— Просто я вже втрапив у кілька халеп, щоб повернути назад свого павука. І не чинитиму так, щоб наступного дня ти розкришила собі череп.
— Захищаєш свої інвестиції. — Її голос лунав майже смиренно.
— Це правда.
— І збираєшся покинути острів.
Каз мав би більше стурбуватися, що Мара може вгадати його наступний хід.
— Ротті сказав, що старий непокоїться. Мусимо пригладити його пір’ячко.
Пер Гаскель досі був лідером Покидьків, і Каз знав, що стариган полюбляє привілеї цієї посади, але не пов’язану з нею роботу. За такої тривалої Казової відсутності все почне розсипатися. А ще, непокоячись, Пер Гаскель полюбляв утнути якусь дурницю, просто щоб нагадати людям, що командує тут він.
— Нам варто не спускати очей також із Ван Екового будинку, — порадила Інеж.
— Я про це подбаю.
— Він посилить охорону. — Решта слів залишилися несказаними. Не існувало нікого, озброєного краще за Мару, щоб прослизнути повз Ван Еків захист.
Він мав наказати їй відпочити, сказати, що самостійно впорається зі спостереженням. Натомість Каз кивнув і взявся витягти з верболозу заховану там гондолу, не зважаючи на полегшення, яке відчув, коли Інеж рушила назирці. Після пронизливого пообіднього шуму канали здавалися тихішими, ніж зазвичай, а вода — неприродно спокійною.
— Гадаєш, Західна Клепка отямиться сьогодні вночі? — тихенько поцікавилась Інеж. Вона навчилася обачності канальних щурів, почавши пересуватися кеттердамськими водними шляхами.
— Сумніваюся. Міська варта працюватиме над розслідуваннями, а туристи не приїдуть до Кеттердама, налякавшись, що їх може розірвати на шматки. Чимало закладів зазнають збитків. Каз підозрював, що з настанням завтрашнього ранку на сходах ратуші з’являться натовпи власників будинків задоволень та готелів, що вимагатимуть відповідей. Ще та буде вистава! Добре. Нехай члени Торговельної Ради переймаються іншими проблемами, а не Яном Ван Еком і його загубленим сином.
— Ван Ек усе позмінював, відколи ми поцупили Де Каппеля.
— А тепер він знає, що Вілан із нами, — погодилася Інеж. — Де ми збираємося зустрітися зі стариганом?
— У Гомілці.
Перетнутися з Гаскелем у Рейці вони не могли — Ван Ек наглядатиме за штабами Покидьків, а тепер там, імовірно, роїлася ще й міська варта. Від думки, що пішаки міської варти обшукують його кімнати, нишпорять у його небагатих пожитках, у Каза шалено закололо шкіру. Рейка мало що собою представляла, проте Бреккер перетворив її зі сквота, що весь час протікав, на місце, де можна було відіспатися після гульні або залягти на дно, переховуючись від закону, не відморозивши собі дупу взимку й не стікши кров’ю від бліх улітку. Рейка була його дітищем, і байдуже, що собі думає Пер Гаскель.
Каз спрямував гондолу до Зоверканалу зі східного краю Бочки. Пер Гаскель полюбляв щотижня однієї й тієї ж ночі влаштовувати прийоми в готелі «Гарна погода Інн», зустрічаючись там зі своїми друзяками, щоб зіграти в карти й попліткувати. Він у жодному разі не проґавив би такої можливості сьогодні, коли його улюблений заступник — його безвісти зниклий улюблений заступник — зчепився із членом Торговельної Ради й завдав чимало клопоту Покидькам; коли сам Гаскель опинився в центрі уваги.
Жодне вікно не виходило до Гомілки — кривого проходу, що вигинався між будинком, де квартири здавалися в оренду, і фабрикою дешевих сувенірів. Прохід був тихим, тьмяно освітленим і таким вузьким, що заледве міг називатися провулком, — ідеальне місце для нападу. Попри те що це був ненайбезпечніший шлях із Рейки до «Гарної погоди», він був найкоротший, а Пер Гаскель ніколи не відмовлявся від можливості піти навпростець.
Каз пришвартував човен біля невеличкої кладки, і вони з Інеж зайняли свої місця в затінку, приготувавшись чекати й розуміючи потрібність не порушувати тиші. Минуло близько двадцяти хвилин, коли у світлі ліхтаря в гирлі провулку з’явився чоловічий силует, у якого з тулії капелюха сміховинно стриміло перо.
Каз почекав, поки постать майже порівнялася з ним, і ступив крок уперед.
— Гаскелю.
Пер Гаскель обернувся, витягаючи з пальта пістоль. Попри вік, він рухався швидко, але Бреккер знав, що старий озброєний, і був напоготові. Він швидко штовхнув Гаскеля в плече кінчиком ціпка — цього було досить, щоб рука заніміла від удару.
Старий рохнув, і пістоль вислизнув із руки, проте Інеж упіймала його, перш ніж той опинився на землі, та передала Казові.
— Бреккере, — розлючено озвався Гаскель, намагаючись помахати заціпенілою рукою. — Де ти, у біса, був? І що це за мерзотники грабують власного боса в провулках?
— Я вас не грабую. Просто не хотів, щоб ви когось застрелили, перш ніж нам удасться поговорити. — Каз, тримаючи за руків’я, повернув пістоль Гаскелю. Стариган вихопив зброю з Бреккерової долоні й уперто задер укрите сивиною підборіддя.
— Завжди переходиш межі, — поскаржився він, засуваючи пістоль до кишені свого кошлатого картатого піджака, бо непрацездатна рука заважала дотягнутися до кобури. — Ти знаєш, хлопче, у які неприємності втягнув мене сьогодні?
— Знаю. Тому я тут.
— Міська варта повзала по всій Рейці й «Воронячому клубі». Нам довелося все зачинити, і хтозна-коли вдасться відчинитися знову. Про що ти думав, викрадаючи крамаревого сина? Невже саме задля цього видатного завдання ти покинув місто? Це те, що мало зробити мене багатшим, ніж у найнестримніших мріях?
— Я нікого не викрадав. — Не зовсім щира правда, проте Каз збагнув, що Пер Гаскель не оцінить його майстерності.
— Тоді що, заради Ґхезена, відбувається? — несамовито прошипів старий, бризкаючи слиною. — Ти забрав мого найкращого павука, — сказав він, змахуючи в бік Інеж. — Мого найкращого стрільця, мою Серцетлумачницю, мого найсильнішого вибивайла...
— Маззен помер.
— Сучий сину, — вилаявся Гаскель. — Спершу Великий Болліґер, тепер Маззен. — Ти намагаєшся знищити всю мою банду?
— Ні, сер.
— Сер. Що ти надумав, хлопче?
— Ван Ек грає швидку партію, проте я досі на крок попереду.
— Звідси все видається інакшим.
— Добре, — погодився Каз. — Краще, щоб ніхто не бачив нашого наближення. Маззен був для мене неочікуваною втратою, але дайте мені ще кілька днів, і не лише закон буде на вашому боці, а ще й ваші скрині з грошима стануть такими важкими, що ви зможете наповнити золотом ванну та плавати в ньому.
Очі Гаскеля примружилися.
— Про яку суму йдеться?
«Ось воно, — подумав Каз, спостерігаючи за зеленим вогником у погляді старого, — важіль запрацював».
— Чотири мільйони крюґе.
Тепер Гаскель витріщив очі. Від пияцтва і важкого життя в Бочці їхні білки пожовкли.
— Ти намагаєшся мене заспокоїти?
— Я казав вам, що йдеться про велику здобич.
— Немає значення, наскільки високий стіс мідяків, якщо я опинюся у в’язниці. Мені не подобається, коли закон втручається в мої справи.
— Мені теж, сер. — Може, Гаскель і глузував з його манер, проте Бреккер знав, що старий упивається кожним знаком поваги, і хлопцева гордість могла із цим примиритися. Щойно Каз отримає власну частку Ван Екових грошей, він зможе керуватися іншими порядками чи знову заспокоїти марнославство Пера Гаскеля. — Я б не вплутував нас у це, якби не був переконаний, що ми не виберемося звідти чистенькими, як хлопчики-хористи, і багатими, як Святі. Усе, що мені потрібно, — ще трохи часу.
Каз не міг відігнати згадку про Джасперові торгування з батьком і думку, яка його не влаштовувала. Пер Гаскель ніколи не переймався ніким, крім себе й наступного келиха пива, проте він полюбляв вважати себе патріархом великої, схильної до злочинів родини. Каз визнавав, що відчуває до старого ніжність. Він дав йому місце, де можна було почати справи, і дах над головою, навіть якщо Казові самому довелося пересвідчитися, що той не протікає.
Стариган запхав великі пальці до кишень камізельки, театрально вдаючи, що розмірковує над Бреккеровою пропозицією, але Гаскелева жадібність була надійнішою за точно наведений годинник. Хлопець знав, що Пер уже замислився, як можна витратити грошенята.