Джасперові черевики зіслизнули зі столу й загупали підлогою.
— Що?
— Вони відтягли назад течію. Усі потоки. Скористалися морем, щоб висікти новий острів, на березі якого опинилися обидва військові кораблі. Ви можете просто з гавані побачити, як вони лежать на боці, а вітрила тріпотять у багнюці.
— Демонстрація сили, — здогадався Матаяс.
— Від імені Гриші чи міста? — поцікавився Джаспер.
Каз здвигнув плечима.
— Хтозна. Проте це може змусити шуанців обачніше ставитися до полювання на вулицях Кеттердама.
— Рада Потоків може нам допомогти? — запитав Вілан. — Якщо їм відомо про парем, вони мусять перейматися тим, що станеться, якщо наркотик потрапить до рук не тих людей.
— Як ти їх знайдеш? — із гіркотою в голосі поцікавилася Ніна. — Ніхто не знає, хто саме входить до Ради Потоків, ніхто ніколи не бачив, як вони приходять чи йдуть зі своїх вартових веж. — Інеж замислилася, чи не намагалася Ніна дістати допомогу від Потоковиків, коли вперше приїхала до Кеттердама, — шістнадцятирічна гришниця, відірвана від своєї країни, без друзів, у незнайомому місті. — Шуанці не завжди залишатимуться заляканими. Вони мали причину для створення цих солдатів.
— Це була слушна думка, якщо замислитися, — погодився Каз. — Шуанці довели до максимуму свої ресурси. Гриші, залежні від парем, довго не живуть, тому шуанці знайшли інший спосіб скористатися їхньою силою.
Матаяс похитав головою.
— Невмирущі солдати, які переживуть своїх творців.
Джаспер потер рота рукою.
— І які можуть вийти на вулицю й уполювати ще більше гришників. Присягаюся перед Святими, один із них знайшов нас за запахом.
— Хіба таке взагалі можливо? — налякано запитала Інеж.
— Я ніколи не чула, щоб Гриші мали особливий запах, — втрутилася Ніна, — проте, гадаю, це можливо. Якщо нюхові рецептори солдатів були вдосконалені... Можливо, це запах, якого не помічають звичайні люди.
— Думаю, це був не перший напад, — озвався Джаспер. — Вілане, пам’ятаєш, яким наляканим був той Верескун у залі рідкісних книг? А як щодо торговельного корабля, про який нам розповідав Ротті?
Каз кивнув.
— Його розірвало на шматки, кілька моряків були знайдені мертвими. Тоді вважали, що Верескун з екіпажу міг розлютитися і втекти, не виплативши свій контракт. Але, можливо, він не просто зник. Можливо, його взяли в полон. Він був один із гришників Радника Уда.
— Еміль Ретвенко, — збагнула Ніна.
— Він. Ти його знала?
— Я знала про нього. Більшість гришників у Кеттердамі знають одне про одного. Ми поширюємо інформацію та намагаємося приглядати одне за одним. Щуанці мусять мати тут шпигунів, якщо вони точно знали, де шукати кожного з нас. Інші гришники... — Ніна підвелася і схопилася за спинку свого стільця, наче через різкий рух відчула запаморочення.
Інеж і Матаяс підскочили тієї ж миті.
— З тобою все гаразд? — запитала Мара.
— Блискуче, — з непереконливою посмішкою запевнила Ніна. — Але якщо інші кеттердамські гришники в небезпеці...
— То що ти збираєшся робити? — перервав її Джаспер, а Інеж здивувалася грубості в його голосі. — Тобі пощастило вижити після всього, що сьогодні сталося. Ті шуанські солдати можуть унюхати нас, Ніно. — Він повернувся до Кувея. — Твій батько уможливив це.
— Агов, — утрутився Вілан, — охолонь.
— Охолонути? Наче раніше справи гришників не йшли достатньо погано? Ану ж вони простежили нас до Чорного Серпанку? Нас тут аж троє.
Каз постукав по столу кісточками пальців.
— Вілан має рацію. Охолонь. Місто було небезпечним раніше й залишається небезпечним зараз. Тож чому б нам добряче не збагатитися, перш ніж переселятися.
Ніна поклала руки на стегна.
— Ми справді говоримо про гроші?
— Ми говоримо про роботу й те, як змусити Ван Ека заплатити.
Інеж узяла Ніну під руку.
— Я хочу знати, що ми можемо вдіяти, щоб допомогти Гришам, які досі залишаються в Кеттердамі. — Вона побачила, як зблиснув молоточок, досягши найвищої точки своєї траєкторії. — А ще я радо дізнаюся, як ми збираємося змусити Ван Ека страждати.
— У нас є важливіші справи, — нагадав Матаяс.
— Не для мене, — заперечив Джаспер. — Я маю два дні на те, щоб порозумітися з батьком.
Інеж здалося, що вона неправильно щось почула.
— З твоїм батьком?
— Угу. Возз’єднання родини в Кеттердамі, — пояснив Джаспер. — Запрошуються всі.
Його легковажний тон не обдурив Інеж.
— Позичка?
Стрільцеві руки повернулися до револьверів.
— Ага. Тому я справді хочу знати, як ми збираємося поквитатися.
Каз переніс вагу на ціпок.
— Хоч хтось із вас замислювався, як я вчинив з усією тією готівкою, яку нам дав Пекка Роллінз?
В Інеж усе всередині стиснулося.
— Ви ходили до Пекки Роллінза за позичкою?
— Я б ніколи не позичив у Роллінза, тому продав йому свою частку П’ятої Гавані і «Воронячого клубу».
«Ні». Каз із нуля вибудував ці місця. Вони були свідченням того, що він зробив для Покидьків.
— Казе...
— Як думаєте, на що пішли гроші? — повторив Бреккер.
— На зброю? — запитав Джаспер.
— На кораблі? — із сумнівом у голосі поцікавилася Інеж.
— На бомби? — припустив Вілан.
— На хабарі політикам? — запропонувала Ніна. Усі подивилися на Матаяса. — Тут ти кажеш нам, які ми всі жахливі люди, — прошепотіла Серцетлумачниця.
Він здвигнув плечима.
— Усі ваші пропозиції здаються мені досить практичними.
— Цукор, — озвався Каз.
Джаспер підштовхнув до нього цукорницю, що стояла на столі.
Каз закотив очі.
— Не для моєї кави, недоумку. Я скористався грошима, щоб придбати акції в цукровій галузі, та поклав їх на приватні рахунки для кожного з нас... під вигаданими іменами, звісно ж.
— Не люблю спекуляції, — повідомив Матаяс.
— Звичайно, не любиш. Ти любиш те, що можна побачити. На кшталт снігових кучугур і великодушних богів дерев.
— Ох, ось він! — вигукнула Інеж, кладучи руку Ніні на плече і глипаючи на Матаяса. — Я скучила за його розгніваним поглядом.
— До того ж, — вів далі Каз, — якщо знаєш, яким буде результат, це важко назвати спекуляцією.
— Тобі відомо щось про цукровий урожай? — поцікавився Джаспер.
— Мені відомо щось про запаси.
Вілан сів рівніше.
— Силоси, — сказав він. — Силоси на Солодкій Жилі.
— Дуже добре, крамарику.
Матаяс похитав головою.
— Що таке Солодка Жила?
— Це землі на південь від Шостої Гавані, — пояснила Інеж. Вона пригадала, як висилися над районом складів величезні силоси. Завбільшки з невеличку гору. — Там зберігають мелясу, сиру цукрову тростину й оброблені рослини для отримання цукру. Ми були сьогодні неподалік. Це ж не просто збіг, еге ж?
— Ні, — підтвердив її здогадку Каз. — Я хотів, щоб ти оглянула місцевість. Більша частина цукрової тростини прибуває з Південних Колоній і Новозем’я, проте не слід чекати на новий урожай у наступні три місяці. Сезонний урожай уже зібрали, обробили, отримали цукор і склали його в силоси на Солодкій Жилі.
— Там тридцять силосів, — пояснив Вілан. — Моєму батькові належать десять із них.
Джаспер присвиснув.
— Ван Ек контролює третину світових запасів цукру?
— Він володіє силосами, — наголосив Бреккер, — і лише частиною цукру всередині. Він звів силоси за власний кошт, забезпечив для них охорону і платить Верескунам, які стежать за вологістю всередині, щоб бути певним, що цукор залишатиметься сухим і не злипнеться. Крамарі, яким належить цукор, платять йому невеличкий процент із кожного продажу. А гроші швидко накопичуються.
— Таке грандіозне багатство під захистом однієї людини, — замислено озвався Матаяс. — Якщо із цими силосами щось станеться, ціни на цукор...