки, що межували з Ґельдканалом. Джаспер бачив, що їхні мешканці поставили у вікна свічки, наче цей невеличкий жест міг якимось чином відігнати темряву.
— Я вдаю, що ці вогники сяють для нього, — сказала дівчина. Вона забрала з Матаясових грудей самотню червону пелюстку, зітхнула, відпустила хлопцеву руку й повільно підвелася. — Я знаю, що вже час.
Джаспер обійняв її.
— Він так сильно кохав тебе, Ніно. І це кохання до тебе зробило його кращим.