— Святі! — задихнувся батько. — Це місто навіть гірше, ніж попереджають путівники!
— Та, це не місто, — заперечив Джаспер, витягаючи з-під пальта пістоль. — Вони прийшли по мене. Чи по нас. Важко сказати.
— Хто прийшов по тебе?
Джаспер ззирнувся з Віланом. Ян Ван Ек? Банда конкурентів, які сподівалися поквитатися? Пекка Роллінз чи ще хтось, у кого Джаспер позичив грошей?
— Список потенційних шанувальників досить довгий. Ми мусимо забратися звідси, перш ніж познайомимося з ними ближче.
— Розбійники?
Джаспер знав, що існує чимала вірогідність, що його зрешетять кулями, тому намагався стримати посмішку.
— Щось таке.
Він роззирнувся з-за виступу дверей, ухилився від двох пострілів, а потім пірнув назад, коли вибухнула чергова кулеметна черга.
— Вілане, скажи мені, що маєш із собою ще щось, крім ручок, чорнила і компонентів для довгоносика.
— Я маю дві фотобомби і дещо новеньке, зроблене нашвидкуруч з, е-е-ем, пива.
— Бомби? — перепитав Джасперів батько, моргаючи, наче збудився від поганого сну.
Джаспер безпомічно здвигнув плечима.
— Може, вважатимеш їх науковим експериментом?
— Якій кількості людей ми протистоїмо? — поцікавився Вілан.
— Поглянь-но на себе, ти ставиш правильні запитання. Важко сказати. Вони десь на даху, і єдиний шлях назад — крізь арку. Доведеться перетнути чималий шлях подвір’ям, поки вони стрілятимуть із підвищення. Навіть якщо нам це вдасться, підозрюю, що ззовні Букспляйн на нас чекає ще більше галасу, якщо тільки Каз із Матаясом не розчистили якимось чином шлях.
— Я знаю інший вихід назовні, — повідомив Вілан. — Але він на іншому боці подвір’я. — Хлопець показав на двері під аркою з вирізьбленою фігурою якоїсь потвори, що гризла олівець.
— Читальна зала? — Джаспер оцінив відстань. — Гаразд. На рахунок «три» рвонеш. Я прикрию. Заведи мого батька всередину.
— Джаспере...
— Та, присягаюся, я все поясню, але просто зараз тобі достатньо знати тільки, що ми вскочили в халепу, а так сталося, що в халепах я справжній експерт. — Це була щира правда. Стрілець відчував, як повертається до життя. Турботи, що бігли за ним назирці, відколи він дізнався новину про батьків приїзд до Кеттердама, зникли. Він почувався вільним і небезпечним, наче блискавка, що прокотилася над прерією. — Повір мені, та.
— Гаразд, хлопче. Гаразд.
Джаспер був переконаний, що почув непромовлене вголос «поки що». Він побачив, як зібрався Вілан. Для крамарика все це досі було новим. Треба сподіватися, що Джаспер нікого не вб’є.
— Один, два... — На «три» він почав стріляти. Вистрибнувши на подвір’я, стрілець покотився, щоб заховатися за фонтаном. Він кинувся наосліп, але швидко, інстинктивно розрізнив постаті на даху, відчуваючи рух і постріли раніше, ніж устиг чітко продумати свій шлях зі зручного ракурсу. Йому не потрібно було нікого вбивати, просто нагнати страху і виграти для батька з Віланом трохи часу.
Куля влучила в центральну статую фонтана, і книжка в руках науковця вибухнула кам’яними друзками. Хай там якою зброєю користувалися нападники, вони не байдикували.
Джаспер перезарядив свій пістоль і підскочив угору позаду фонтану, стріляючи.
— Усі Святі, — вигукнув він, коли біль розірвав плече. Він по-справжньому ненавидів, коли його підстрелювали. Джаспер знову зіщулився за кам’яним виступом. Випростав долоню, вивчаючи, наскільки пошкоджено руку. Лише подряпина, але боліла вона пекельно, до того ж він заляпав кров’ю свій новий твідовий піджак. «Саме тому не варто навіть намагатися мати пристойний вигляд», — пробурмотів стрілець. Він бачив, як на даху над ним рухалися силуети. Вони будь-якої миті могли перебігти по колу до іншого боку фонтана, і тоді Джасперу буде край.
— Джаспере! — пролунав Віланів голос. Дідько. Він мав їх вивести. — Джаспере, на другу годину від тебе.
Стрілець глипнув угору, у небі щось заіскрило. Не встигнувши навіть подумати, він прицілився і вистрілив. Повітря вибухнуло.
— Пірнай у воду! — гукнув Вілан.
Джаспер занурився у фонтан, і наступної миті повітря аж засичало, засяявши. Коли Джаспер висунув із води мокру голову, він побачив, що всі видимі поверхні на подвір’ї та в парку були вкриті дірками, а над їхніми крихітними кратерами здіймалися завитки диму. Усі, хто був на даху, кричали. Що це за таку бомбу випустив Вілан?
Стрілець сподівався, що Каз із Матаясом знайшли якесь прикриття, але перейматися цим не було часу. Він стрілою понісся до дверей під демоном, що жував олівець. Вілан і батько чекали на нього всередині. Вони із гуркотом зачинили двері.
— Допоможіть мені, — попросив Джаспер. — Нам потрібно забарикадуватися всередині.
Чоловік, що сидів за столом, був убраний у сіру мантію науковця. Від їхнього нахабства його ніздрі роздулися так широко, що Джаспер злякався, що одна з них засмокче його.
— Молодий чоловіче...
Джаспер націлився в груди науковця своїм пістолем.
— Хутчіш.
— Джаспере! — гримнув батько.
— Не переймайся, та. У Кеттердамі люди весь час наставляють одне на одного зброю. Це практично як рукостискання.
— Це правда? — перепитав батько в науковця, який неохоче підійшов ближче, і вони разом підсунули до дверей важкий стіл.
— Щирісінька, — погодився Вілан.
— Зовсім ні, — заперечив науковець.
Джаспер махнув у їхній бік рукою.
— Залежить від району. Ходімо.
Вони кинулися вздовж головного проходу читацької зали між довгими столами, освітленими лампами на вигнутих шийках. Студенти притискалися до стін і зіщулювалися під стільцями, напевно, вирішивши, що всі ось-ось помруть.
— Гей, ви всі, не варто хвилюватися! — гукнув Джаспер. — Просто невеличка навчальна стрілянина на подвір’ї.
— Сюди, — сказав Вілан, проводячи їх крізь двері, укриті вигадливим звивистим орнаментом.
— Ох, ви не можете, — попередив науковець, кваплячись за ними, так що аж мантія розвівалася. — Тільки не до кімнати з рідкісними книгами!
— Ви хочете знову потиснути руки? — поцікавився Джаспер, а потім додав: — Обіцяю, що ми не стрілятимемо в те, у що не мусимемо. — Він легенько підштовхнув батька. — Угору сходами.
— Джаспере? — пролунав голос із-під найближчого стола.
Чарівна білявка визирнула зі своєї схованки, де скрутилася на підлозі.
— Мадлен? — перепитав Джаспер. — Мадлен Мішо?
— Ти казав, що ми поснідаємо разом.
— Я був вимушений поїхати до Фієрди.
— Фієрди?
Джаспер рушив за Віланом до сходів, потім знову запхав голову до читальної зали.
— Якщо виживу, куплю тобі вафель.
— У тебе немає достатньо грошей, щоб купувати їй вафлі, — буркнув Вілан.
— Тихенько. Ми в бібліотеці.
За час навчання Джаспер ніколи не мав причин навідуватися до зали з рідкісними книгами. Тиша тут була така глибока, що здавалося, наче ти під водою. Прикрашені кольоровими малюнками рукописи були виставлені в скляних вітринах, освітлених золотими променями штучного світла, стіни вкривали рідкісні мапи.
У кутку зали, задерши вгору руки, стояв Верескун у синій кефті, але коли вони увійшли, він позадкував.
— Шу! — крикнув Верескун, побачивши Вілана. — Я не піду з тобою! Я радше себе вб’ю!
Джасперів батько виставив руки, наче приручав коня.
— Спокійніше, юначе.
— Ми проходили повз, — пояснив Джаспер, знову підштовхуючи батька.
— Ідіть за мною, — сказав Вілан.
— Що робить Верескун у залі рідкісних книг? — поцікавився Джаспер, коли вони побігли підтюпцем крізь лабіринт полиць і вітрин, повз поодиноких науковців або студентів, що налякано горбилися над книжками.
— Волога. Він підтримує повітря сухим, щоб зберегти рукописи.
— Гарна посада, якщо вдасться її отримати.
Коли вони підійшли до найзахіднішої стіни, Вілан зупинився біля мапи Равки. Він озирнувся, щоб переконатися, що за ними не стежать, а потім натиснув на символ, що позначав столицю — Ос Альта. Здалося, наче країна розірвалася навпіл уздовж рубця Неморя, відкриваючи темну щілину, таку вузьку, що в неї насилу можна було протиснутися.