— Мудрі слова, — озвався голос із кутка.
Каз і Вілан обернулися. Увімкнулися яскраві лампи, заливаючи кімнату світлом, і з ніші в протилежній стіні з’явилася постать, якої ще минулої миті там не було: Пекка Роллінз із самовдоволеною посмішкою на рум’яному обличчі, в оточенні групи Десятицентових Левів, усі озброєні пістолями, сапами й руків’ями сокир.
— Каз Бреккер, — насміхався Роллінз. — Пройдисвіт-філософ.
19. Матаяс
e підводься!» — крикнув Матаяс Кувеєві. Щуанський хлопчик розтягнувся на підлозі. Друга черга пострілів струсонула повітря, розтрощивши чергове віконце з вітражем.
— Або вони зацікавлені в тому, щоб викинути на вітер чимало куль, або це попереджувальні постріли, — озвався Джаспер. Пригнувшись, Матаяс наблизився до іншого боку гробниці й визирнув назовні крізь вузьку тріщину в камені.
— Нас оточили, — повідомив він. Люди, що стояли між могилами Чорного Серпанку, і близько не були схожі на офіцерів міської варти, яких хлопець сподівався побачити. У миготливому світлі ліхтарів і смолоскипів Матаяс розгледів картате вбрання, прикрашене візерунками пейслі[2], смугасті камізельки та строкаті пальта. Форма мешканців Бочки. Усі тримали в руках різноманітну зброю: револьвери, ножі завдовжки з передпліччя, дерев’яні битки.
— Не можу розгледіти їхніх татуювань, — пожалівся Джаспер, — але я впевнений, що он там, навпроти, стоїть Дауті.
«Дауті». Матаяс понишпорив у пам’яті та пригадав чоловіка, який провів їх до Пекки Роллінза, коли Каз шукав, де взяти позичку.
— Десятицентові Леви.
— Ціла купа.
— Чого вони хочуть? — боязко поцікавився Кувей.
Матаяс чув, як люди сміялися й перегукувалися на тлі низького гарячкуватого дзижчання, що з’являється, коли солдати знають про свою перевагу й відчувають у повітрі запах, що обіцяє: незабаром розпочнеться різня.
Натовп вибухнув радісними вигуками, і Десятицентові Леви помчали вперед, жбурляючи щось у гробницю. Один із цих предметів залетів усередину крізь розбите вікно і, дзенькнувши, впав на підлогу. Із його боку бризнув зелений газ.
Матаяс схопив із підлоги попону й накинув її на каністру. Коли наступна черга розітнула повітря, він кинув її назад у віконце. Очі палали вогнем, щоками лилися сльози.
Тепер дзижчання сягнуло кульмінації. Десятицентові Леви бігли вперед.
Джаспер натиснув на гачок і вистрілив, один із провідників команди впав, а його смолоскип одразу згас на вогкому ґрунті. Хлопець стріляв і стріляв, щоразу влучаючи в ціль, і Десятицентові Леви валилися на землю. Нападники кинулися навтьоки, шукаючи укриття, їхні стрункі лави розсипалися.
— Ставайте в чергу, хлопці, — похмуро озвався Джаспер.
— Виходьте! — репетував за могилою Дауті. — Ви не зможете всіх нас постріляти.
— Не чую! — відгукнувся Джаспер. — Підійди ближче.
— Ми розтрощили ваші човни. Ми — ваш єдиний шанс вибратися із цього острова. Тож виходьте спокійно, інакше ми принесемо до Бочки тільки ваші голови.
— Пильнуй! — підказав Матаяс. Дауті відвертав їхню увагу. У вікно врізалася чергова каністра, а потім іще одна.
— Катакомби! — проревів Матаяс, і всі кинулися до протилежного боку гробниці, протиснувшись у прохід і надійно запечатавши позаду себе кам’яні двері. Джаспер розірвав сорочку й запхав її до щілини між дверима та підлогою.
Темрява була майже суцільна. Кілька секунд чутно було лише, як троє хлопців кашляють і засапано ковтають повітря, намагаючись очистити легені від газу. Потім стрілець струсонув жеврик, і їхні обличчя осяяло моторошне зелене світло.
— Як вони нас, у біса, знайшли? — запитав він.
— Байдуже, — озвався Матаяс. На роздуми, як Чорний Серпанок опинився під загрозою, не було часу. Єдине, що фієрданець знав: якщо Пекка Роллінз відправив по них свою банду, Ніна теж може бути в небезпеці. — Які в нас активи?
— Вілан залишив нам трохи тих фіолетових бомб і ще кілька фотобомб. Кувею?
— У мене нічого немає, — відповів той.
— Ти маєш той клятий дорожній мішок, — вилаявся Джаспер. — Невже там немає нічого корисного?
Шуанець притис сумку до грудей.
— Мої записники, — пояснив він, шмигаючи носом.
— А як щодо залишків Віланової роботи? — запитав Матаяс. Ніхто не завдав собі клопоту хоч щось прибрати.
— Там лише деякий матеріал, яким він користувався, коли робив феєрверки для Худмедбриджа, — відказав Джаспер.
Із вулиці пролунав шквал вигуків.
— Вони збираються підірвати двері до гробниці, — попередив Матаяс. Він і сам би так учинив, якби замість жертв йому потрібні були в’язні; утім, фієрданець був переконаний, що Десятицентові Леви переймаються лише тим, щоб дістати живим Кувея.
— Там близько тридцяти головорізів, які збираються пролізти до нашої схованки, — зауважив Джаспер. — Із гробниці є лише один вихід, і ми на клятому острові. Нам гаплик.
— Може, і ні, — заспокоїв Матаяс, роздивляючись примарне зелене сяйво жеврика. Хай він навіть і не мав Казового таланту складати плани, проте виріс серед військових. Можливо, був спосіб вибратися звідси.
— Ти збожеволів? Десятицентові Леви знають, що нас значно менше.
— Це правда, — погодився фієрданець, — але вони не знають, що двоє з нас — гришники. Вони думали, що полюють на науковця, а не на Пекельника, а Джаспер узагалі довго приховував свій талант Творця.
— Ага, двоє майже не тренованих Гриш, — скептично погодився стрілець.
Пролунало гучне «бум», від якого стіни здригнулися, а Матаяс нахилився до решти.
— Вони йдуть! — закричав Кувей.
Але звуку кроків не було, натомість ззовні почулася чергова пересварка.
— Вони скористалися недостатньо потужним зарядом, — здогадався Матаяс. — Ти їм потрібен живий, тому вони поводяться обачно. Ми маємо ще один шанс. Кувею, скільки тепла ти зможеш видобути з полум’я?
— Я можу змусити полум’я горіти інтенсивніше, але підтримувати його досить складно.
Матаяс згадав, як фіолетове полум’я, не згасаючи, облизувало тіло шуанського солдата, що літав. Вілан казав, що такі вогні гарячіші за звичайні.
— Дай-но мені одну бомбу, — сказав він Джасперові, — я збираюся підірвати затильну частину катакомб.
— Навіщо?
— Щоб змусити їх думати, наче ми пробили собі шлях з іншого боку, — пояснив Матаяс, установлюючи бомбу в найвіддаленішому краю кам’яної галереї.
— Ти впевнений, що не підірвеш заразом і нас?
— Ні, — зізнався фієрданець. — Але, якщо у вас немає іншої геніальної ідеї...
— Я...
— Застрелити якомога більше людей, перш ніж ми помремо, — не варіант.
Джаспер здвигнув плечима.
— Якщо так, — уперед.
— Кувею, щойно вибухне бомба, щодуху біжи до вхідних дверей. Газ, мабуть, розсіявся, але я хочу, щоб ти біг. Я буду прикривати тебе ззаду. Знаєш гробницю з великою зламаною щоглою?
— Праворуч?
— Так. Біжи прямісінько до неї. Джаспере, хапай усі ті порошки, що залишилися від Вілана, і дій так само.
— Чому?
Матаяс підпалив ґніт.
— Ти можеш слухатися моїх наказів або ставити свої запитання Десятицентовим Левам. А тепер лягайте.
Він відштовхнув обох хлопців до стіни, прикриваючи їх, коли з кінця тунелю пролунало громоподібне «бум».
— Біжіть!
Вони вискочили через двері з катакомб.
Матаяс тримав руку в Кувея на плечі, підганяючи хлопчика, поки вони бігли крізь залишки зеленого газу.
— Пам’ятай: прямісінько до розбитої щогли. — Він розчахнув ногою двері гробниці та кинув у повітря фотобомбу. Вона вибухнула скалками діамантово-білого світла, Матаяс побіг під прикриття дерев, і, пробираючись між могилами, стріляв у Десятицентових Левів зі своєї гвинтівки.
Десятицентові Леви відстрілювалися у відповідь, тож фієрданець пірнув за купу порослого мохом каміння. Він побачив, як із дверей гробниці вискочив Джаспер, зблиснули револьвери і стрілець теж побігу напрямку зламаної кам’яної щогли. Матаяс кинув у повітря останню фотобомбу, Джаспер перекотився праворуч, а гудіння револьверів вибухнуло, наче шторм, немов Десятицентові Леви забули всі обіцянки про покарання чи запропоновану винагороду й ударили з усього, що мали. Можливо, їм наказували зберегти Кувеєві життя, але вони були не натренованими солдатами, а пацюками з Бочки.
2
Орнаментальна композиція, що складається з повторюваних елементів краплеподібної форми. Інші назви — індійський огірок, східна груша, азербайджанська бута, турецький біб.