— Хіба в кінці це мало якесь значення?
— Звичайно, мало, — запевнила Інеж. — Ми з Матаясом не молилися одним богам, але ми обидва знали, що після цього життя є ще щось. І знаючи, що він чудово впорався в цьому житті, Матаяс із легкістю пішов до наступного.
— Ти залишишся в Равці? — поцікавився Вілан.
— Поки не знайду транспорт до Фіерди. Дехто з гришників може допомогти мені зберегти його тіло під час подорожі. Але я не можу повернутися додому, не можу відпочивати, поки він не знайде свій спочинок. Я відвезу його на північ. Туди, де крига. Поховаю його на узбережжі. — Тоді Ніна повернулася до інших, наче щойно помітила їх. — А як щодо вас?
— Нам потрібно вигадати, як ми витратимо наші гроші, — нагадав Каз.
— Які гроші? — перепитав Джаспер. — Усі вони потекли до шуанської скарбниці. Наче вони їм потрібні.
— Справді?
Нінині очі звузилися, і Джаспер побачив, як до дівчини повернулася дрібка наснаги.
— Припини ходити околяса, Бреккере, або я відправлю по тебе свою нечестиву армію мерців.
Каз здвигнув плечима.
— Мені здається, шуанцям вистачить сорока мільйонів.
— Тридцять мільйонів Ван Ек заборгував нам... — пробурмотів Джаспер.
— Чотири мільйони крюґе кожному. Я віддам частку Пера Гаскеля Ротті та Шпехту. Перш ніж повернути гроші до Ґеменсбанку, ми відмиємо їх через одну із фірм Покидьків, але до кінця місяця кошти повинні надійти на окремі рахунки для кожного з вас. — Він помовчав. — Матаясову частку віддамо Ніні. Я знаю, що гроші не мають значення, коли...
— Вони мають значення, — урвала його Ніна. — Я знайду спосіб зробити так, щоб вони мали значення. А як вдієте ви зі своїми частками?
— Знайду корабель, — відгукнулася Інеж. — Зберу екіпаж.
— Допомагатиму керувати імперією, — озвався Джаспер.
— Намагатимуся не знищити її, — пожартував Вілан.
— А ти, Казе? — запитала Ніна.
— Збудую щось нове, — відповів хлопець, здвигнувши плечима. — Дивитимуся, як воно згорить.
Джаспер зібрався з духом і промовив:
— Правду кажучи, ти повинен переписати мою частку на батькове ім’я. Не думаю... Не думаю, що я просто зараз готовий до такої суми грошей.
Каз довго на нього дивився.
— Це правильний хід, Джасе.
Ці слова трохи нагадували пробачення.
Джаспер відчував, яку серці смикається жаль. Уперше за багато років він купався в грошах. Батькова ферма була в безпеці. Але все це не здавалося правильним.
— Я думав, що все стане краще, коли я розбагатію, — зізнався він.
Вілан озирнувся на батьків маєток.
— Можу тебе запевнити, що це так не працює.
Віддалік закалатав дзвін. Джаспер пішов забрати батька із саду. Кольм стояв біля сходів будинку і жмакав у руках капелюх.
— Принаймні тепер ми можемо дозволити собі придбати тобі новий капелюх, — повідомив стрілець.
— Цей зручний.
— Я приїду додому, та. Коли з міста знімуть блокаду. Коли Вілан улаштується.
— Він хороший хлопчина.
«Занадто хороший для мене», — подумав Джаспер.
— Я сподіваюся, що ти справді приїдеш у гості. — Кольм опустив погляд на свої великі долоні. — Тобі слід зустрітися з такими, як твоя мати. Та дівчинка, яку твоя мати урятувала стільки років тому... Я чув, що вона дуже могутня.
Джаспер не знав, що відповісти.
— Я... я б хотів. Вибач за все це. За те, що втягнув тебе в це. За те, що мало не втратив усе, що ти збудував такою важкою працею. Я... здається, насправді я хочу сказати, що вчинок не матиме відлуння.
— Перепрошую?
— Сулійською це звучить краще. Я намагатимуся, та.
— Ти мій син, Джаспере. Я не можу захистити тебе. Можливо, мені не слід було навіть намагатися. Але я буду поруч, навіть якщо ти спіткнешся. Щоразу.
Джаспер міцно обійняв батька. «Запам’ятай це відчуття, — наказав він собі. — Запам’ятай усе, що можеш втратити». Він не знав, чи буде достатньо сильним, щоб дотриматись сьогоднішніх обіцянок, але міг спробувати.
Вони повернулися до елінгу і приєдналися до решти.
Інеж поклала руку Ніні на плече.
— Ми ще зустрінемося.
— Звичайно, зустрінемося. Ти рятувала мені життя. А я тобі.
— Гадаю, у цьому змаганні ти мене випередила.
— Ні, я не маю на увазі в глобальному сенсі. — Нінин погляд зупинився на кожному з друзів. — Я маю на увазі невеличкі порятунки. Посміятися над моїми жартами. Пробачити, якщо я поводилася як дурепа. Ніколи не змушувати мене почуватися нікчемною. Байдуже, мине місяць, рік чи десять років, — побачивши вас наступного разу, я пам’ятатиму все це.
Каз простягнув Ніні свою долоню в рукавичці.
— Зустрінемося пізніше, Зенік.
— Розраховую на це, Бреккере. — Вони потиснули руки.
Ротті заліз до лікарського човна.
— Готові?
Кувей повернувся до Джаспера.
— Тобі обов’язково слід навідати мене в Равці. Ми можемо навчитися користуватися нашими силами разом.
— А як щодо того, що я штовхну тебе в канал і ми подивимося, чи вмієш ти плавати? — запропонував Вілан, надзвичайно майстерно копіюючи розлючений Казів погляд.
Джаспер здвигнув плечима.
— Я чув, що він — один із найзаможніших людей у Кеттердамі. Я б із ним не сперечався.
Кувей ображено шмигнув носом і ліг на дно човна, акуратно склавши руки на грудях.
— Ні, — заперечив Каз. — Ні. Тілозбирачі не завдають собі клопоту складати їх.
Кувей простягнув руки вздовж тіла. Наступним був Кольм, і Джасперові негайно закортіло забути образ батька, що випростався, наче мрець.
Скориставшись ковдрою, вони підняли Матаяса на борт, а потім висмикнули з-під нього тканину. Ніна забрала з хлопцевих грудей квіти й розсипала їх по воді, а потім лягла поруч із ним.
Ротті відштовхнувся довгим дерев’яним веслом від піщаного дна каналу. Баржа відпливла від пристані. У темряві він нічим не відрізнявся від інших тілозбирачів, що везли каналами свій моторошний вантаж. Лише чумні човни можуть вільно пересуватися містом і випливати з гавані, збираючи мерців, щоб відвезти їх для спалення на Баржу Женця.
Ротті повезе їх через промисловий район, куди втекли після аукціону біженці-гришники, знявши свої сині мантії, які вдягали, щоб видати себе за Раду Потоків. Каз знав, що перевезти так багато Гриш, не привернувши уваги, неможливо. Тож вони скористалися таємним переходом між посольством і шинком, а потім урочисто прошпацирували містом у синіх роздмуханих мантіях, прикриваючи обличчя імлою і проголошуючи свою силу, замість того щоб приховувати її. Джаспер підозрював, що це був йому урок, якщо він захоче його вивчити. Серед гришників було лише чотири справжніх Плинороби, але цього було достатньо. Авжеж, була ймовірність, що на аукціоні з’явиться справжня Рада Потоків, але, зважаючи на кількість згадок про неї, Каз вирішив, що варто ризикнути.
Гришники і Штурмгонд чекатимуть посадки неподалік від Солодкої Жили. З ними на борту Ротті повеслує з гавані, а потім запустить сигнальну ракету там, куди слід буде приплисти Штурмгондовому кораблю, щоб забрати їх. Це був єдиний спосіб вивезти з міста групу гришників-біженців, фермера, який допоміг обдурити цілу Торговельну Раду, і хлопчика, який — ще кілька годин тому — був найрозшукуванішим заручником у світі.
— Вам доведеться не ворушитися, — пробурмотіла Інеж.
— Я заклякну, як у могилі, — запевнила Ніна.
Баржа ковзнула до каналу, і дівчина підвела руку, щоб попрощатися; її долонька здавалася яскравою білою зіркою на темному тлі. Усі ще довго стояли біля крайки води, аж поки човен не проковтнула темрява.
Якоїсь миті Джаспер помітив, що Бреккер зник.
— Він не з тих, хто прощається, правда? — пробурмотів стрілець.
— Він не прощається, — погодилася Інеж. Вона не відводила погляду від вогнів каналу. Десь у садку защебетала нічна пташка. — Він просто дозволяє піти.
43. Каз
