Відтоді сон повертався щоночі. Складно було не вчувати в ньому якогось лихого передвістя, і, коли Ніна недбало кинула ту жовту пігулку собі до кишені, Матаяс наче побачив, як насувається шторм: у вухах заревів вітер, поза шкурою пішов мороз, з’явилася впевненість, що скоро він втратить дівчину.
— Парем може більше з тобою не спрацювати, — сказав він тепер. Вони нарешті дісталися до безлюдного каналу, де пришвартували гондолу.
— Що?
— Твоя сила змінилася, чи не так?
Нінині кроки сповільнилися.
— Так.
— Через парем?
Тепер Ніна зупинилася.
— Чому ти мене про це розпитуєш?
Він не хотів її розпитувати. Він хотів знову поцілувати її, але сказав:
— Якщо тебе візьмуть у полон, можливо, шуанцям не вдасться скористатися наркотиком, щоб поневолити тебе.
— Або все може бути так само погано, як раніше.
— Та пігулка, отрута, що її дала тобі Тамар...
Ніна поклала долоню йому на руку.
— Я не збираюся потрапляти в полон, Матаясе.
— Але якщо ти...
— Я не знаю, як подіяла на мене парем. Мушу сподіватися, що з часом цей ефект зійде нанівець.
— А якщо ні?
— Мусить, — запевнила Ніна, зморщивши лоба. — Я не можу так жити. Це наче... бути собою лише наполовину. Хоча...
— Хоча... — підбадьорив фієрданець.
— Просто зараз жага не така сильна, — озвалася дівчина, наче щойно сама зрозуміла. — Правду кажучи, з моменту бійки в шинку я майже не думала про парем.
— Невже допомагає використання цієї нової сили?
— Можливо, — обережно погодилася вона. — І... — Ніна насупилася.
Матаяс почув низьке розкотисте бурчання.
— Це був твій шлунок?
— Був. — Нінине обличчя розітнула сліпуча посмішка. — Матаясе, я зголодніла.
Чи могла вона насправді врешті-решт зцілитися? Чи апетит їй повернуло те, що Ніна вчинила в шинку? Матаясу до цього було байдуже. Він просто радів, що вона так посміхається. Хлопець підняв Серцетлумачницю в повітря й закрутив її.
— Ти підірвешся, якщо далі так поводитимешся, — попередила Ніна з черговою яскравою посмішкою.
— Ти легенька як пір’їнка.
— Не хотіла б я побачити ту пташку. А тепер ходімо замовмо мені стіс вафель, удвічі вищий за тебе. Я...
Вона змовкла на півслові, з обличчя миттю зникли всі барви.
— Ох, Святі.
Матаяс озирнувся через плече в напрямку її погляду і виявив, що дивиться собі в очі. На стіну наклеїли плакат, прикрашений страшенно точною замальовкою його обличчя. Під ілюстрацією і збоку кількома різними мовами було написано єдине слово: РОЗШУКУЄТЬСЯ.
Ніна зірвала плакат зі стіни.
— Тебе ж мали вважати мертвим.
— Мабуть, хтось побачив Маззенове тіло, перед тим як його спалили.
Можливо, фієрданці. Можливо, просто хтось у в’язниці. Унизу було написано ще кілька слів керчинською, їх Матаяс не міг прочитати, але він достатньо добре упізнав власне ім’я та суму.
— П’ятдесят тисяч крюґе. Вони пропонують винагороду тому, хто мене впіймає.
— Ні, — заперечила Ніна. Вона показала на текст під великими цифрами й переклала: — «Розшукується: Матаяс Гелвар. Живим або мертвим». Вони назначили ціну за твою голову.
16. Джаспер
оли навантажені Ніна з Матаясом повернулися до гробниці, Джасперові закортіло підскочити з-за столу й затанцювати з ними обома вальс. Минулу годину він провів, намагаючись пояснити Кувею, як вони дістануться до посольства, і в нього склалося чітке враження, що малий прикидається дурником — напевно, просто тому, що йому подобалися сміховинні Джасперові жести.
— Можеш повторити останню частину? — тепер перепитав Кувей, нахиляючись трохи заблизько.
— Ніно, — попросив стрілець, — можеш допомогти нам полегшити спілкування?
— Дякувати Святим, — озвалася Інеж, полишаючи за столом спільну з Віланом і Казом роботу. Вони впорядковували безліч линв і механізмів, які Каз поцупив у цирку «Циркоа». Вілан провів останні дві години, змінюючи щось для забезпечення неушкодженості Інеж на силосах і додаючи намагнічені затискачі, що чіплятимуться до металевих боків споруд.
— Чому ти весь час витріщаєшся на нього? — поцікавився Кувей. — Я маю точно такий самий вигляд. Ти міг би дивитися на мене.
— Я не витріщаюся на нього, — заперечив Джаспер. — Я... наглядаю за роботою. — Що швидше Кувей потрапить на човен, то краще. У гробниці вже занадто людно.
— Вам удалося встановити зв’язок із біженцями? — запитала Інеж, махаючи Ніні через стіл і звільняючи біля себе місце, щоб Серцетлумачниця могла сісти.
— Усе відбулося гладенько, — запевнила Ніна. — Крім кількох розбитих вікон і того, що нас мало не застрелили.
Каз відірвав погляд від стола, слова дівчини гарантували його зацікавленість.
— Великі проблеми в Маленькій Равці? — поцікавився Джаспер.
— Нічого такого, із чим ми не змогли б упоратися, — відповіла Ніна. — Будь ласка, скажіть, чи маємо ми щось поїсти?
— Ти голодна? — здивувалася Інеж.
Усі вирячилися на Ніну. Вона присіла в реверансі.
— Так, так, Ніна Зенік голодна. А хтось погодує мене, перш ніж мені доведеться приготувати одного з вас?
— Не верзи дурниць, — порадив Джаспер, — ти не вмієш готувати.
Інеж уже копирсалася в тому, що залишилося від їхніх їстівних припасів, і розкладала перед Ніною небагаті пожертвування: солону тріску, сушене м’ясо й черстві крекери.
— Що сталося в шинку? — поцікавився Бреккер.
— Біженці перебувають в укритті в посольстві, — повідомив Матаяс. — Ми зустріли...
— Їхнього лідера, — підказала Ніна. — Вони чекатимуть на звістку від нас. Дівчина запхала до рота два крекери. — Вони гидкі.
— Не поспішай, — порадив Матаяс, — ти вдавишся.
— Це того вартує, — відказала Ніна, намагаючись проковтнути.
— Крекери?
— Я вдаю, що це пиріг. Коли відпливає корабель?
— Ми дізналися, що рейс із мелясою, що прямує до Ос Керво, відпливає об одинадцятій, — повідомила Інеж. — Шпехт наразі працює з документами.
— Добре, — зраділа Ніна, витягаючи з кишені клаптик паперу й розгладжуючи його на столі. Матаясів портрет «подивився» на них у відповідь. — Нам потрібно якомога скоріше забратися з міста.
— Чорт забирай! — вигукнув Джаспер. — Каз і Вілан знову попереду. — Він змахнув рукою туди, де вони повісили решту плакатів з розшуком: Джаспер, Каз, Інеж — усі були там. Ван Ек ще не наважився заклеїти всі поверхні в Кеттердамі обличчям Кувея Юл-Бо, проте він створив видимість пошуків свого сина, тож тут висів іще й плакат, на якому обіцяли винагороду за безпечне повернення Вілана Ван Ека. На ньому були зображені колишні крамарикові риси, але Джаспер не вбачав особливої схожості. Бракувало тільки Ніни. Вона ніколи не бачилася з Ван Еком, і, попри те що мала стосунок до Покидьків, крамар, можливо, не знав, що дівчина теж була залучена до справи.
Матаяс роздивився плакати.
— Сто тисяч крюґе! — Він недовірливо зиркнув на Каза. — Навряд чи ти цього вартуєш.
На Казових устах з’явився натяк на посмішку.
— Як того хоче ринок.
— Точно, — утрутився Джаспер, — за мене вони пропонують лише тридцять тисяч.
— Гра ведеться на ваші життя, — зауважив Вілан. — Як ви можете поводитися так, наче це змагання?
— Ми застрягли в гробниці, крамарику. Слід діяти там, де це вдається.
— Може, нам усім слід податися до Равки, — запропонувала Ніна, постукуючи по плакату з розшуком Інеж. — Залишатися тут небезпечно.
— Непогана ідея, — похвалив її Каз.
Інеж рвучко глипнула на нього.
— Ти поїхав би до Равки?
— Нізащо! Я заляжу тут на дно. Хочу подивитися, як розпадеться на шматки Ван Екове життя, коли вдарить молоток.
— Але ти можеш поїхати, — нагадала Інеж Серцетлумачниця. — Джаспере? Ми могли б і Кольма взяти із собою.