Один за одним вони видерлися покрученими металевими східцями на годинникову вежу і штовхнули кришку люка. Горішня кімната була великою й холодною, майже все місце тут забирав механізм велетенського годинника. З його чотирьох циферблатів розгортався краєвид на Кеттердам і сіре передсвітанкове небо.
На південь від Чорного Серпанку здіймався стовп диму. Подивившись північніше, Вілан побачив Ґельдканал і човни пожежної бригади й міської варти, що оточили територію біля батькового будинку. Він пригадав шокований вираз батькового обличчя, коли вони приземлилися в центрі стола в їдальні. Якби Вілан не був такий нажаханий, міг би розреготатися. «Це сором зжирає людину без останку». Якби вони тільки підпалили й решту будинку!..
Віддалік у гаванях кишіли човни й фургони міської варти. Місто було помережане багрянцем міської варти, наче в ньому спалахнула епідемія.
— Шпехт каже, вони зачиняють гавані та зупиняють рейси трапних човнів, — повідомив Каз. — Вони запечатують місто. Нікому не вдасться потрапити всередину чи вибратися назовні.
— Кеттердам це не підтримає, — сказала Інеж. — Люди протестуватимуть.
— Вони не звинувачуватимуть Ван Ека.
Вілан відчув, як його злегка занудило.
— Вони звинувачуватимуть нас.
Джаспер похитав головою.
— Навіть якщо вони виведуть усіх піхотинців міської варти на вулиці, їм забракне людей, щоб перекрити місто й розшукувати нас.
— Забракне? — перепитав Каз. — Подивись-но ще раз.
Джаспер підійшов до вікна, біля якого стояв Каз: звідти розгортався краєвид на західну частину міста.
— Усі Святі й ти, тітко Єво, — задихнувся він.
— Що це таке? — поцікавився Вілан, визираючи у вікно.
На схід від Бочки, уздовж району Зельвер, рухався натовп.
— Це заворушення? — припустила Інеж.
— Більше схоже на парад, — заперечив Каз.
— Чому міська варта їх не зупиняє? — запитав Вілан, коли натовп людей безперешкодно просунувся від моста до моста, не зважаючи на барикади. — Чому вони їх пропускають?
— Імовірно, тому що так їм наказав твій батько, — пояснив Каз.
Коли юрба наблизилася, Вілан почув співи, скандування, барабани. Звучало все дійсно, як на параді. Натовп ринув через міст Зельвербридж, хлинув повз готель, прокладаючи собі шлях до майдану навпроти Біржі. Вілан упізнав ватажків демонстрації — це були члени банди Пекки Роллінза. Той, хто йшов попереду, був убраний у левову шкуру й начепив на голову корону з несправжнього золота.
— Голені Дурники, — зауважила Інеж, показуючи на людей позаду Десятицентових Левів. — А он там Ліддії.
— Пойнтери Гарлі, — додав Джаспер. — І Чорні Вістря.
— Усі тут, — підсумував Каз.
— Що це означає? — не зрозумів Кувей. — Багряні стрічки?
Кожен із членів демонстрації внизу мав на лівій руці багряну смужку.
— Їх призначено представниками, — пояснив Каз. — Шпехт каже, чутки вже ширяться всією Бочкою. Хороша новина: тепер ми всі потрібні їм живими, навіть Матаяс. Погана новина: якщо вони тепер дають премію ще й за шуанських близнюків, із якими ми подорожуємо, то Кувейове обличчя — і Віланове теж — нині також укриває міські стіни.
— І ваша Торговельна Рада так просто це дозволяє? — запитав Матаяс. — Ану ж вони вдадуться до мародерства або це заколот?
— Не вдадуться. Роллінз знає, що робить. Якщо міська варта спробує перекрити Бочку, банди вийдуть проти них. Тепер закон на їхньому боці, а Ван Ек має дві армії. Вони нас пришпилили.
Інеж різко втягнула повітря.
— Що? — запитав Вілан, але, глипнувши вниз на площу, він і сам зрозумів. У полі їхнього зору з’явилася остання на параді група. Її вів стариган у капелюсі з пером, і вони дерли пельку, каркаючи, наче ворони. Покидьки, Казова банда. Вони вийшли проти нього.
Джаспер вдарив кулаком по стіні.
— Невдячні мерзотники.
Каз нічого не сказав, лише дивився, як натовп тече повз готель; банди скупчувалися різнобарвними зграями, вигукували одне одному прокляття, радісно улюлюкали, наче було якесь свято. Навіть коли вони вже пішли, їхні крики ще висіли в повітрі. Можливо, вони промаршують аж до Ратуші.
— І що тепер станеться? — поцікавився Кувей.
— На нас полюватиме кожен піхотинець міської варти й головоріз із Бочки, аж поки не знайдуть, — відповів Каз. — Тепер із Кеттердама неможливо вибратися. Тим паче з тобою на руках.
— Ми можемо просто перечекати? — запитав шуанець. — Тут? Із паном Фахеєм?
Джаспер поклав руки на скло.
— Мій батько. Вони й до нього дістануться. Звинуватять у наданні притулку втікачам.
— Ні, — урвав його Кувей. — Ні. Віддайте мене Ван Екові.
— Оце вже точно ні, — заперечила Ніна.
Хлопчик різко змахнув руками в повітрі.
— Ви врятували мене від фієрданців. Якщо ми не діятимемо, мене однаково візьмуть у полон.
— Отже, усе це було дарма? — запитав Вілан, здивований своїм власним гнівом. — Те, чим ми ризикували? Те, із чим упоралися в Льодовому Дворі? Усе, що вистраждали Ніна та Інеж, щоби витягти нас?
— Але якщо я сам здамся Ван Екові, усі решта зможуть вільно втекти, — наполягав Кувей.
— Це так не працює, дитинко, — пояснив Джаспер. — Пекка дістав свій шанс схопити Каза, забезпечившись підтримкою решти Бочки, а Ван Ек, хай мені грець, не хоче, щоб ми спокійно розгулювали навкруги, якщо він не знатиме, що ми робимо. Тепер уже йдеться не тільки про тебе.
Кувей застогнав і сповз по стіні. Він злісно зиркнув на Ніну.
— Тобі слід було вбити мене в Льодовому Дворі.
Ніна здвигнула плечима.
— Але потім Каз убив би мене, а Матаяс убив би за це Каза, і почався би неймовірний безлад.
— Повірити не можу, що ми вибралися з Льодового Двору, але потрапили в пастку у власному місті, — зізнався Вілан. — Це видається неправильним.
— Ага, — погодився Джаспер. — Нас цілком і повністю підсмажили.
Каз намалював рукою, затягнутою в шкіряну рукавичку, коло на склі.
— Не зовсім, — заперечив він. — Я можу зробити так, щоб міська варта відступила.
— Ні, — заперечила Інеж.
— Я здамся.
— Але Кувей... — почала Ніна.
— Міська варта не знає про Кувея. Вони думають, що шукають Вілана. Тож я скажу їм, що Вілан мертвий. Скажу їм, що вбив його.
— Ти з глузду з’їхав? — поцікавився Джаспер.
— Казе, — попередила Інеж, — вони тебе відправлять на шибеницю.
— Спочатку їм доведеться винести мені вирок.
— Ти згниєш у в’язниці ще до того, як це станеться, — втрутився Матаяс. — Ван Ек у жодному разі не дасть тобі можливості виступати в судовій залі.
— Ви справді думаєте, що вони можуть збудувати камеру, яка мене зупинить?
— Ван Екові відомо, як добре ти пораєшся із замками, — нагадала Інеж розгнівано. — Ти помреш іще до того, як потрапиш до тюрми.
— Це безглуздо, — додав Джаспер. — Ти не відповідатимеш за нас усіх. Ніхто цього не робитиме. Ми розділимося. Підемо парами, знайдемо, як оминути блокаду, заховаємося десь у селі.
— Це моє місто, — заперечив Каз. — Я не покину його, підібгавши хвоста.
Джаспер роздратовано загарчав.
— Якщо це твоє місто, що від нього залишилося? Ти віддав свої частки у «Воронячому клубі» та П’ятій Гавані. У тебе більше немає банди. Навіть якщо ти втечеш, Ван Ек і Роллінз знову натравлять на тебе міську варту та половину Бочки. Ти не можеш боротися з ними всіма.
— Дивись, як я це зроблю.
— Дідько забирай, Казе. Що ти мені завжди говорив? Тікай подалі від програшної роздачі.
Каз повернувся до нього.
— Це ти готуєшся втекти, Джаспере. Ти лише хочеш, щоб я втік із тобою, аби не почуватися через це так кепсько. Попри всю свою любов до бійок, ти завжди перший, хто заводить розмови про втечу під прикриття.
— Тому що я хочу залишитися живим.
— Навіщо? — запитав Каз, очі його заблищали. — Щоб зіграти чергову роздачу за столом? Щоб знайти черговий спосіб, як засмутити свого батька і зрадити своїх друзів? Чи казав батькові, що саме ти причина того, що він втратить свою ферму? Ти казав Інеж, що саме ти причина того, що вона мало не померла на вістрі Оуменового ножа? Що ми всі мало не померли?