— Вони тобі подобаються? Може, переконаємо Каза надіти щось із квіточками? Це освіжить його вигляд.
— І чим закінчується історія? Вони б’ються в битвах?
Ніна кинула рукавички назад на купу, втративши надію.
— Вони знайомляться одне з одним інтимно.
У Матаяса відвисла щелепа.
— У печері?
— Розумієш, він дуже розсудливий, дуже мужній, — поспіхом додала Ніна. — Але закохується в равканську принцесу, і це дозволяє їй виховати його...
— Виховати його?
— Так, але аж у третій книжці.
— Їх три?
— Матаясе, хочеш сісти?
— Ця культура огидна. Сама думка про те, що равканка може виховати фієрданця...
— Заспокойся, Матаясе.
— Напевно, я напишу історію про ненаситних равканок, які полюбляють напиватися, скидати одяг і виносити непристойні пропозиції нещасним фієрданцям.
— Оце вже схоже на вечірку. — Матаяс похитав головою, проте Ніна помітила, як посмішка розтягла його губи. Вона вирішила скористатися перевагою. — Ми можемо якось пограти, — пробурмотіла вона так тихо, щоб не почув ніхто навколо.
— Швидше за все, не можемо.
— Якось раз він купає її.
Матаяс уповільнив ходу.
— Для чого йому?..
— Вона зв’язана, тож йому доводиться.
— Помовч.
— Уже наказуєш мені. Дуже по-варварськи з твого боку. Або ми можемо заплутати все. Я буду варваром, а ти — принцесою. Але тобі доведеться значно більше зітхати, тремтіти й кусати свою губу.
— А як щодо того, щоб укусити твою губу?
— Тепер ти вже доганяєш, Гелваре.
— Ти намагаєшся відтягти мою увагу.
— Намагаюся. І це працює. Ти вже два квартали не вирячуєшся ні на кого. І, диви-но, ми прийшли.
— Що тепер? — поцікавився хлопець, роздивляючись натовп.
Вони прийшли до якогось занепалого на вигляд шинку. Перед ним стояв чоловік із візком і продавав звичні ікони й невеличкі статуетки Санта-Аліни в новому образі: Аліна здійняла кулак і тримає в руці гвинтівку, а під її черевиками — розчавлені тіла крилатих волькр. На постаменті статуетки було написано «Ребе два Волькшія» — «Донька Народу».
— Чи можу я вам допомогти? — поцікавився чоловік равканською.
— Доброго здоров’я молодому Королю Ніколаї, — теж равканською відізвалася Ніна. — Нехай буде тривалим його царювання.
— Із легким серцем, — відповів чоловік.
— І міцним кулаком, — додала Ніна, завершуючи пароль.
Яточник озирнувся через плече.
— Коли зайдете, сідайте за другий столик ліворуч. Якщо хочете, замовте щось. Незабаром до вас хтось підійде.
У шинку після яскравості ринкової площі було темно і прохолодно, тож Ніні довелося покліпати, щоби розрізнити інтер’єр. Підлога була вкрита тирсою, а за кількома невеличкими столами зібралися люди, ведучи розмови за кухлем квасу й тарелем оселедцю.
Ніна з Матаясом сіли за порожній столик.
Позаду них гупнули двері шинку. Тієї ж миті всі відвідувачі відсунулися від столів, поперевертавши стільці на підлогу, і націлили на гостей зброю. Пастка.
Не задумавшись ані на мить, Ніна з Матаясом скочили на ноги і стали спиною до спини, готові до бою, — Матаяс зі зведеним пістолем, а Ніна підвівши руки.
Із затильної частини шинку з’явилася дівчина в каптурі та з піднятим комірцем, що затулив мало не все обличчя.
— Заспокойтеся, — сказала вона, зблиснувши в тьмяному світлі золотистими очима. — Немає причин для бійки.
— Тоді для чого вся ця зброя? — запитала Ніна, затягуючи час.
Дівчина підвела руку, і Ніна відчула, як поволі сповільнюється її пульс.
— Вона Серцетлумачниця! — крикнула Ніна.
Матаяс витяг щось із кишені. Ніна почула клацання і свист, а вже за мить повітря сповнилося темно-червоним маревом. Невже Вілан зробив для Матаяса сутінкову бомбу? Цією технікою користувалися дрюскелле, щоб вистежити Серцетлумачників Гриші. Під прикриттям марева Ніна зігнула пальці, сподіваючись, що сила відгукнеться. Від тіл, що їх оточували, вона не відчула нічого — ані життя, ані поруху.
Але на краєчку своєї свідомості Ніна щось помітила, якесь геть інше усвідомлення, холодну западину глибокого озера, підбадьорливе потрясіння, яке, схоже, розбудило її клітини. Відчуття було знайоме: вона відчула щось схоже, коли вбила вартового в ніч викрадення Еліс, але це було значно сильніше. Воно мало форму й текстуру.
Дівчина дозволила собі зануритися в холод, наосліп жадібно потягнутися до відчуття неспання та простягнула руки не лише завченим, але й інстинктивним рухом.
Вікна шинку вибухнули досередини градом друзок. У повітря вистрілили уламки кісток і, мов шрапнель, зрешетили озброєних чоловіків. «Мощі з візка продавця», — спалахнуло в Ніниній свідомості розуміння. Якимось чином вона контролювала кістки.
— У них є посилювачі! — крикнув один із чоловіків.
— Стріляй!
Ніна приготувалася до удару куль, але вже наступної миті відчула, як земля втекла з-під ніг. Однієї миті вона стояла на підлозі шинку, а наступної — її спина гупнулася об балку в даху, а вона сама дивилася на тирсу далеко внизу. Навколо неї в повітрі висіли чоловіки, що напали на них із Матаясом, теж пришпилені до стелі.
Юна жінка стояла у дверях кухні, її чорне волосся в тьмяному світлі сяяло майже синім.
— Зоє? — видихнула Ніна, витріщившись униз і намагаючись віддихатися.
Зоя ступила крок до світла: видіння в сапфірових шовках із рясно вишитими завитками срібла манжетами. Очі з густими віями широко розплющилися.
— Ніно? — Її увага на мить здригнулася, і всі пролетіли в повітрі кілька десятків сантиметрів, перш ніж Зоя сплеснула руками, і всі знову гупнулися в балки.
Зоя зачудовано витріщалася вгору, на Ніну.
— Ти жива, — сказала вона. Її погляд ковзнув до Матаяса, що смикався, наче найбільший і найрозлюченіший метелик, коли-небудь пришпилений до сторінки. — І маєш нового друга.
14. Вілан
ілан не бував на такому величезному, оснащеному трапом човні, відколи півроку тому намагався покинути місто, і зараз було важко не згадувати ту катастрофу, особливо зважаючи на свіжі думки про батька, що напосіли в голові. Утім, цей човен значно відрізнявся від того, на який він намагався потрапити тієї ночі. Це судно з трапом двічі на день пропливало ринковим маршрутом. Причалювало воно, вщент переповнене овочами, худобою — усім, що привозили до розкиданих містом ринкових площ фермери. У дитинстві Вілан вважав, що все походить із Кеттердама, проте незабаром дізнався, що, хоча в місті було майже все, виготовляли тут мало що. Екзотичні товари — манго, пітайю, невеличкі запашні ананаси — місто отримувало з Південних колоній. Щодо звичніших товарів розрахунок був на ферми, що оточували місто.
Джаспер із Віланом заскочили до закордонного човна, забитого іммігрантами, які щойно з’явилися з Кеттердамської гавані, та робітниками, що шукали місце на фермі замість роботи на виробництві, пропонованої в місті. На жаль, вони зійшли на борт досить далеко на південь, і всі місця для сидіння вже були зайняті. Схоже, Джаспера це неабияк засмутило.
— Чому ми не можемо сісти на Белендтський рейс? — жалівся стрілець усього годину тому. — Він пропливає повз Олендаал. На човнах, що обслуговують ринковий маршрут, брудно й ніколи нема де сісти.
— Тому що на Белендтському рейсі ви двоє вирізнятиметесь. Тут, у Кеттердамі, на вас немає причин дивитися, якщо Джаспер не вбереться у якийсь свій яскравий картатий костюм. Але назвіть мені хоч одну підхожу причину, крім роботи на фермі, чому шуанець і новоземець тинятимуться селом.
Вілан не замислювався, який підозрілий вигляд він може мати за містом зі своїм новим обличчям. Але потайки хлопець відчув полегшення, коли Каз не схотів, щоб вони сідали на Белендтський рейс. Можливо, той човен комфортніший, але для днини, коли він урешті побачить, де спочиває його матір, спогадів було забагато.
— Джаспере, — сказав Бреккер, — тримай зброю захованою, а очі розплющеними. Ван Ек мусить мати людей, які спостерігають за всіма головними транспортними вузлами, а в нас немає часу, щоб підробити Віланові посвідчення особи. Я роздобуду речовини, що викликають корозію, на одній верфі в Імпер’юмі. Ваш найголовніший пріоритет — знайти кар’єр і дістати другий мінерал, потрібний для золотовмісної кислоти. До Святої Гільди підете, тільки якщо залишиться час.