«У темряві завжди цікавіше», — відповів Джаспер. Він не міг себе опанувати. Чесне слово, якщо крамарик збирався забезпечувати такими можливостями, його обов’язок був чіплятися за них.
Перша партія феєрверків була сигналом для Багряних Панів, яких Матаяс із Ніною найняли минулої ночі чи сьогодні рано-вранці, пропонуючи безкоштовну їжу та вино всім, хто прийде до Худмедбриджа пополудні, щойно запустять феєрверк. Усе це в рамках великої рекламної кампанії «Багряної шаблі», якої не існувало. Розуміючи, що прийде лише частина людей, вони роздали понад двісті костюмів і мішечків із фальшивими монетами.
— Якщо прийдуть п’ятдесят, цього буде достатньо, — запевнив Каз.
«Стережіться недооцінити народне бажання отримати щось на дурняк». Джаспер прикинув, що міст і Клепку заповнила принаймні сотня Багряних Панів, які виводили пісеньку-супровід виходу персонажа на сцену в кожній п’єсі «Комеді Бруте» і кидали в повітря монети. Подекуди монети були справжні. Саме тому Багряний Пан був улюбленцем натовпу. Люди сміялися, кружляли одне навколо одного, хапали монети, переслідували Багряних Панів, поки міська варта марно намагалася навести лад. Це було прекрасно. Джаспер знав, що гроші фальшиві, і все одно мріяв про те, щоб опинитися внизу й нашкрябати трохи срібла.
Він мусив іще деякий час залишатися нерухомим. Якщо бомби, що їх Вілан заклав у каналі, не спрацюють тоді, коли заплановано, Казові й Інеж знадобиться набагато міцніше прикриття, щоб вибратися з баржі продавця квітів.
Кілька мерехтливих вибухів розітнули небо. Матаяс запустив другу порцію феєрверків. Вони були не сигналом, а камуфляжем.
Коли Вілан підірвав свої водні міни, Джаспер побачив, як далеко внизу з каналу вирвалися два чималих струмені води. «Саме вчасно, крамарику».
Тепер він прибрав гвинтівку під плащ Багряного Пана і рушив униз сходами, зупинившись лише, щоб прихопити із собою Ніну, і разом вони вибігли з готелю. Кожну зі своїх біло-червоних масок вони позначили великою чорною сльозою, щоб можна було точно відрізнити одне одного від інших гуляк, проте серед цієї колотнечі стрілець замислився, чи могли вони обрати щось більш підозріле.
Коли вони квапливо перетинали міст, Джасперові здалося, що він помітив Матаяса з Віланом у червоних плащах — вони впевнено прокладали собі шлях за межі Клепки, кидаючи в повітря монети. Якби вони побігли, це могло б привернути увагу міської варти. Джаспер стримав сміх. Це точно були Матаяс і Вілан. Матаяс розкидав гроші, докладаючи забагато зусиль, а Вілан — забагато ентузіазму. Щоб так розмазувати руками, доводилося добряче попрацювати. Малий мав такий вигляд, наче активно намагався вивихнути собі плече.
Звідси вони підуть у різних напрямках, кожен вирушить іншим провулком чи каналом, які ведуть за межі Клепки, а дорогою перевдягнуться з костюмів Багряного Пана в шати й маски інших персонажів «Комеді Бруте». Вони дочекаються заходу сонця, а тоді повернуться на Чорний Серпанок.
Безліч часу, щоб ускочити в халепу.
Джаспер відчував, як його вабить Східна Клепка. Він міг би заскочити туди, знайти собі партію в карти, провести кілька годин, граючи в «Ожину на трьох». Казові б це не сподобалося. У цьому стрілець був аж надто впевнений. Одна річ — грати в приватній залі в «Купчастих хмарах», виконуючи частину завдання. А це було б щось геть інше. Каз зник, пообіцявши повернутися з велетенським виловом і кількома цінними членами банди Покидьків. Народ несамовито вигадував, куди він подався, а Ротті повідомив, що Пер Гаскель розшукує кожного з них. Імовірно, цієї ночі до Рейки навідаються офіцери міської варти і ставитимуть купу незручних запитань, а ще слід було перейматися Пеккою Роллінзом. «Лише кілька роздач, — пообіцяв собі Джаспер, — щоб руки не свербіли. А потім навідаюся до татка».
У відповідь на цю думку в животі щось перевернулося. Джаспер був неготовий зустрітися з батьком сам на сам просто зараз і розповісти йому правду про все це божевілля. Раптово жага опинитися за ігровим столом стала непереборною. До дідька намагання не побігти. Оскільки Каз не зобов’язав його в щось стріляти, Джасперові потрібні були колода й нерівні шанси, щоб трохи протверезіти.
Саме тоді світ побілішав.
Звук нагадував щось середнє між гуркотом грому і тріском блискавки. Він збив Джаспера з ніг і змусив його розтягнутися, коли у вухах загуркало і засвистіло. Стрілець раптом загубився посеред шторму білого диму й пилюки, яка набилася в легені. Хлопець закашлявся, і те, що він проковтнув, заскреготіло в горлянці, наче повітря перетворилося на бите скло. Повіки вкрилися піском, і Джаспер боровся із собою, щоб не потерти очі, швидко кліпав, намагаючись струсити шматочки сміття.
Він став рачки і жадібно ковтнув повітря, у голові дзвеніло. На землі, поруч із ним, лежав іще один Багряний Пан із чорною сльозою, намальованою на червоній лакованій щоці. Джаспер зняв маску. Нінині очі були заплющені, а зі скроні юшила кров. Він стиснув її плече.
— Ніно! — вигукнув хлопець, намагаючись перекричати лемент і голосіння навколо.
Повіки дівчини затремтіли, і вона різко вдихнула повітря, а потім закашлялася й сіла.
— Що це було? Що сталося?
— Не знаю, — зізнався Джаспер. — Але бомби встановлює ще хтось, окрім Вілана. Дивись.
У фасаді будинку «Біла троянда» зяяла величезна чорна дірка. З другого поверху ненадійно звисало ліжко, готове ось-ось впасти до фойє. В’юнкі троянди, що вкривали фасад будівлі, зайнялися вогнем, і в повітрі ширився важкий аромат. Звідкись ізсередини лунали крики.
— Ох, Святі, я мушу допомогти їм, — вирішила Ніна, і Джасперова спантеличена свідомість пригадала, що Серцетлумачниця пропрацювала тут більшу частину минулого року. — Де Матаяс? — запитала дівчина, шукаючи його поглядом у натовпі. — Де Вілан? Якщо це один із Казових сюрпризів...
— Я так не думаю, — почав Джаспер. Бруківка здригнулася від наступного «бум». Вони простягнулися на землі, затуляючи руками голови.
— Що, заради Всіх Святих Мучеників, відбувається? — налякано й роздратовано крикнула Ніна. Люди волали й бігали навколо них, намагаючись знайти хоч якесь укриття. Дівчина звелася на ноги й пильно подивилася на південь уздовж каналу, туди, де від одного з будинків задоволень підіймався стовп диму.
— Це «Вербовий прутик»?
— Ні, — заперечила Ніна, і, коли вона збагнула щось, чого не розумів Джаспер, на обличчі з’явився нажаханий вираз. — Це «Кузня».
Щойно вона це промовила, з дірки в стіні будинку, що колись був «Кузнею», до неба зринула якась фігура й нечіткою плямою полетіла до них.
— Гриша, — сказав Джаспер. — У них, мабуть, є парем.
Проте, коли постать угорі збільшилася і вони задерли голови, щоб стежити за її рухом, стрілець зрозумів, що неабияк помилявся. Або цілком втратив глузд. Над ними літав не Верескун. Це був чоловік із крилами — велетенськими металевими штуками, що дзижчали, наче крила колібрі. Він тримав когось у руках — хлопчика, який кричав щось схожою на равканську мовою.
— Ти бачила це? Скажи, що бачила, — попросив Джаспер.
— Це Марков, — відповіла Ніна, і з обличчя зникли страх і гнів. — Саме тому їхньою метою була «Кузня».
— Ніно! — Матаяс великими кроками перетинав міст, а назирці дріботів Вілан. Обидва зсунули маски на потилиці, проте наразі міська варта мала важливіші справи. — Нам слід вибиратися звідси, — нагадав фієрданець. — Якщо Ван Ек...
Але Ніна схопила його за руку.
— Це був Данія Марков. Він працював у «Кузні».
— Хлопака з крилами? — перепитав Джаспер.
— Ні, — заперечила Ніна, шалено хитаючи головою. — Бранець. Марков — Пекельник. — Вона змахнула кудись у бік каналу. — Вони напали на «Кузню» і на будинок «Біла троянда». Вони полюють на гришників. Вони шукали мене.