— Гаразд, хлопче, — вирішив Гаскель. — Я дам тобі ще шматок мотузки, щоби ти зміг повіситися. Але варто мені дізнатися, що ти зі мною граєшся, ти про це пошкодуєш.
Каз змусив своє обличчя залишатися серйозним. Гаскелеві погрози були майже так само порожні, як вихваляння.
— Звісно, сер.
Старий фиркнув.
— Угода є угода, — промовив він. — І Мара залишається зі мною.
Каз відчув, як Інеж заклякла поруч із ним.
— Вона потрібна мені для роботи.
— Візьми Роедеса. Він достатньо спритний.
— Не для цього завдання.
Тепер Гаскель наїжачився і випнув груди, фальшивий сапфір у його затискачі для краватки зблиснув у тьмяному світлі.
— Ти розумієш, що задумав Пекка Роллінз? Він щойно відкрив нову гральну залу просто навпроти «Воронячого клубу». — Каз її вже бачив. «Каельський принц». Чергова коштовність Роллінзової імперії, грандіозний палац із тоталізатором, оздоблений кричущими зеленою й золотою барвами, наче якась сміховинна данина батьківщині Пекки Роллінза. — Він втручається в наші володіння, — додав Гаскель. — Мені потрібен павук, а вона — найкраща.
— Це може почекати.
— А я кажу, що не може. Піди до Ґеменсбанку, і ти побачиш угорі на угоді моє ім’я, а це означає, що я вирішую, куди їй іти.
— Зрозуміло, сер, — озвався Каз. — Щойно знайду Мару, я їй повідомлю.
— Вона ж ось... — Гаскель затнувся, щелепа здивовано відвисла. — Вона ж була ось тут!
Каз змусив себе втримати посмішку. Поки Пер Гаскель вихвалявся, Інеж просто розчинилася в затінку й тихенько вилізла на стіну. Старий обшукав увесь прохід і витріщився на дахи, проте Мара вже давно зникла.
— Ти повернеш її сюди, — роздратовано наказав Гаскель, — негайно.
Каз здвигнув плечима.
— Гадаєте, я можу видряпатися на ці стіни?
— Це моя банда, Бреккере. Дівчина тобі не належить.
— Вона нікому не належить, — погодився Каз, відчуваючи опік розгніваного білого полум’я. — Але ми всі досить скоро повернемося до Рейки. — Правду кажучи, Джаспер поїде з міста разом із батьком, Ніна вирушить до Равки, Інеж буде капітаном власного корабля, а Каз приготується назавжди відділитися від Пера Гаскеля. Але старий отримає свої крюґе, які його втішать.
— Маленький нахабний виродок, — проревів Гаскель.
— Маленький нахабний виродок, який збирається зробити вас одним із найбагатших босів Бочки.
— Геть із дороги, хлопче. Я запізнююся на гру.
— Сподіваюся, карти вже гарячі. — Каз відійшов убік. — Але, можливо, вам знадобиться це. — Він простягнув руку. На долоні, вбраній у рукавичку, лежало шість куль. — Ану буде бійка.
Гаскель витяг із кишені пістоль і рвучко відкинув барабан. Порожньо.
— Ти маленький... — Потім Гаскель розреготався якимось гавкітливим сміхом і забрав кулі з Казової руки, похитуючи головою. — У тобі тече кров самого диявола, хлопче. Іди за моїми грошима.
— І ще дечим, — пробурмотів Каз, торкнувшись пальцями капелюха й закульгавши провулком до гондоли.
Каз залишався напруженим, він трохи розслабився, лише коли човен вислизнув з території Бочки й опинився в тихіших водах, що межували з фінансовим районом. Тут вулиці були майже порожніми, а міська варта не такою численною. Коли гондола пропливала під мостом Ледбридж, Бреккер краєм ока помітив тінь, що відділилася від бильця. Наступної миті Інеж приєдналася до нього у вузькому човні.
Він відчував спокусу спрямувати човен назад до Чорного Серпанку. Цими днями Каз майже не спав, а його нога так і не одужала цілком після того, що сталося в Льодовому Дворі. Урешті-решт тіло відмовлялося виконувати накази.
Наче прочитавши його думки, озвалася Інеж.
— Я впораюся зі стеженням. Зустрінемося вже на острові.
«Та де там». Вона не спекається від нього так легко.
— З якого боку ти хочеш наблизитися до Ван Екового будинку?
— Розпочнімо від Церкви Бартеру. Ми зможемо спостерігати за Ван Ековим будинком із даху.
Каза не надто захопило почуте, проте він скерував човен до Берзканалу, повз Біржу та огрядний фасад готелю «Ґельдреннер», де Джасперів батько, напевно, голосно давав хропака у своєму номері люкс.
Гондола причалила неподалік від церкви. Із цілодобово відчинених і розчахнутих дверей головного собору лилося світло свічок, запрошуючи тих, хто хотів помолитися Ґхезенові.
Інеж могла би без особливих зусиль видряпатися зовнішніми стінами, і Каз теж міг упоратися, але не хотів перевіряти себе цієї ночі, коли нога волала на кожному кроці. Йому потрібно було потрапити до однієї з капличок.
— Ти не мусиш підійматися, — сказала Інеж, коли вони, скрадаючись по периметру, виявили двері каплички.
Каз проігнорував її та поспіхом зламав замок. Вони прослизнули всередину темного приміщення, а потім піднялися двома поверхами вище; каплички були надбудовані одна над одною, наче торт із кількома шарами, кожну з них замовляла інша крамарська родина з Керчу. Іще один зламаний замок, і підйом ще одними клятими сходами. Ці звивалися тугою спіраллю аж до люка в даху.
Церква Бартеру була збудована у вигляді Ґхезенової руки: просторий собор розташовувався на долоні, від нього вздовж п’яти пальців простягнулися п’ять приземкуватих нефів, пучка кожного пальця закінчувалася стовбцем-капличкою. З капличок вони видерлися на пучку мізинця, а зараз спускалися на дах головного собору, щоб потім піднятися на самий вершечок Ґхезенового безіменного пальця, прокладаючи собі шлях уздовж низки гладеньких шпилів, що висилися, наче гори, і вузьких кам’яних виступів.
— Чому богам завжди подобається, щоб їм поклонялися у високих місцях? — пробурмотів Каз.
— Це люди шукають величі, — пояснила Інеж, спритно стрибаючи, наче її ногами рухала якась таємна інформація. — Святі чують молитви, хай би де їх промовляли.
— І відповідають, залежно від настрою?
— Те, чого ти хочеш, і те, що потрібно світові, не завжди збігається, Казе. Молитви й бажання — не одне й те саме.
«Але вони однаково марні». Каз прикусив язика. Він занадто зосередився на тому, аби не розбитися на смерть, тож йому було не до порядної суперечки.
На пучці безіменного пальця вони зупинилися й роззирнулися. На південному заході виднілися вістря собору, Біржа, блискуча годинникова вежа готелю «Ґельдреннер» й довга стрічка Берзканалу, що тік під мостом Центсбридж. Але, якщо дивитися на схід, саме із цього даху розгортався краєвид простісінько на Ґельдстраат, на Ґельдканал позаду неї та на Ван Еків маєток.
Це була виграшна позиція для спостереження за Ван Ековою охороною, яку крамар виставив навколо будинку і вздовж каналу, проте вона не давала їм вичерпної доконечної інформації.
— Нам доведеться наблизитися, — повідомив Каз.
— Знаю, — відгукнулася Інеж, витягаючи з туніки клубок мотузки й чіпляючи її гачком до одного зі шпилів на даху. — Буде простіше та швидше, якщо я сама огляну Ван Еків будинок. Дай-но мені півгодини.
— Ти...
— Поки ти повернешся до гондоли, я матиму всю доконечну інформацію.
Йому захотілося вбити її.
— Ти просто так затягла мене сюди нагору.
— Сюди нагору тебе затягла власна пиха. Якщо Ван Ек помітить, що сьогодні вночі щось не так, — усе пропало. Ця робота не для двох, і тобі це добре відомо.
— Інеж...
— Моє майбутнє теж від цього залежить, Казе. Я не вчу тебе, як зламувати замки чи складати плани. На цьому я розуміюся, тож дозволь мені виконати свою роботу. — Вона щільно затягнула вузол на мотузці. — Лише подумай, скільки часу ти матимеш на молитви й мовчазні роздуми, поки спустишся вниз.
Дівчина зникла за стіною каплички.
Каз стояв і дивився на місце, де ще мить тому була Інеж. Вона обдурила його. Чесна, порядна, набожна Мара перехитрила його. Він повернувся подивитися на довгий безкраїй дах, який доведеться подолати, щоб повернутися до човна.
— Хай тобі грець і всім твоїм Святим, — сказав Бреккер, не звертаючись ні до кого, і раптом помітив, що посміхається.