Кольм гупнувся на стілець.
— Якщо вона такою здається, тоді...
— Вона напевно такою є, — втрутився Каз. У Ніни з’явилося дивне відчуття, що цього разу він говорить щиро.
— То ви з твоїм братом загубили геть усе? — запитав у Вілана Кольм.
— З моїм братом? — тупо перепитав Ван Ек.
— З твоїм братом-близнюком, — пояснив Каз, глипаючи в бік Кувея, який тихенько сидів і спостерігав за цим засіданням. — Так. Вони загубили геть усе. І відтоді Віланів брат не зронив жодного слова.
— Він не видається таким тишком, — зауважив Кольм. — А ви всі... студенти?
— Щось на кшталт, — погодився Бреккер.
— Які проводять вільний час на кладовищі. А ми не можемо піти до влади? Розповісти їм, що сталося? У тих шахраїв можуть бути ще й інші жертви.
— Ну... — почав Вілан, але Каз поглядом наказав йому замовкнути. У гробниці запала дивна тиша. Каз сів за стіл.
— Влада не допоможе вам, — пояснив він. — Не в цьому місті.
— Чому ні?
— Тому що головний закон тут — прибуток. Джаспер і Вілан спробували підібрати крихти. Міська варта навіть не витре їхні сльози. Часом єдина можливість домогтися справедливості — узяти її самому.
— Отак ви й ускочили в халепу.
Каз кивнув.
— Ми збираємося повернути ваші гроші. Ви не втратите свою ферму.
— Але, щоб здійснити це, ви збираєтеся переступити межу закону, — сказав Кольм і стомлено похитав головою. — Ви навіть не здаєтеся достатньо дорослими, щоб закінчити університет.
— Кеттердам був моєю освітою. І ось що я можу вам сказати: Джаспер ніколи б не звернувся до мене, якби мав іще куди піти.
— Ти не можеш бути таким поганим, хлопче, — похмуро зауважив фермер. — Ти ще не живеш достатньо довго, щоб уже заробити свою частку гріхів.
— Я швидко вчуся.
— Чи можу я тобі довіряти?
— Ні.
Кольм знову підняв свого пожмаканого капелюха.
— Чи можу я вірити, що ти допоможеш Джасперові вибратися із цієї халепи?
— Так.
Кольм зітхнув. Він окинув усіх поглядом. Ніна збагнула, що виструнчилася.
— Ви, люди, змушуєте мене почуватися надзвичайно старим.
— Проведіть трохи часу в Кеттердамі, — запропонував Каз, — почуватиметеся древнім. — Після цього він посунув свій капелюх набік, і Ніна помітила в його рисах відсторонений занепокоєний вигляд. — У вас чесне обличчя, пане Фахей.
Кольм зачудовано глипнув на хлопця.
— Ну. Я мав би на це сподіватися і дякую, що помітили.
— Це не комплімент, — заспокоїв Джаспер. — І мені знайомий цей вираз обличчя, Казе. Навіть не наважуйся дозволити цим коліщаткам закрутитися.
У відповідь Каз лише повільно кліпнув. Хай би яка схема заворушилася в його диявольських мізках, тепер її вже пізно було спиняти.
— Де ви зупинилися?
— У «Страусі».
— Повертатися туди небезпечно. Ми перевеземо вас до готелю «Ґельдреннер» і зареєструємо під іншим іменем.
— Але чому? — залопотів Кольм.
— Тому що деякі люди хочуть Джасперової смерті і вони вже скористалися вами як приманкою, щоб виманити його зі схованки. Я навіть не сумніваюся, що вони захочуть узяти вас у заручники, а тепер уже й так занадто багато всього відбувається. — Каз нашкрябав кілька інструкцій для Ротті й віддав йому надзвичайно грубий стіс крюґе. — Залюбки можете харчуватися в їдальні, пане Фахей, але я попрошу вас забути про краєвиди і залишатися в готелі, поки ми не вийдемо з вами на зв’язок. Якщо хтось поцікавиться вашими справами, скажете, що ви тут трохи відпочиваєте і розслабляєтесь.
Кольм подивився на Ротті, відтак на Каза. Він рішуче видихнув.
— Ні, дякую вам, але це помилка. — Батько повернувся до Джаспера. — Ми знайдемо інший спосіб сплатити борги. Або розпочнемо все спочатку деінде.
— Ти не віддаси ферму, — наполягав Джаспер і додав тихіше: — Вона там. Ми не можемо залишити її.
— Джасе...
— Будь ласка, та. Прошу, дай мені виправити все... — Він ковтнув і згорбив плечі. — Я знаю, що підвів. І просто хочу дістати ще один-єдиний шанс. — Ніна підозрювала, що він звертається виключно до батька.
— Ми не належимо до цього міста, Джасе. Це занадто гучне, занадто беззаконне місто. Тут ніщо не має сенсу.
— Пане Фахей, — тихо озвався Каз. — Знаєте, що кажуть про прогулянку коров’ячим пасовиськом?
Джасперові брови злетіли вгору, а Ніна спробувала придушити нервовий смішок. Що цей виродок з Бочки міг знати про коров’ячі пасовиська?
— Опусти голову і дивися, куди йдеш, — відповів Кольм.
Каз кивнув.
— Просто вважайте Кеттердам по-справжньому великим коров’ячим пасовиськом. — Зморшки довкола фермерового рота смикнулися в слабесенькій посмішці. — Дайте нам три дні, щоб повернути ваші гроші та безпечно вивезти вас і вашого сина з Керчу.
— Невже це справді можливо?
— У цьому місті може статися що завгодно.
— Ця думка не сповнює мене впевненістю. — Чоловік підвівся, і Джаспер скочив на ноги.
— Та?
— Три дні, Джаспере. А потім ми повертаємося додому. З грошима чи без них. — Він поклав руку синові на плече. — І, заради Святих, будь обережний. І ви всі.
Ніна раптом відчула в горлі клубок. Матаясова родина загинула на війні. Ніну забрали від батьків на навчання, коли вона ще була маленькою дівчинкою. Вілана, можна сказати, виселили з отчого дому. Кувей утратив свого батька і свою країну. А Каз? Ніна не хотіла знати, з якого темного провулку виповз Каз. Але Джаспер мав куди піти, мав когось, хто б попіклувався про нього, когось, хто міг сказати: «Усе буде гаразд». Вона уявила золоті поля під безхмарним небом, обшитий дошками будинок, захищений від вітрів рядком червоних дубів. Якась безпечна місцина. Серцетлумачниці хотілося, щоб Кольм Фахей промаршував до Ван Екового офісу й наказав йому віддати Інеж, інакше той дістане по пиці, їй хотілося, щоб хтось у цьому місті допоміг їм, щоб вони не були такі самотні. Хотілося, щоб Джасперів батько забрав їх усіх із собою. Вона ніколи не була в Новозем’ї, але це палке бажання побачити ті золоті поля скидалося на тугу за домівкою. «Дурня, — сказала вона собі, — так по-дитячому». Каз мав рацію: якщо вони хочуть домогтися справедливості, мусять узяти її самі. Але це не полегшило різкого болю в грудях, від якого краялося серце.
А тоді Кольм попрощався з Джаспером і зник між кам’яними могилами разом із Ротті та Шпехтом. Він обернувся, щоб помахати, і пішов геть.
— Я мусив піти з ним, — сказав Джаспер, зависнувши біля дверей.
— Ти вже одного разу мало не вбив його, — нагадав Каз.
— Нам відомо, хто влаштував засідку в університеті? — поцікавився Вілан.
— Джасперів батько ходив до міської варти, — озвався Матаяс. — Я переконаний, чимало офіцерів беруть хабарі.
— Це правда, — погодилася Ніна. — Але це не просто збіг, що банк став вимагати повернення позички саме тоді, коли він до цього вдався.
Вілан опустився за стіл.
— Якщо до справи залучено банки, за цим може стояти мій батько.
— Пекка Роллінз теж має вплив на банки, — додав Каз, і Ніна помітила, як його рука в рукавичці стиснула воронячу голову на ціпку.
— Чи можуть вони працювати разом? — запитала дівчина.
Джаспер потер долонями обличчя.
— Усі Святі, і ти, тітко Єво, сподіваймося, що ні.
— Я нічого не виключаю, — повідомив Каз. — Але нічого із цього не змінює того, що станеться сьогодні вночі. Ось. — Він потягнувся до однієї з ніш у стіні.
— Мої револьвери! — вигукнув Джаспер, притискаючи їх до грудей. — Ой, привіт, мої красунчики. — Його усмішка засліплювала. — Ти повернув їх!
— Сейф у «Купчастих хмарах» не надто міцний горішок.
— Дякую, Казе. Дякую.
Усі згадки про тепло, яке Каз виявляв до Джасперового батька, зникли так само швидкоплинно, як мрії про ті золоті поля.