«Захистіть мене», — прошепотіла Мара своїм Святим.
Мотузка провисла. Інеж упала, вигинаючись у повітрі так само, як коли була дитиною і шукала свої крила.
21. Каз
аз чув, як загуло у вухах. Як завжди, дивлячись на Роллінза, хлопець помітив, що в очах дивним чином двоїться, наче він занадто пізно прокинувся і випив набагато більше, ніж слід. Чоловік перед ним був Пеккою Роллінзом, королем Бочки, верховодою банди та імпресаріо. Проте водночас він був Якобом Герцуном, якого вважали чесним крамарем, а насправді він поживився благополуччям і довірою Каза та Джорді, забрав їхні грошенята й залишив безпомічних дітей у місті, де милосердя не коштувало й ламаного шеляга.
Цієї ночі від поважного Якоба Герцуна не залишилося і сліду. Роллінз був убраний у смугасту зелену камізельку, щільно застібнуту на череві, та штани із блискучої смарагдової тканини. Вочевидь, він придбав інший годинник замість украденого Бреккером, бо зараз дістав новий і глипнув на нього.
— Ця штука ніколи не показує час точно, — повідомив він, стрясаючи годинник; коли чоловік роздратовано видихнув, його бачки ледь помітно затремтіли, — але я не можу встояти перед дещицею блиску. Не сподіватимуся, що той годинник, якого ти в мене поцупив, і досі з тобою. — Каз нічого не відповів. — Гаразд, — вів далі Роллінз, здвигнувши плечима, постукавши годинник по кришечці та знову запхавши до кишені камізельки. — Десь саме зараз мої заступники оточують твою команду й одного безцінного заручника на Чорному Серпанку.
Вілан видав якийсь хворобливий звук.
— Я також приготував дещо особливе для Мари, — похвалився Роллінз. — Ця дівчина — надзвичайне надбання. Мені була не до вподоби думка про цю особливу стрілу у твоєму сагайдаку, тому я знайшов когось іще надзвичайнішого, хто попіклується про неї.
У Казовому шлунку з’явилося нудотне відчуття. Він пригадав, як Інеж розправляє плечі, її міцну поставу, аж по вінця повну впевненості. «Я не працюю із сіткою».
— Невже ти справді думав, що тебе так складно буде знайти, Бреккере? Я вже давно граю в цю гру. Усе, що мені довелося зробити, — подумати, як би я вчинив, якби був молодшим і дурнішим.
Гудіння в Казових вухах гучнішало.
— Ти працюєш на Ван Ека. — Він знав, що була така можливість, але не зважав на неї. Думав, якщо діятиме достатньо швидко, їм не вистачить часу, щоб стати союзниками.
— Я працюю з Ван Еком. Після того як ти прийшов у пошуках грошей, мені здалося, що йому можуть знадобитися мої послуги. Спочатку крамар завагався, йому вже не щастило, коли він укладав угоди з хлопцями з Бочки. Але цей невеличкий фокус, який ти продемонстрував із його дружиною, підштовхнув його просто в мої теплі обійми. Я сказав Ван Екові, що ти завжди залишатимешся на крок попереду, бо він не може змусити себе не думати як бізнесмен.
Каз мало не здригнувся. Хіба ця сама думка не навідувалася до нього?
— Він, безсумнівно, кмітливий чолов’яга, — вів далі Роллінз, — але з обмеженою уявою. Натомість ти, Бреккере, мислиш, як маленький підлий головоріз. Ти схожий на мене, лише маєш більше волосся на голові й гірший смак. Ван Ек сподівався, що зв’яже вас усіх у Західній Клепці, та чудово ставився до того, щоб покликати ще й міську варту. Проте я знав, що ти для цього занадто верткий.
— І ти знав, що я прийду сюди?
Роллінз захихотів.
— Я знав, що ти не зможеш устояти. Ох, я й гадки не мав, який план ти вигадаєш, але знав: хай би яку схему розробив, вона приведе тебе сюди. Ти не зможеш пройти повз шанс принизити Ван Ека, забрати те, що він тобі завинив.
— Угода є угода.
Роллінз похитав головою, заквохтавши, немов велика курка.
— Ти сприймаєш усе занадто особисто, Бреккере. Тобі варто зосередитися на роботі, натомість ти занадто зайнятий затамованою образою.
— Ось тут ти помиляєшся, — заперечив Каз.— Я не затамував образу. Я колисаю її. Я пещу її. Я годую її найкращими шматочками м’яса й віддаю до найкращих шкіл. Я виховую свої образи, Роллінзе.
— Я радий, що ти зберіг почуття гумору, юначе. Коли відбудеш свій строк у каталажці, — якщо Ван Ек залишить тебе живим, — можливо, я дозволю тобі працювати на мене. Шкода дивитися, як таланти на кшталт твого йдуть коту під хвіст.
— Краще хай мене підсмажать на повільному вогні, а Ван Ек крутитиме ручку рожна.
Роллінзова пика розпливлася у великодушній посмішці.
— Припускаю, що й це можна організувати. Я ж тільки хочу зробити тобі послугу.
«Просто веди далі свої балачки», — мовчки підбадьорював його Каз, ковзаючи руками до Віланового наплічника.
— Адже я знаюся на тому, як отримувати гроші наперед. Та й потреби мої значно поміркованіші. Кілька мільйонів крюґе за те, щоб позбавити Бочку від неприємності, яку я в будь-якому разі радо побачив би мертвою? Надзвичайно розумно. — Роллінз зачепився великими пальцями за свою камізельку. — Факт у тому, що ми з Ван Еком порозумілися. Я розширююся, нарощую території, мислю ширше. «Каельський принц» — найгарніший розважальний заклад, бачений у Східній Клепці, а це лише початок. Ми з Ван Еком — будівельники. Ми хочемо створити щось, що переживе нас. Ти ще доростеш до цього, хлопче. А тепер чому б тобі не віддати печатку й не піти спокійно?
Каз витяг із кишені печатку, потримав її, дозволив змигнути у світлі лампи, притягуючи Печчин погляд. Завагався.
— Ну ж бо, Бреккере. Визнаю, ти крутий, але я загнав тебе в глухий кут і маю чисельну перевагу. Ти не можеш вистрибнути з того вікна, а на вулиці під будинком Ван Ек вишикував міську варту. Тобі гаплик, тебе підсмажили, почепили на шибеницю, тож не роби жодних дурниць.
Але якщо не вдається відчинити двері, треба зробити нові. Роллінз полюбляв теревенити; правду кажучи, Каз сумнівався, що той зможе зупинитися, навіть якщо захоче. Тепер річ була в тому, щоб прикути Роллінзів погляд до блискучої золотої печатки в Казовій правій руці, поки ліва відкупорюватиме глечик із золотовмісною кислотою.
— Приготуйся, — пробурмотів він.
— Казе... — запротестував Вілан.
Бреккер кинув печатку Роллінзові та тим самим рухом вихлюпнув на підлогу залишки кислоти. Кімната наповнилася теплом, а килим зашипів, коли над ним здійнявся стовп їдкого диму.
— Зупиніть їх! — крикнув Роллінз.
— Побачимося з іншого боку! — попрощався Каз. Він схопив свій ціпок і щосили гупнув ним по дошках під ногами. Підлога застугоніла і провалилася.
Вони з гуркотом впали на перший поверх у хмарі тиньку й пилюки та опинилися простісінько на столі з вечерею, який поламався під їхньою вагою.
Покотилися свічники й тарелі. Каз стрибнув на ноги — ціпок був у руках, із пальта крапала підлива — і потягнув за собою Вілана.
Щоб зауважити перелякані обличчя крамарів, що сиділи за столом, роззявивши від потрясіння роти й не познімавши з колін серветок, Бреккер мав коротеньку мить. Потім заверещав Ван Ек:
— Схопіть їх!
Хлопці перескочили розкидану шинку й помчали викладеним чорно-білим кахлем коридором.
Двоє вартових, убраних у лівреї, затулили собою двері зі скляними панелями, які відчинялися до затильного парку, і звели рушниці.
Каз рвонув, пришвидшуючись, і кинувся на підлогу, ковзаючи нею. Він горизонтально притиснув до грудей свій ціпок і промчав між вартовими, дозволивши ціпку розтрощити їхні гомілки і збити чоловіків із ніг.
Вілан побіг за ним назирці і злетів сходами до саду. А потім вони опинилися на елінгу, перелізли через бильця й заскочили до гондоли Ротті, який чекав на них у каналі.
Постріли розітнули воду довкола них, і одна куля дзенькнула об борт човна. Каз і Ротті схопилися за весла.
— Удар чимдуж! — гукнув Бреккер, і Вілан випустив на волю всі ракети, фотобомби і дрібки, придатні для демонстрування, які зміг приладнати в човні. Небо над Ван Ековим будинком вибухнуло сукупністю світла, диму та звуку, а вартові пірнули в пошуках укриття.