Вони всі знали: життям Інеж. І хіба міг Вілан із цим сперечатися? Щоразу, думаючи про це, він відчував гострий біль провини. Крамар Ван Ек сказав, що дасть їм сім днів на повернення Кувея Юл-Бо, а потім візьметься катувати Інеж. Їхній час майже сплинув. Вілан знав, що не міг запобігти тому, що батько надурив їхню зграю і викрав Інеж. Він знав це, але все одно почувався винним.
— А що я маю робити з Корнелісом Смеетом після півночі? — поцікавилася Ніна.
— Спробуй умовити його провести з тобою ніч.
— Що? — засичав Матаяс. Рум’янець на його обличчі розквітнув аж до вух.
— Він не погодиться.
Ніна шмигнула носом.
— Ще й як погодиться.
— Ніно... — заревів Матаяс.
— Смеет ніколи не ошукує в картах і не зраджує власну дружину, — повідомив Каз. — Він такий самий, як половина аматорів, які, задерши носа, вештаються Бочкою. Більшість часу він поважний, безсумнівно чесний господар і п’є за вечерею півкелиха вина. Але раз на тиждень йому здається, що він вигнанець і рівня у своїй дотепності азартним гравцям Східної Клепки; при цьому він полюбляє тримати в обіймах чарівну білявочку.
Ніна відкопилила губи.
— Якщо він такий мораліст, чому ти хочеш, щоб я...
— Бо Смеет купається в золоті, і кожна дівчина із Західної Клепки, яка себе поважає, принаймні спробує.
— Мені це не подобається, — повідомив Матаяс.
Джаспер засяяв своєю зухвалою стрілецькою посмішкою.
— Правду кажучи, Матаясе, тобі багато чого не подобається.
— Затримайте Смеета в «Клубі купчастих хмар» із восьмої до півночі, — підсумував Каз. — Це чотири години гри, тож залишайтеся розумниками.
Ніна, безумовно, докладала всіх зусиль, і Вілан не знав, чи йому дивуватися, чи непокоїтися. Вона була вбрана в легку лавандову сукню, оснащену чимось на кшталт корсету, що підіймав її принади до запаморочливих висот; хоча Ніна схудла за час боротьби з парем, Смеетові ще залишалося чимало всього, що можна було помацати. Дівчина зручно влаштувала свій задок у нього на коліні, обійняла чоловіка рукою за плечі і щось мило цвірінькала йому на вухо, а її долоні пестили його груди і час від часу ковзали під піджак, наче гончак у пошуках смаколиків. Ніна переривалася лише для того, щоб замовити ще устриць або чергову пляшку шампанського. Вілан знав, що Серцетлумачниця може впоратися з будь-яким чоловіком за будь-яких умов, але не думав, що їй доведеться сидіти, напівоголеній, на протязі в гральній залі, улаштувавшись на колінах у якогось хтивого юриста. Зрештою, вона могла підчепити застуду.
Джаспер знову склав руки на грудях і протяжно роздратовано зітхнув. Він повільно програвав останні дві години. Робив обачні ставки, проте ані удача, ані Каз, схоже, не були цієї ночі на його боці. Як їм удасться втримати Смеета за столом, якщо в Джаспера закінчаться гроші? Чи стануть інші любителі високих ставок достатньою приманкою? Кілька таких екземплярів перебували в кімнаті, підпирали стіни, спостерігали за грою, і кожен сподівався урвати місце за столом, якщо хтось інший збанкрутує. Ніхто з них не знав, яку насправді гру веде Каз.
Нахилившись, щоб наповнити Нінин келих, Вілан почув Смеетове бурмотіння:
— Гра в карти схожа на дуель. Легенькі поколювання й ковзні уколи лише стають підґрунтям для фінального смертельного удару. — Він глипнув через стіл на Джаспера. — Цей хлопчисько вже залив кров’ю цілий стіл.
— Не знаю, як ти тримаєш ці правила простісінько в голові, — захихотіла Ніна.
Вочевидь задоволений, Смеет вишкірився.
— Це дрібниці в порівнянні з керуванням бізнесом.
— Як ти пораєшся із цим, я теж не можу уявити.
— Іноді я й сам не знаю, — зітхнув Смеет. — Це був складний тиждень. Один із моїх службовців не повернувся з відпустки, тож я застряг на місці через нестачу робочих рук.
Вілан мало не впустив пляшку, яку тримав, шампанське бризнуло на підлогу.
— Я плачу за те, щоб випити його, а не за те, щоб носити його на собі, хлопче! — гримнув Смеет. Він повитирав свої штани й пробурмотів: — Ось що виходить, коли наймаєш іноземців.
«Він має на увазі мене», — збагнув Вілан і поспіхом подався геть. Він не знав, як вчинити так, щоб реальність усмоктала його нові шуанські риси. Він навіть не розмовляв шуанською, і цей факт не турбував його, поки двійко шуанських туристів із мапою в руках не поцікавилися в нього про дорогу в Східній Клепці. Вілан запанікував, зобразив вигадливі тремтливі жести й пірнув до службового входу «Клубу купчастих хмар».
— Бідолашний малюк, — пожаліла Смеета Ніна, гладячи пальцями його рідке волосся й поправляючи одну з квіток, встромлених до своїх шовковистих білявих пасом. Вілан не був певен, чи вона насправді сказала Смеетові, що працює в Будинку «Сині квіти Сафо», але він однозначно мав так подумати.
Джаспер відкинувся на стільці, постукуючи пальцями по руків’ях своїх револьверів. Схоже, цей жест привернув Смеетову увагу.
— Разючі револьвери. Справжній перламутр у руків’ях, якщо не помиляюся, — озвався він тоном людини, яка рідко помиляється. — Я сам володію гарною колекцією вогнепальної зброї, хоча в ній немає нічого з лінійки новоземських магазинних револьверів.
— Ой, я так хотіла б побачити твій ствол, — сказала Смеетові Ніна, і Вілан глипнув на стелю, намагаючись не закочувати очі. — Ми збираємося сидіти тут цілу ніч?
Вілан спробував приховати збентеження. Хіба вони не збиралися втримати його тут? Але виявилося, що Ніна знала краще, оскільки Смеетове обличчя набуло досить упертого виразу.
— А тепер тихенько. Якщо я зірву великий куш, можливо, куплю тобі щось гарненьке.
— Я замовлю ще устриць.
— Ти ще не доїла цих.
Вілан помітив, як затріпотіли Нінині ніздрі, і подумав, що вона, напевно, набирається духу. Відколи Серцетлумачниця одужувала після боротьби з паремом, вона втратила апетит, і він не міг зрозуміти, як їй вдалося проковтнути майже дюжину устриць.
Тепер він дивився, як вона, здригаючись, проковтнула решту.
— Смакота, — спромоглася витиснути із себе Ніна, глипнувши на Вілана. — Давай-но замовимо ще.
Це був знак. Вілан підскочив і підхопив велетенський таріль, повний льоду й порожніх мушель.
— Пані помирає від голоду, — зауважив Смеет.
— Устриці, міс? — запитав Вілан. Його голос прозвучав занадто тоненько. — Креветки з маслом? — занадто грубо.
— Вона візьме і те, і те, — дозволив Смеет. — І ще одну пляшку шампанського.
— Чудово, — зраділа Ніна з дещо зеленуватим виглядом.
Вілан поквапився через двері, що оберталися, до комори для прислуги. Там усе було вщент заповнене тарілками, скляним посудом, серветками й олов’яними баліями з льодом. Більшу частину дальньої стіни забирав невеличкий ліфт для замовлень, а біля нього був гучномовець у формі труби, що давав офіціантам можливість зв’язатися з кухнею. Вілан поставив тарілку з мушлями й льодом на стіл, а потім замовив на кухні устриць і креветок із маслом.
— Ой, і ще одну пляшку шампанського.
— Якого врожаю?
— Ух... того самого? — Вілан неодноразово чув, як батькові друзі теревенили про те, у які вина добре вкладати гроші, але не наважився вибрати рік.
Коли він повернувся до зали з Ніниним замовленням, Каз виходив з-за столу. Він удав, наче струшує з рук пилюку — цим жестом круп’є повідомляють, що закінчили зміну. За стіл сів Шпехт. Довкола його шиї була зав’язана синя шовкова краватка, яка приховувала татуювання. Він струсонув манжетами і запропонував гравцям робити ставки чи забирати гроші.
Зникаючи в коморі, Каз ззирнувся з Віланом.
Ключовий момент. Згідно із запевняннями Каза і Джаспера, гравці часто вважають, що їхній успіх пов’язаний із круп’є, і припиняють гру, коли закінчується зміна.
Вілан занепокоєно дивився, як Смеет потягнувся і добряче плеснув Ніну по нижній частині спини.
— Непогано зіграли, — сказав він, глипаючи на Джаспера, який втупився у свою вбогу купку фішок, що залишилися. — Може, вдасться знайти десь іще жирнішу партію.
— Але мені щойно принесли їжу, — закопилила губи Ніна.
Вілан ступив на крок уперед, непевний, що сказати, але пам’ятаючи, що вони мусять затримати Смеета.