— Були при ділі? — Джаспер не міг утриматися від запитання.
— Я вчу Матаяса веселощів. І він чудовий студент. Дуже старанно ставиться до уроків.
— Ніно... — попередив Матаяс.
— Має проблеми зі ставленням до цього. Вочевидь, ще є куди розвиватися.
Інеж посунула пляшечку з кавовим екстрактом до стрільця.
— Джаспере, сьогодні вночі спробуй побути обачним.
— Я маю такі самі успіхи в обачності, як Матаяс у веселощах.
— Я відмінник щодо веселощів, — проревів фієрданець.
— Відмінник, — погодився Джаспер.
Він іще багато хотів сказати кожному з них, особливо Інеж, але не перед усіма іншими. «А можливо, ніколи», — припустив Джаспер. Він завинив Марі вибачення. Через його легковажність у П’ятій Гавані, перш ніж вони відпливли до Льодового Двору, на них чекала засідка, і ця помилка мало не коштувала дівчині життя. Але як, у біса, вибачитися за таке? «Пробач, через мене тебе мало не зарізали на смерть. Хто хоче вафель?»
Перш ніж йому вдалося обміркувати це детальніше, Інеж поцілувала стрільця в щоку, Ніна тицьнула пальцем у стіну з плакатами розшуку, і Джаспер залишився у гробниці чекати, поки виб’є пів на десяту, на самоті з похмурим із вигляду Кувеєм і Матаясом, який тинявся туди-сюди.
Кувей узявся по-новому складати записники у своєму мішку.
Джаспер сів за стіл.
— Тобі потрібно все це?
— Потрібно, — запевнив Кувей. — Ти бував у Равці?
«Бідолашне дитя налякане», — подумав стрілець.
— Ні, але з тобою будуть Ніна й Матаяс.
Кувей глипнув на фієрданця та прошепотів:
— Він страшенно суворий.
Джаспер розреготався.
— Він не те, що я називаю гулякою, але має кілька хороших якостей.
— Я тебе чую, Фахей, — буркнув Матаяс.
— Добре. Ненавиджу, коли доводиться кричати.
— Невже ти навіть не переймаєшся іншими? — поцікавився фієрданець.
— Звісно, переймаюся. Але ми всі вже виросли з пелюшок. Час турбот минув. Ми дісталися до найцікавішої частини, — хлопець поплескав свої револьвери, — до справи.
— Чи до смерті, — пробурмотів Матаяс. — Ти не гірше за мене знаєш, що Ніна не в найкращій формі.
— Вона й не знадобиться їй сьогодні. Головна ідея в тому, щоб не встрягати в сутичку, на жаль.
Матаяс припинив шастати і всівся за стіл навпроти стрільця.
— Що сталося в будиночку на озері?
Джаспер розгладив кутик котроїсь із мап.
— Я точно не впевнений, але думаю, що вона задушила хлопаку до смерті хмаркою пилюки.
— Не розумію, — зізнався Матаяс. — Хмаркою пилюки? Сьогодні вона керувала уламками кісток — раніше, до парем, вона такого не вміла. Схоже, Ніна вважає, що ці зміни тимчасові, залишковий ефект від наркотику, але... — Він повернувся до Кувея. — Чи може парем вплинути на силу Гриші? Змінити її? Знищити?
Кувей погрався із застібкою свого дорожнього мішка.
— Я б сказав, що це можливо. Вона пережила період відвикання. Це рідкість, і ми так мало знаємо про парем, про силу гришників.
— Ще не розітнув їх достатньо, щоб розгадати цю загадку? — Слова вилетіли з Джасперового рота, перш ніж він їх добряче обміркував. Стрілець знав, що це було несправедливо. Кувей та його батько самі були Гриші, і жоден із них не був спроможний завадити шуанцям здійснювати досліди над іншими.
— Ти сердишся на мене? — запитав Кувей.
Джаспер посміхнувся.
— Я не з тих, хто сердиться.
— Ні, з тих, — утрутився Матаяс. — Ти сердитий і наляканий.
Джаспер зміряв кремезного фієрданця поглядом.
— Перепрошую?
— Джаспер дуже хоробрий, — заперечив Кувей.
— Дякую, що помітив. — Стрілець простягнув ноги та схрестив щиколотки. — Хочеш щось мені сказати, Матаясе?
— Чому ти не хочеш плисти до Равки?
— Мій батько...
— Твій батько може піти сьогодні з нами. А якщо ти так за нього переймаєшся, чому не навідався вдень до нього в готель?
— Не розумію, яким боком це тебе стосується.
— Я знаю, як це — соромитися себе через те, ким ти є та що скоїв.
— Ти справді хочеш почати цю бесіду, мисливцю на відьом? Я не соромлюся. Я поводжуся обачно. Дякуючи таким людям, як ти і твої друзяки-дрюскелле, світ перетворився на небезпечне місце для таких людей, як я. Так було завжди, і не схоже, щоб справи налагоджувалися.
Кувей потягнувся вперед і торкнувся Джасперової руки з благальним виразом обличчя.
— Зрозумій. Прошу. Те, що ми зробили, що зробив мій батько... Ми хотіли покращити справи, створити можливість для гришників... — Він удав, наче притискає щось донизу.
— Стримувати свої сили? — підказав Матаяс.
— Так. Точно. Щоб легше було переховуватися. Якщо Гриші не використовують свою силу, вони хворіють. Старішають, легко втомлюються, втрачають апетит. Це один зі шляхів, якими шуанці виявляють гришників, що намагаються жити таємним життям.
— Я не використовую свою силу, — заперечив Джаспер — Утім... — Він розчепірив пальці й перелічив на них: — По-перше, заради парі я з’їв буквально ціле корито вафель, политих яблучним сиропом, і мало не повернувся за добавкою вже за кілька секунд. По-друге, нестача енергії ніколи не була моєю проблемою. По-третє, за ціле життя я навіть дня не хворів.
— Ні? — перепитав Матаяс. — Хвороби бувають різні.
Джаспер торкнувся руками револьверів. Очевидно, у фієрданця сьогодні багато на думці.
Кувей розкрив свій мішок і витяг бляшанку зі звичайною юрдою, яку продавали на кожному розі в Кеттердамі.
— Юрда — це стимулянт, що добре бореться з утомою. Мій батько думає... думав, що вона — це відповідь на питання, як допомогти таким, як ми. Якби йому вдалося знайти правильну формулу, це дозволило б гришникам залишатися здоровими, навіть приховуючи свою силу.
— Але так це не спрацювало, еге ж? — поцікавився Джаспер. Можливо, він справді трохи сердився.
— Тести пішли не так, як планувалося. Хтось із лабораторії не тримав язика за зубами. Наші лідери дізналися й вигадали інше призначення для парем. — Він похитав головою й показав на свій мішок. — Тепер я намагаюся згадати батькові досліди.
— Так ось що ти шкрябаєш у блокнотах?
— Я також веду щоденник.
— Мабуть, це надзвичайно захопливо. День перший: сидів у гробниці. День другий: ще трохи сидів у гробниці.
Матаяс проігнорував Джаспера й озвався:
— І що, є якісь успіхи?
Кувей насупився.
— Деякі. Я так думаю. У лабораторії, зі справжніми науковцями, можливо, буде більше. Я — не мій батько. Він був Творець. А я — Пекельник. Це не те, у чому я вправний.
— А в чому ти вправний? — запитав Джаспер.
Кувей кинув на нього допитливий погляд, а потім насупився.
— У мене ніколи не було нагоди дізнатися. У Шу Хані ми жили в постійному страху. Він ніколи не був нашим домом.
Це Джаспер точно міг зрозуміти. Він схопив бляшанку з юрдою і з клацанням відіткнув кришку. Це був якісний товар із солодкавим ароматом, висушені квіти були майже цілими й мали яскравий помаранчевий колір.
— Ти думаєш, що, якби мав лабораторію й кілька гришників-Творців поряд, тобі вдалося б відтворити батькові експерименти та якимось чином винайти протиотруту?
— Сподіваюся, — відповів Кувей.
— І як вона працюватиме?
— Вона очищатиме тіло від парем? — утрутився Матаяс.
— Так. Виводитиме парем, — пояснив Кувей. — Але навіть якщо ми досягнемо успіху, як нам її застосувати?
— Тобі доведеться підходити достатньо близько, щоб уколоти її або змусити когось її проковтнути, — зауважив фієрданець.
— А за той час, поки ти будеш у межах досяжності, тебе вколошкають, — завершив його думку Джаспер.
Він затис одну квітку юрди між пальцями. Кінець кінцем хтось збагне, як створити свою власну версію юрди парем, і, коли це станеться, одна квітка може коштувати гарних статків. Якщо він хоча б трошки зосереджувався на пелюстках, міг би відчути, як вони розпадаються на дрібні складові. Він не те щоб бачив — радше відчував усі відмінності, як крихітні шматочки матерії складалися в єдине ціле.