— Цікаво, чи додає крамарям манірності близькість Бочки? Увесь цей чорний одяг і смиренність, м’ясо лише двічі на тиждень, пиво замість бренді. Можливо, вони спокутують за всі наші веселощі?
— Утримують терези в рівновазі?
— Точно. Тобто лише подумай, яких висот розпусти ми могли б сягнути, якби ніхто не стримував це місто. Шампанське на сніданок. Оргії голяка в залах Біржі.
Вілан видав збентежений звук, що нагадував пташиний кашель, і відвів погляд від Джаспера. Його було так надзвичайно легко приголомшити, проте Джаспер мусив зізнатися: він не вважав, що університетський район потребує своєї порції бруду. Він подобався йому таким, яким був, — чистою, тихою місциною, де пахло книжками та квітами.
— Ти не мусиш іти, сам знаєш, — повідомив стрілець, відчувши, що мусить це сказати. — Свої припаси ти вже маєш. Можеш перечекати в безпеці, затишно влаштувавшись у кав’ярні.
— Ти цього хочеш?
«Ні. Я не можу зробити це сам». Джаспер здвигнув плечима. Він не був певен, як ставився до того, свідком чого Вілан міг стати в університеті. Джаспер рідко бачив батька розгніваним, але як йому вдасться не розлютитися тепер? Які пояснення Джаспер мусить йому запропонувати? Він брехав, ризикував батьковими засобами до існування, що їх той заробив важкою працею. А заради чого? Заради теплої купки нічого.
Утім, Джаспер не міг примиритися з думкою, що зустрінеться з батьком сам на сам. Інеж зрозуміла б його. Не те щоб він заслуговував на її симпатію, але було в ній щось спокійне, що визнавало й стишувало його власні страхи. Стрілець сподівався, що Каз запропонує піти разом із ним, проте, коли вони розходилися, щоб дістатися до університету, Бреккер кинув на Джаспера один-єдиний швидкий темний погляд. Ідея була зрозумілою. Ти викопав цю могилу. Піди і ляж у неї. Каз досі карав його за ту засідку, що мало не завершила роботу із Льодовим Двором ще до її початку; і йому знадобиться дещо більше, ніж пожертвувати своїми револьверами, щоб знову заслужити Бреккерову доброзичливість. Та чи Бреккер узагалі був колись доброзичливим?
Стрільцеве серце загупало трохи сильніше, коли вони увійшли крізь широку кам’яну арку до внутрішнього дворика Букспляйн. Університет розташовувався не в одній будівлі, а в кількох — усі вони були зведені вздовж паралельних ділянок Букканалу, а поруч був міст Промовця, де люди збиралися, щоб провести дебати або випити дружню пінту пива — залежно від того, який був день тижня. Проте серцем університету був Букспляйн — чотири бібліотеки, збудовані довкола центрального подвір’я і фонтана Науковця. Відтоді як Джасперова нога востаннє ступала на університетські землі, минуло майже два роки. Він ніколи офіційно не відмовлявся від навчання. Насправді він навіть не вирішував припинити відвідувати заняття. Просто щоразу більше часу проводив у Східній Клепці, поки не озирнувся одного дня і не зрозумів, що Бочка стала його домівкою.
Але навіть за своє коротке студентське життя стрілець закохався в Букспляйн. Джаспер ніколи не був видатним читачем. Він полюбляв історії, але ненавидів сидіти нерухомо, а книжки, які йому задавали читати в школі, схоже, були призначені для того, щоб перетворити його мозок на воду. У Букспляйні, хай би куди помандрував його погляд, він завжди натрапляв на щось цікаве: освинцьовані вікна з вітражними облямівками, залізні ворота, викувані з фігурок книжок та кораблів, центральний фонтан з його бородатим науковцем і найкраще з усього — ґаргульї, кажанокрилі гротескові фігури в академічних шапочках, і кам’яні дракони, що позасинали над книжками. Джасперові подобалося думати, що той, хто збудував це місце, знав: не всім студентам підходить безмовне споглядання.
Проте, коли вони увійшли на подвір’я, Джаспер не озирнувся навкруги, щоб насолодитися кам’яною кладкою, і не прислухався до плюскоту фонтана. Уся його увага зосередилася на чоловікові, що стояв біля східної стіни, роздивляючись вітражні вікна вгорі, стискаючи в руках пожмаканого капелюха. Із раптовим спалахом болю Джаспер збагнув, що батько вдягнув свій найкращий костюм. Він охайно зачесав з лоба назад руде каельське волосся. Тепер у ньому з’явилася сивина, якої там не було, коли Джаспер поїхав із дому. Кольм Фахей скидався на фермера дорогою до церкви. Абсолютно недоречно. Каз — дідько, будь-хто в Бочці — кинув би на нього один-єдиний погляд і побачив лише ціль, що ходить і розмовляє.
Джасперове горло здавалося випаленим, мов сухий пісок.
— Та, — каркнув він.
Батькова голова різко смикнулася, і Джаспер приготувався до того, що могло статися далі: до будь-яких образ чи звинувачень, що йому кине батько; він на це заслужив. Але він був неготовий до усмішки з полегшенням, яка освітила грубуваті батькові риси. З тим самим успіхом можна було влучити кулею Джасперові в самісіньке серце.
— Джасе! — скрикнув батько. А тоді стрілець кинувся через двір, і батькові руки міцно обійняли його, стиснувши так сильно, що Джасперові здалося, наче він реально відчуває, як згинаються ребра. — Усі Святі, я думав, що ти помер. Мені сказали, що ти тут більше не вчишся, що ти просто зник, і... Я був певен, що ти вскочив у халепу з бандитами чи ще кимось таким у цьому забутому Святими місці.
— Я живий, та, — видихнув Джаспер. — Але, якщо ти мене так стискатимеш, це ненадовго.
Батько засміявся і відпустив його, тримаючи на відстані простягнутої руки й поклавши великі долоні синові на плечі. — Присягаюся, ти виріс іще на тридцять сантиметрів.
Джаспер нахилив голову.
— На п’ятнадцять. Е-ем, це Вілан, — сказав він, переходячи із новоземської на керчинську. Удома вони розмовляли обома — мовою його матері та мовою торгівлі. Рідна батькова каельська призначалася для рідкісних митей, коли Кольм співав.
— Приємно познайомитися. Ви розмовляєте керчинською? — практично прокричав батько, і Джаспер збагнув: причина в тім, що Вілан досі мав шуанську зовнішність.
— Та, — сказав він, нерішуче зіщулившись, — він нормально розмовляє керчинською.
— Радий знайомству з вами, пане Фахей, — озвався Вілан. Хай будуть благословенні його крамарські манери.
— Мені теж, хлопче. Ти також студент?
— Я... вчився, — ніяково відповів хлопець.
Джаспер і гадки не мав, чим заповнити тишу, що запала після цього. Він не був певен, чого чекає від цієї зустрічі з батьком, але точно не готувався до дружнього обміну люб’язностями.
Вілан прокашлявся.
— Ви не голодний, пане Фахей?
— Помираю від голоду, — вдячно озвався Джасперів батько.
Вілан штурхнув стрільця ліктем.
— Може, поведемо твого батька пообідати?
— Пообідати, — повторив Джаспер, наче щойно вивчив це слово. — Так, пообідати. Хто ж не любить пообідати? — Обід здавався дивом. Вони їстимуть. Вони розмовлятимуть. Можливо, вип’ють. Будь ласочка, нехай вони вип’ють.
— Але, Джаспере, що сталося? Я отримав повідомлення від Ґеменсбанку. Настає час повертати позичку, а ти змусив мене повірити, що вона була тимчасовою. І твоє навчання.
— Та, — почав Джаспер. — Я... річ у тім...
У стінах подвір’я пролунав постріл. Джаспер відштовхнув батька позад себе, коли куля із дзенькотом вдарилася об каміння під ногами, здійнявши хмарку пилюки. Несподівано в повітрі залунали постріли. Відлуння заважало зрозуміти, звідки стріляли.
— Що, заради Всіх Святих, це...
Джаспер сіпнув батька за рукав і потягнув його до прихованого кам’яного притулку вхідних дверей. Він глипнув ліворуч, збираючись ухопити Вілана, проте крамарик уже рухався, тримаючись поруч зі стрільцем і досить завбачливо пригнувшись. «Ніщо не змусить тебе навчатися швидше, ніж кілька пострілів у твій бік», — подумав Джаспер, коли вони дісталися захисного виступу. Він вигнув шию, намагаючись роздивитися лінію даху, а коли пролунало ще кілька пострілів, відсахнувся назад. Ліворуч, звідкись ізгори, укотре почулося базікання кулемета, і Джаспер міг тільки сподіватися, що це Каз із Матаясом стріляють у відповідь.