«Тоді де ж вони?» Це запитання розірвало якийсь поспіхом заштопаний шов усередині. «Де Каз?» Вона не хотіла занадто глибоко замислюватися над цим запитанням. Каз понад усе був практичним. Навіщо йому приходити по неї, якщо він може втекти від Ван Ека із найціннішим на світі заручником.
Баян зморщив носа.
— Не розмовляймо сулійською. Мені від неї хочеться плакати. — Він був убраний у звужені шовкові штани й елегантний піджак. До вилоги було пришпилено золоту ліру, увінчану лавровим листям і невеличким рубіном, що вказувала водночас на його професію й на будинок, де він служив.
Інеж знала, що не повинна далі розмовляти з ним, але вона досі залишалася збирачем секретів.
— На якому інструменті ти навчаєш грати? — поцікавилася вона. — На арфі? Чи на фортепіано?
— А ще на флейті та вчу панянок співу.
— І як співає Еліс Ван Ек?
Баян ледаче посміхнувся.
— Під моїм керівництвом значно краще, я можу навчити тебе видавати які завгодно приємні звуки.
Інеж закотила очі. Він був точною копією хлопчаків, разом із якими вона росла: голова забита дурницями і повний рот невимушених примовлянь.
— Я зв’язана і стою перед перспективою тортур чи навіть чогось гіршого. Ти насправді зі мною фліртуєш?
Баян вишкірився.
— Пан Ван Ек і твій пан Бреккер дійдуть згоди. Ван Ек бізнесмен. Наскільки я розумію, він просто захищає свої інтереси. Не можу уявити, щоб він удався до тортур.
— Якби тебе зв’язали, а на обличчя щоночі напинали пов’язку, твоя уява, можливо, не зраджувала б тебе так цілковито.
А якби Баян знав Каза, він не був би такий упевнений щодо обміну.
Протягом тривалих годин, залишившись на самоті, Інеж намагалася відпочити й зайняти мозок утечею, проте її думки неминуче поверталися до Каза та решти. Ван Ек хотів виторгувати за неї Кувея Юл-Бо, шуанського хлопчину, якого вони викрали із найсмертоноснішої фортеці на світі. Кувей був єдиною людиною, яка сподівалася відтворити батькову роботу з наркотиком, відомим як юрда парем, а винагорода за його викуп дала б Казові те, чого він завжди прагнув, — усі ті гроші й престиж, яких він потребував, щоб посісти своє законне місце серед босів Бочки, а ще шанс помститися Пецці Роллінзу за смерть свого брата. Ці факти вишиковувалися один за одним і перетворювалися на армію сумнівів проти надії, що її Мара намагалася придушити всередині.
Казів план дій був очевидний: отримати викуп за Кувея, забрати гроші, знайти собі нового павука, що повзатиме стінами Бочки й викрадатиме для нього секрети. Та й хіба вона не казала йому, що планує залишити Кеттердам, щойно їй заплатять. «Залишися зі мною». Чи насправді він це мав на увазі? Яку цінність мало її життя на тлі винагороди, яку Бреккер міг отримати? Ніна ніколи б не дозволила йому покинути її. Вона боролася б із усім, що заважало їй звільнити Інеж, навіть якщо досі перебувала в лещатах парем. А з нею залишився б і Матаяс зі своїм велетенським серцем, сповненим честі. І Джаспер... ну, Джаспер ніколи б не нашкодив їй, але він страшенно потребував грошей, якщо тільки не хотів, щоб його батько втратив свої засоби до існування. Він доклав би всіх зусиль, але це ще не означає, що Інеж вони пішли б на користь. До того ж без Каза жоден із них не зможе протистояти Ван Ековим жорстокості й ресурсам. «Я можу, — казала собі Мара. — Можливо, у мене не такий хитрий розум, як у Каза, але я небезпечна дівчина».
Ван Ек щодня підсилав до неї Баяна, а той був сама люб’язність і приязність, навіть якщо годинами випитував у неї про Казове місцеперебування. Вона підозрювала, що Ван Ек не прийде власною персоною, оскільки знав, що Бреккер пильно стежитиме за його пересуваннями. А може, він гадав, що вона буде вразливіша перед сулійським хлопцем, аніж перед лукавим крамарем. Але цієї ночі щось змінилося.
Баян зазвичай ішов геть, коли Інеж давала зрозуміти, що більше не їстиме — прощальна посмішка, легкий уклін, і ось він, упоравшись зі своїм обов’язком, зникає до наступного ранку. Цієї ночі він затримався.
Замість того щоб зрозуміти натяк і зникнути, коли Інеж відсунула зв’язаними руками свою тарілку, музикант сказав:
— Коли ти востаннє бачилася зі своєю родиною?
«Новий підхід».
— Ван Ек запропонував тобі якусь винагороду, якщо тобі вдасться витягти з мене інформацію?
— Це було звичайне запитання.
— А я — звичайна бранка. Він суворо з тобою поводиться?
Баян зиркнув на вартових і тихенько відповів:
— Ван Ек може відвезти тебе назад до родини. Він може виплатити твій контракт Перу Гаскелю, бо має достатньо коштів.
— Це була твоя ідея чи твого хазяїна?
— Хіба це має значення? — поцікавився Баян. У його голосі чулася така наполегливість, що Інеж одразу наїжачилася. «Якщо надходить страх, незабаром щось мусить статися». Він боявся Ван Ека чи її?
— Ти зможеш піти від Покидьків, Пера Гаскеля і того огидного Каза Бреккера вільною й незаплямованою. Ван Ек може знайти тобі транспорт до Равки й дати грошей на квиток.
Пропозиція чи погроза? Чи міг Ван Ек знайти її батьків? Сулійців було нелегко вистежити, вони остерігалися незнайомців, що ставили запитання. Але що, як Ван Ек підіслав чоловіка, який божився, що має новини про їхню загублену дівчинку? Про дівчинку, що зникла одного прохолодного дня, наче течія наповзла на берег, щоб заявити на неї права.
— Що відомо Ван Екові про мою родину? — запитала Мара; всередині наростав гнів.
— Він знає, що ти далеко від дому. Він знає умови твоєї угоди зі «Звіринцем».
— Тоді йому відомо, що я була рабинею. Чи заарештував він Цьоцю Гелін?
— Я... так не думаю...
— Звісно ж ні. Ван Ека не обходить, що мене купували та продавали, наче рулон бавовни. Він просто шукає важіль.
Але те, що далі запитав Баян, заскочило Інеж зненацька.
— Твоя мама готувала перепічку?
Дівчина насупилася.
— Звичайно.
Це була традиційна сулійська страва. Інеж змогла б приготувати перепічку навіть уві сні.
— Із розмарином?
— Із кропом, якщо він у нас був. — Вона знала, що надумав Баян: він намагається змусити її згадувати про домівку. Проте вона була такою голодною, а спогади такими сильними, що попри все в неї забурчало в животі. Дівчина могла уявити, як мама заливає вогонь, як хутко підкидає хліб пучками пальців, могла відчути аромат смаженого над попелом тіста.
— Твої друзі не прийдуть, — попередив Баян. — Час подумати про власний порятунок. Ти можеш опинитися вдома зі своєю родиною ще до кінця літа. Ван Ек допоможе тобі, якщо ти йому дозволиш.
Усі сирени всередині Інеж волали про небезпеку. Ця гра була занадто очевидною. Під Баяновими чарами, його темними очима й заспокійливими обіцянками ховався страх. Та все ж посеред лементу підозр Інеж чула інший дзвіночок, котрий виспівував: «А що, як?..» А що, як вона дозволить собі заспокоїтися, припинить удавати, що вища за речі, які втратила? А що, як вона просто дозволить Ван Екові посадити себе на корабель і відправити додому? Вона вже відчувала смак перепічки, тепло, яким пашить сковорідка, бачила стрічки, вплетені в темні материні коси, шовкові смужки кольору стиглої хурми.
Але Інеж знала й дещо інше. Це інше навчило її. «Краще гірка правда, ніж солодка брехня». Каз ніколи не пропонував їй щастя, тож Мара не довіряла чоловікам, які тепер обіцяли подати його на тарілочці. Вона недарма страждала. Її Святі мали причину, щоб привести її до Кеттердама, — корабель, що полюватиме на работорговців, місію, яка надасть сенсу всьому, чого вона зазнала. Вона не зрадить цю мету чи своїх друзів через якісь мрії про минуле.
Інеж засичала на Баяна, і той відсахнувся від цього тваринного звуку.
— Скажи своєму хазяїнові, хай спочатку поважає свої давні угоди, а потім укладає нові, — сказала дівчина. — А тепер дай мені спокій.