— Хто це, у біса, такий?
— Він фермер із містечка неподалік від Ліжу. Його родина роками живе тут. Він має вклади в Новозем’ї та Керчу.
— Але хто він такий насправді? — перепитав Джаспер.
— Це не має значення. Вважайте його вигадкою уяви Торговельної Ради, чудовим сном, який утілився в життя, аби допомогти їм трохи нажитися на нещасті з парем.
Кольм опустив горнятко.
— Я це зроблю.
— Та, ти не знаєш, на що погоджуєшся.
— Я вже й так переховую втікачів. Якщо я збираюся вам допомагати, то можу заразом і посприяти.
— А як щось піде не так...
— Хіба мені є що втрачати, Джасе? Усе моє життя — це ти і ферма. А це єдиний спосіб, як я можу захистити ці дві речі.
Джаспер відштовхнувся від підлоги й забігав туди-сюди перед вікнами.
— Це божевілля, — вирішив він, чухаючи потилицю. — Вони на таке ніколи не впіймаються.
— Ми не проситимемо в жодного з них занадто багато, — заспокоїв Каз. — У тому-то і штука. Установимо невисокий внесок для тих, хто бажає стати членом Асоціації: скажімо, два мільйони крюґе. А тоді дозволимо їм почекати. Тут є шуанці. Фієрданці. Равканці. Рада запанікує. Якби я мусив закластися, то поставив би на те, що, коли все скінчиться, ми матимемо по п’ять мільйонів крюґе від кожного члена Ради.
— Радників тринадцятеро, — підрахував Джаспер. — Це шістдесят п’ять мільйонів крюґе.
— А може, навіть більше.
Матаяс насупився.
— Чи можемо ми справді гарантувати Кувейову безпеку, навіть ураховуючи всю міську варту на аукціоні та присутність Ради Потоків?
— Не існує сценарію, який гарантував би Кувейову безпеку, хіба тільки ти маєш єдинорога, на якому він може поскакати геть.
— Я б однаково не розраховувала на захист Ради Потоків, — сказала Ніна. — Вони хоча б з’являлися колись на публіці?
— Двадцять п’ять років тому, — відповів Каз.
— І ти гадаєш, що тепер вони з’являться, аби захистити Кувея? Ми не можемо відправити його на публічний аукціон самого.
— Кувей не буде сам. Ми з Матаясом супроводжуватимемо його.
— Там кожен знає ваші обличчя. Навіть якщо вас трохи замаскувати...
— Жодного маскування. Торговельна Рада пропонує своїх представників. Утім, Кувей має право вибрати на час аукціону власну охорону. Ми будемо простісінько там, разом із ним на сцені.
— На сцені?
— Аукціони відбуваються в Церкві Бартеру, точнісінько навпроти вівтаря. Хіба є святіше місце? Ідеально — ізольоване приміщення з кількома входами й доступом до каналу.
Ніна похитала головою.
— Казе, щойно Матаяс ступить крок на ту сцену, половина фієрданської делегації упізнає його, а ти — найрозщукуваніша людина в Кеттердамі. Якщо ви з’явитеся на тому аукціоні, вас обох заарештують.
— Вони не зможуть до нас навіть пальцем торкнутися, поки не закінчаться торги.
— А що далі? — поцікавилася Інеж.
— Там однаково пануватиме неабияке сум’яття.
— Має ж бути інший спосіб, — утрутився Джаспер. — А що, як ми спробуємо укласти угоду з Роллінзом?
Вілан загнув кутик своєї серветки.
— Ми не маємо нічого, що можна запропонувати.
— Більше жодної угоди, — відрубав Каз. — Мені не слід було йти передовсім до Роллінза.
Джаспер вигнув брову.
— Невже ти справді визнаєш, що помилився?
— Нам потрібен був капітал, — пояснив Бреккер. Його погляд на мить ковзнув до Інеж. — І я не шкодую, але це був неправильний хід. Хитрість ось у чому: щоб виграти в Роллінза, потрібно ніколи не сідати з ним за стіл. Він — казино. Він має ресурси, щоб грати, поки твоє везіння не вичерпається.
— Знов за рибу гроші, — зітхнув Джаспер. — Якщо ми збираємося піти проти уряду Керчу, банд із Бочки й шуанців...
— І фієрданців, — додав Матаяс, — і новоземців, і каельців, і всіх інших, хто з’явиться, коли оголосять аукціон. У посольствах повно людей, а ми не знаємо, як далеко поширилися чутки про парем.
— Нам знадобиться допомога, — озвалася Ніна.
— Я знаю, — відповів Каз, розгладжуючи рукави сорочки. — Саме тому я вирушаю до Рейки.
Джаспер закляк. Інеж похитала головою. Усі витріщилися на Бреккера.
— Про що ти говориш? — розлютилася Ніна. — За твою голову призначено ціну. І це відомо кожному в Бочці.
— Ти бачив Пера Гаскеля й Покидьків там, унизу, — підтримав її Джаспер. — Ти гадаєш, що зможеш умовити старого збудувати опору, коли ціле місто збирається завалитися на тебе, мов мішок із цеглою. Сам знаєш, йому забракне для цього каміння.
— Я знаю, — знову повторив Каз, — але для цієї роботи нам потрібна більша команда.
— Дем’їне, не варто так ризикувати, — озвався Матаяс і здивовано збагнув, що справді так думає.
— Коли все скінчиться, коли Ван Ек опиниться там, де йому місце, коли Роллінз утече, а гроші буде сплачено, ці вулиці залишатимуться моїми. Я не можу жити в місті, де не можу йти з високо підведеною головою.
— Якщо матимеш голову, яку можна буде підводити, — підказав Джаспер.
— Заради невеличкого шматочка цього міста я стикався з ножами, кулями та стількома стусанами, що їх неможливо перелічити, — вів далі Каз. — Заради цього міста я стікав кров’ю. І якщо Кеттердам навчив мене чогось, так це того, що завжди можна втратити ще трохи крові.
Ніна потяглася до Матаясової руки.
— Гришники й досі не можуть вибратися з посольства, Казе. Я знаю, що тобі начхати, але ми мусимо витягти їх із міста. І Джасперового батька. І всіх нас. Байдуже, хто виграє аукціон, Ван Ек і Пекка Роллінз не збираються просто спакувати пожитки й повернутися додому. Так само й шуанці.
Каз підвівся і сперся на ціпок із головою ворона.
— Проте мені відомо дещо, чого в цьому місті бояться більше, ніж шуанців, фієрданців і всіх банд із Бочки, разом узятих. І ти, Ніно, запропонуєш їм це.
26. Каз
аз сидів на тому стільці, як йому здалося, кілька годин, відповідаючи на їхні запитання й дозволяючи уривкам плану посунутися на своє місце. Подумки він уже бачив, як його схема набула остаточної форми, бачив кроки, які знадобляться для її виконання, і нескінченну кількість можливостей схибити чи бути викритими. Це був навіть не план, а божевільна, укрита колючками потвора, але саме таким він мав бути, якщо вони хотіли досягти успіху.
Йоганнус Рітвельд. У його словах була дрібка правди. Йоганнуса Рітвельда ніколи не існувало. Багато років тому Каз скористався другим іменем Джорді та їхнім спільним прізвищем, щоб створити вигаданого фермера.
Він сам точно не знав, чому придбав ферму, на якій виріс, і чому й далі торгував і накопичував майно під Рітвельдовим іменем. Невже Йоганнус Рітвельд мав стати його власним Якобом Герцуном? Вельмишановною особою, схожою на ту, яку вигадав Пекка Роллінз, щоб легше було дурити довірливих баранців? А може, це був один зі способів воскресити втрачену родину? Невже це справді мало значення? Йоганнус Рітвельд існував на папері та в банківських документах, а Кольм Фахей ідеально пасував на його роль.
Коли учасники наради нарешті розійшлися, кава вже вистигла, а на годиннику був майже полудень. Попри яскраве світло, що лилося крізь вікна, вони всі спробують кілька годин відпочити. Але не він. Ми не зупинимося. Усе тіло боліло від виснаження. Пульсація у хворій нозі вщухла, і тепер випромінювався тільки біль.
Каз знав, що поводиться надзвичайно безглуздо, знав, які мізерні шанси, що він повернеться з Рейки. Усе його життя було низкою шахрайств і удавань. Навіщо кидатися простісінько у вир проблеми, якщо можна знайти інший спосіб до неї підступитися? Завжди існувала якась хитрість, і Каз був експерт із її віднайдення. А тепер він збирався посунути навпростець, наче запряжений у плуг віл. Були чималі шанси, що його, побитого й закривавленого, потягнуть через Бочку прямісінько до ґанку Пекки Роллінза. Але всі вони опинилися в пастці, і якщо йому, Бреккерові, доведеться відгризти собі лапу, щоб із неї вибратися, саме так він і вчинить.