Каз не завдав собі клопоту відповіддю. Він штовхнув Інеж у плече, і дівчина обернулася, простягаючи йому зап’ястя, щоб Каз зміг розітнути її пута. Бреккер кинув ніжу повітря, довіривши їй упіймати його, поки сам уклякнув, щоб зайнятися кайданками, а відмикачки вже ковзнули йому до пальців. Каз чув, як наближається гупання черевиків, відчув, як Інеж відхилилася назад над його постаттю, що стояла навколішки, і почув тихенький свист, а потім звук тіла, що падає. Замок піддався під Бреккеровими пальцями, і кайдани впали. Хлопець підвівся, крутнувся, побачив на землі одного офіцера міської варти, під оком у якого стирчало руків’я ножа для устриць, та ще більше багряних уніформ, що квапливо наближалися до них звідусіль.
Він підняв ціпок, щоб подати Джасперові знак.
— Західний край, квіткова баржа, — повідомив Марі. Більшого не знадобилося — вона скочила на бильце моста і зникла за його огорожею, не замислившись ні на мить.
Над головами вибухнула перша партія феєрверків — бліді барви в полуденному світлі. План набирав обертів.
Каз витяг із кишені моток шворки для сходжень і приладнав її гачок на бильце. Поруч він зачепив за огорожу воронячу голову свого ціпка, підтягнувся вгору й перестрибнув через бильце, інерція понесла його над каналом. Канат туго натягнувся, і хлопець, мов маятник, полетів дугою назад до моста, зістрибнувши на палубу квіткової баржі поруч із Інеж.
Два човни міської варти вже поспішали до них, а більшість офіцерів кинулася вздовж причалів до каналу. Каз не знав, до чого вдасться Ван Ек, — він навіть не сподівався, що той залучить до справи міську варту, — проте був переконаний, що крамар спробує перекрити їм усі шляхи до втечі. Пролунав вибух чергової серії бомб, і високо в небі над Клепкою розквітли спалахи рожевого й зеленого. Туристи раділи. Схоже, вони не помітили, що два вибухи пролунали з каналу і пробили дірки в носі одного з човнів міської варти, змушуючи чоловіків стрибати за борту води каналу, поки судно йшло під воду. «Гарна робота, Вілане». Він виграв їм трохи часу і зробив це, не викликавши паніки серед свідків у Бочці. Казові потрібен був гарний настрій у натовпі.
Бреккер кинув у канал кошик з дикою геранню попри протести продавця квітів і схопив одяг, який сьогодні вранці там заховав Матаяс. Посеред дощу з пелюсток і квіту хлопець огорнув плечі Інеж червоним плащем, поки дівчина прив’язувала свої ножі. Вона здавалася майже так само збентеженою, як продавець квітів.
— Що? — поцікавився Каз, простягаючи їй таку ж, як у нього, маску Багряного Пана.
— Це були улюблені квіти моєї мами.
— Приємно знати, що Ван Ек не вилікував тебе від сентиментальності.
— Я рада, що повернулася назад, Казе.
— Приємно, що ти повернулася назад, Маро.
— Готовий?
— Зачекай, — наказав він, прислухавшись. Феєрверки стихли, і за мить він почув звук, на який чекав, — мелодійний передзвін монет, що падали на хідник, а слідом за ним залунали захоплені вигуки натовпу.
— Тепер, — озвався Каз.
Вони схопили канат, і Бреккер різко смикнув. Мотузка скоротилася з високим дзижчанням і потягла їх угору зі швидкістю вибуху. За кілька секунд вони знову стояли на мосту, проте сцена, яка чекала на них, безсумнівно, відрізнялася від тієї, звідки вони втекли менш ніж дві хвилини тому.
У Західній Клепці панував безлад. Усюди були Багряні Пани — п’ятдесят, шістдесят, сімдесят Панів у червоних масках і плащах кидали в повітря монети, поки туристи штовхалися і пхалися, сміялися й галасували, повзали рачки, а місцеві приєдналися до них, абсолютно не зважаючи на офіцерів міської варти, які намагалися протиснутися крізь натовп.
— Мамо, тато, оплата житла! — кричала юрба дівчат від дверей «Синіх квітів Сафо».
— Не можу, мій любий, грошей катма! — підхопив у відповідь Багряний Пан і кинув у повітря чергову хмарку монет, змушуючи натовп знову зайтися несамовитими зойками радості.
— Розійдіться! — крикнув капітан вартових.
Один з офіцерів спробував зірвати маску з Багряного Пана, який стояв біля ліхтарного стовпа, і натовп освистав його. Каз і Мара пірнули у вир червоних плащів і людей, що билися за монетки. Каз почув, як ліворуч сміється за маскою Інеж. Він ніколи не чув, щоб вона так сміялася — легковажно й нестримно.
Раптом глибокий оглушливий «бум» струсонув Бочку. Люди попадали, хапалися одне за одного, за стіни, за будь-що, що потрапляло під руку. Каз ледве встояв на ногах, підтримавши себе ціпком.
Коли він подивився вгору, здалося, наче він намагається прозирнути крізь густу вуаль. У повітрі висів щільний дим. У Бреккера дзвеніло у вухах. Він чув налякані крики й сповнені жаху плачі, наче вони лунали звіддалік. Повз нього примарним мімом пробігла жінка, обличчя й волосся якої вкривали пилюка і тиньк. Вона притискала руки до вух, а з-під долонь текла кров. У фасаді «Білої троянди» зяяла дірка.
Каз побачив, як Інеж підняла маску, і знову напнув її дівчині на обличчя. Хлопець похитав головою. Щось було не так. Він планував дружній заколот, а не масову катастрофу, та й Вілан був не з тих, хто міг так серйозно помилитися в розрахунках. Хтось інший прийшов, щоб створити проблеми в Західній Клепці, хтось, хто був не проти чогось більшого за невеликі збитки.
Каз лише знав, що вклав чимало часу та грошей, щоб повернути назад Мару. Він був переконаний на всі сто, що не збирається знову її втратити.
Бреккер коротко торкнувся плеча Інеж. Інших сигналів вони не потребували. Він поспіхом рушив до найближчого проходу і не мусив озиратися, щоб переконатися, що вона поруч — пересувається нечутно і впевнено. Вона могла б за мить перегнати його, але вони бігли в тандемі, крок за кроком, рухаючись нога в ногу.
10. Джаспер
це вже був Джасперів безлад.
Джаспер мав два завдання: одне до обміну заручниками, інше після. Поки Інеж була в пазурах Ван Ека, Ніна була на першій лінії оборони — якщо раптом вартові спробують вивести її з моста чи якось нашкодити їй.
Джаспер мав тримати Ван Ека на прицілі — жодного смертельного пострілу, але якщо чолов’яга почне розмахувати револьвером, стрільцю Дозволили залишити його без однієї руки. Чи без двох.
— Ван Ек хоче щось утнути, — попередив Каз на Чорному Серпанку, — і це буде виконано брудно, оскільки він має менш ніж дванадцять годин для того, щоб усе спланувати.
— Добре, — озвався Джаспер.
— Погано, — заперечив Каз. — Що складніший план, то більше людей він муситиме залучити, що більше людей базікатимуть, то більша вірогідність, що щось піде не за планом.
— Це закон систем, — пробурмотів Вілан. — Ти вбудовуєш запобіжники проти перебоїв, але врешті-решт щось у запобіжниках викликає неочікуваний перебій.
— Ван Еків хід не буде елегантний, проте він буде непередбачуваний, тож нам слід бути готовими.
— Як можна підготуватися до непередбачуваного? — запитав Вілан.
— Ми розширимо свій вибір. Залишатимемо відкритими всі можливі дороги для втечі. Дахи, вулиці, провулки, водні шляхи. Не варто сподіватися, що Ван Ек дозволить нам просто забратися з того моста.
Помітивши групу офіцерів міської варти, що прямувала до моста, Джаспер зрозумів, що, як і передбачалося, насуваються неприємності. Це міг бути просто показовий рейд. Таке траплялося в Клепках раз чи двічі на рік; у такий спосіб Торговельна Рада демонструвала картярам, звідникам і артистам, що байдуже, скільки грошей вони віддали до міських скарбниць, — уряд усе одно насторожі.
Стрілець подав знак Матаясові й зачекав. Каз чітко дав зрозуміти: «Ван Ек не діятиме, поки не отримає назад Еліс і не вшиється зі шляху неприємностей. Отоді нам слід бути напоготові».
Будьте певні, щойно Еліс та Інеж помінялися місцями, на мосту здійнявся якийсь гамір. У Джаспера засвербів палець на гачку, але його друге завдання теж було просте. Чекати на Казів знак.
За кілька секунд Каз злетів у повітря, а потім вони з Інеж стрімко пронеслися над бильцями моста. Джаспер чиркнув сірником — і одна, дві, три, чотири, п’ять ракет, що їх приготував Вілан, завищали, здіймаючись у небо, і з тріском вибухнули різнобарвними спалахами. Остання була мерехтливо-рожева. «Хлорид стронцію, — пояснив йому Вілан, працюючи зі своєю колекцією феєрверків, вибухівки, фотобомб, довгоносиків і бозна ще чого, що могло знадобитися. — У темряві він світиться червоним».