Проте, коли вона впоралася з роботою, коли вони здобули потрібну інформацію, а всі позасинали, вона понишпорила в Матаясових небагатих статках та в кишенях його одягу; розчарування зростало з кожною наступною секундою. Вона ненавиділа його. Ненавиділа Кувея. Ненавиділа це дурнувате місто.
Відчуваючи огиду до себе самої, Ніна прослизнула під ковдри. Матаяс завжди спав спиною до стіни — звичка із днів у Пекельних Воротах. Дівчина дозволила своїм рукам помандрувати, обшукати його кишені та спробувати прощупати підкладку штанів.
— Ніно? — сонно запитав хлопець.
— Я змерзла, — пояснила вона, не припиняючи пошуків. Вона притислася вустами до його шиї, а потім нижче від вуха, хоча ніколи раніше не дозволяла собі так цілувати його. Ніколи навіть не мала на це шансу. Вони були занадто заклопотані, розплітаючи пасма підозри, пристрасті та відданості, що пов’язали їх, коли вона проковтнула парем... Навіть зараз це було єдине, про що Ніна могла думати. Бажання, що охопило її, стосувалося наркотику, а не тіла, яке, як вона відчувала, пульсувало в її руках. Утім, вона не поцілувала Матаяса в губи. Вона не дозволить парем забрати в себе ще й це.
Він тихенько застогнав.
— Інші...
— Усі сплять.
Тоді хлопець схопив її за руки.
— Припини.
— Матаясе...
— У мене її немає.
Вона випручалася, сором поповз шкірою, мов вогонь лісом.
— А в кого є? — прошипіла вона.
— У Каза. — Ніна завмерла. — Збираєшся залізти до нього в ліжко?
Ніна, не повіривши власним вухам, вибухнула:
— Він переріже мені горлянку. — Від безпомічності їй хотілося заволати. Із Казом неможливо торгуватися. Вона не зможе залякати його, як могла б залякати Вілана, чи благати, як удалося б із Джаспером.
Несподівано навалилася втома, подібна до ярма на шиї, виснаження нарешті послабило нестямну жагу. Ніна поклала чоло на Матаясові груди.
— Ненавиджу це, — сказала вона. — І трохи ненавиджу тебе, дрюскелле.
— Я звик до цього. Ходи сюди. — Він обійняв її своїми руками і заспокоїв розмовами про Равку та Інеж. Матаяс бентежив Ніну історіями, називав вітри, що дмуть у Фієрді, розповів про свою першу вечерю в залі дрюскелле. Якоїсь миті вона, мабуть, задрімала, тому що наступне, що Ніна пам’ятала, — як прокидалася з важкого сну без сновидінь, розбуджена гупанням дверей гробниці.
Матаяс із Казом повернулися з університету, якась із Віланових бомб випалила в їхньому вбранні дірки; одразу за ними з’явилися Джаспер і Вілан зі скаженими поглядами, промоклі від весняного дощу, який щойно розпочався, а за ними йшов схожий на каельця здоровань. Ніні здалося, наче Святі нагородили її якимось чарівним подарунком — ситуація була достатньо божевільною і незбагненною, щоб відтягнути дівчину.
Попри те що жага парем вже не була такою шаленою, як минулої ночі, вона таки досі була, і Ніна й гадки не мала, як їй удасться пережити сьогоднішню місію. Зваблення Смеета було лише першою частиною плану. Каз розраховував на неї, Інеж розраховувала на неї. Вона потрібна була їм Корпуснійкою, а не наркоманкою з пропасницею, що виснажувалася від найменшої спроби краяння. Утім, Ніні не вдавалося думати про це, поки перед нею стояв Кольм Фахей і крутив у руках свого капелюха, а Джаспер мав такий вигляд, наче краще з’їв би стіс вафель, притрушених меленим склом, аніж зустрівся з батьком віч-на-віч, а Каз... Вона й гадки не мала, чого чекати від Каза. Він розгніваний, а може, навіть гірше. Бреккер не любив несподіванок і вразливостей, а Джасперів батько був суцільною дуже кремезною обвітреною вразливістю.
Утім, вислухавши Джасперове захекане — і, як підозрювала Ніна, скорочене — пояснення, як вони вибралися з університету, Каз просто обіперся на ціпок і запитав:
— За вами не було хвоста?
— Ні, — запевнив Джаспер, рішуче захитавши головою.
— Вілане?
Кольм наїжачився.
— Ви не довіряєте словам мого сина?
— Нічого особистого, та, — заспокоїв його Джаспер. — Він не довіряє нічиїм словам.
Вираз Казового обличчя був незворушним, а шорсткий, мов камінь, голос — таким спокійним і приємним, що Ніна відчула, як на руках стає дибки волосся.
— Перепрошую, пане Фахей. У Бочці виробляється така звичка. Довіряй, але перевіряй.
— Або взагалі не довіряй, — пробурмотів Матаяс.
— Вілане? — повторив Каз.
Ван Ек поклав на стіл свій наплічник.
— Якби вони знали про перехід, то пішли б за нами або в крамничці гравера на нас чекали б люди. Ми від них відкараскалися.
— Я нарахував на даху близько десятьох, — повідомив Каз, і Матаяс ствердно кивнув.
— Наче схоже на правду, — погодився Джаспер. — Але я не можу бути впевненим. Сонце було за їхніми спинами.
Каз сів і сфокусував погляд чорних очей на Джасперовому батькові.
— Ви були приманкою.
— Перепрошую, юначе?
— Банк вимагав повернення позички?
Кольм здивовано кліпнув.
— Ну, так, власне кажучи, вони надіслали мені листа з досить жорсткими формулюваннями, ніби я став ненадійним щодо кредитних ризиків. Казали, якщо я не сплачу всю суму, вони будуть вимушені подати позов. — Кольм повернувся до свого сина. — Я писав тобі, Джасе. — Його голос звучав не звинувачувально, а розгублено.
— Я... я не мав можливості забрати пошту. — Чи мав Джаспер нагоду отримувати листи в університеті, коли припинив відвідування? Ніна замислилася, як йому вдавалося так довго приховувати це шахрайство. Справу спрощувало те, що Кольм перебував за океаном і мав бажання вірити власному синові. «Легковірний простак», — із сумом подумала Серцетлумачниця. Байдуже, з яких причин, але Джаспер дурив власного батька.
— Джаспере... — почав Кольм.
— Я намагався знайти гроші, та.
— Вони погрожують відібрати ферму.
Погляд стрільця був міцно прикутий до підлоги гробниці.
— Я був близько. Я є близько.
— До грошей? — Тепер Ніна почула розчарування в Кольмовому голосі. — Ми сидимо в гробниці. У нас щойно стріляли.
— Що привело вас на корабель до Кеттердама? — поцікавився Каз.
— Банк переніс дату стягнення боргів! — обурено вигукнув Кольм. — Просто повідомив, що мій час сплив. Я намагався зв’язатися із Джаспером, а коли не дістав відповіді, подумав...
— Подумали подивитися, що задумав ваш геніальний хлопчик тут, на темних вулицях Кеттердама.
— Я боявся найгіршого. У цього міста не дуже добра репутація.
— Запевняю вас, вона заслужена, — озвався Каз. — А коли ви прибули?
— Я порозпитував в університеті. Мені сказали, що він більше не значиться студентом, і тому я пішов до поліції.
Джаспер здригнувся.
— Ох, та. До міської варти?
Кольм зчавив свого капелюха з оновленою рішучістю.
— А куди я мав податися, Джасе? Ти знаєш, як це небезпечно для... для таких, як ти.
— Та, — сказав стрілець, нарешті подивившись батькові в очі. — Ти ж не сказав їм, що я...
— Звісно ж ні!
«Гришник. Чому жоден із них не каже цього?»
Кольм випустив із рук грудку повсті, яка раніше була його капелюхом.
— Я нічого не розумію. Чому ти привів мене до цього жахливого місця? Чому в нас стріляли? Що сталося з твоїм навчанням? Що сталося з тобою?
Джаспер розтулив рота і знову стулив його.
— Та, я... Я...
— Це була моя провина, — бовкнув Вілан. Усі погляди повернулися до нього. — Він, е-е-е... переймався банківською позичкою, тому замість навчання став працювати з одним...
— Місцевим зброярем, — запропонувала Ніна.
— Ніно, — застережливо гримнув Матаяс.
— Йому потрібна наша допомога, — прошепотіла вона.
— Щоб брехати своєму батькові?
— Це вигадка. Геть інша річ. — Вона й гадки не мала, до чого вів Вілан, але йому вочевидь потрібно було посприяти.
— Так! — палко погодився Вілан. — Зброярем! А потім... Я розповів йому про угоду...
— Їх обдурили, — додав Каз. Його голос був спокійний і врівноважений, як завжди, але поводився він силувано, наче йшов незнайомою місцевістю. — Їм подали ділову пропозицію, яка здавалася занадто слушною, щоб бути правдою.