Ніна була присутня на всіх тих зустрічах, граючи роль Рітвельдової асистентки-поліглотки, Серцетлумачниці Гриші, яка шукає роботу після зруйнування будинку «Білої троянди». Розпачливо натершись кавовим екстрактом, щоб обманути нюх Кхерґуудів, Ніна почувалася так, наче сидить без одягу просто посеред відкритої їдальні. Бреккер наказав членам Покидьків цілодобово стежити за вулицями навколо готелю, шукаючи сліди шуанських солдатів. Ніхто не забував, що вони полювали на гришників і що Ніна може виявитися надзвичайно привабливою мішенню, якщо вони дізнаються про зустрічі. Якщо вони захоплять Серцетлумачницю, яку можна накачати парем, то зможуть змінити перебіг аукціону напевно, це вартувало того, щоб налаштувати проти себе Раду Потоків. Утім, Ніна була переконана, що крамарі, які дізналися про Рітвельдове перебування в готелі, триматимуть язика за зубами. Каз добре навчив її, якою могутньою може бути жадібність, а ці чоловіки хотіли отримати власноруч кожну крихту прибутку.
Також Ніна цінувала увагу, яку Каз приділяв Кольмовій зовнішності. Чоловік і досі одягався, як фермер, але Бреккер здійснив кілька майстерних покращень: дорожче пальто, блискучіші черевики, срібний набір затискачів для краватки з крихітними камінцями необробленого аметисту. Усе це були ознаки процвітання, які крамарі помітять і оцінять, — нічого занадто кричущого чи галасливого, нічого, що викликало б підозри. Як і більшість чоловіків, крамарі хотіли вірити, що лише вони упадають за кимось.
Женя запропонувала Ніні розкішну червону кефту зі своєї колекції, і дівчата витягли вишиванку, змінивши колір із синього на чорний. Ніна й Женя носили далеко не однаковий розмір, але їм удалося розпустити шви та пришити кілька додаткових декоративних смужок. Здавалося дивним знову одягнути справжню кефту після такої тривалої перерви. Та, яку Ніна носила в будинку «Біла троянда», була костюмом, дешевим пишним убранням, що мало справити враження на клієнтів. Ця кефта була справжня річ, яку носили солдати Другої армії, пошита із шовку-сирцю й пофарбована в червоний колір, який міг виготовити лише Творець. Чи мала вона тепер хоча б право носити таку річ?
Коли Матаяс побачив її, закляк біля одвірку номера люкс, дивлячись приголомшеними синіми очима. Так вони і стояли мовчки, поки він нарешті не сказав:
— Ти маєш надзвичайно чарівний вигляд.
— Ти хотів сказати, що я схожа на ворога?
— Обидві ці речі завжди були правдою. — А потім хлопець просто простягнув їй руку.
Ніна нервувала через те, що відігравати роль лідера в цьому фарсі мав Кольм. Він, без жодних сумнівів, був аматором і впродовж перших кількох зустрічей із банкірами й консультантами залишався майже таким зеленим, як його гороховий суп. Але з кожною годиною його впевненість зростала, і Ніна вже відчувала проблиски надії.
Утім, жоден із членів Торговельної Ради не прийшов побачитися з Йоганнусом Рітвельдом. Можливо, Драйден не побачив сліди фальшивого документа або вирішив не реагувати на нього. Чи, може, Каз просто переоцінив його жадібність.
А потім, усього за сорок вісім годин до аукціону, Йоганнус Рітвельд отримав записку від Карла Драйдена, у якій повідомлялося, що він навідається до пана Рітвельда того ж дня і сподівається обговорити ділові справи, які можуть бути прибутковими для них обох. Джаспер намагався заспокоїти батькові нерви, поки Каз відправляв інструкції Аніці та Піму. Якщо вони хотіли упіймати Драйдена на гачок, потрібно було переконатися, що інша, більша риба теж зацікавилася наживкою. Ніна з Кольмом, як завжди, провели ранкову зустріну їдальні, і дівчина робила все можливе, аби заспокоїти чоловіка.
Коли пробило одинадцяту, вона помітила двох чоловіків у статечних чорних костюмах крамарів, які увійшли до їдальні. Вони не зупинилися, щоб запитати в хазяїна, де знайти Йоганнуса Рітвельда, а попрямували точнісінько до його стола — безперечна ознака того, що вони спостерігали за ним і збирали інформацію.
— Вони тут, — прошепотіла Серцетлумачниця Кольмові й одразу ж пошкодувала про це, тому що він виструнчився й засовався на стільці.
Дівчина схопила його за руку.
— Подивіться на мене, — наказала вона. — Запитайте мене про погоду.
— Чому про погоду? — перепитав Кольм; його чоло вкрилося крапельками поту.
— Гаразд, можете запитати мене про останню моду на черевики, якщо віддаєте перевагу цьому. Я просто намагаюся зробити так, аби ви поводилися природно. — Ніна спробувала вповільнити стрибки власного серця — раніше вона могла зробити це без сміховинних намагань глибоко дихати, — адже впізнала чоловіка, який супроводжував Драйдена. Це був Ян Ван Ек.
Чоловіки наблизилися до стола і зняли капелюхи.
— Пане Рітвельд?
— Так? — проскавучав Кольм. Не надто сприятливий початок. Ніна якомога легше штурхнула його ногою під столом. Чоловік кашлянув. — Як справи, добродії?
Під час підготовки Каз наполягав, щоб Ніна вивчила кольори та символи всіх крамарських будинків, і тепер вона впізнала їхні затискачі для краваток: золотий сніп пшениці, перев’язаний синьою емалевою стрічкою, — герб родини Драйденів — і червоний лавр Ван Ека. Навіть без затискача вона впізнала би схожість Яна Ван Ека з Віланом. Вона помітила, що волосся в чоловіка порідшало. Бідолашному Віланові, можливо, доведеться інвестувати трохи грошей у зміцнювальні засоби.
Драйден вагомо прочистив горло.
— Я — Карл Драйден, а це вельмишановний Ян Ван Ек.
— Пане Драйден! — зрадів Кольм із трохи перебільшеним здивуванням. — Я отримав вашу записку. На жаль, у мене зайнятий цілий день.
— Я хотів би знати, чи не вдасться нам викроїти хоча б кілька хвилин для розмови?
— Не маємо жодного бажання гаяти ваш час, пане Рітвельд, — додав Ван Ек із навдивовижу чарівною усмішкою, — чи наш.
— Дуже добре, — озвався Джасперів батько швидше неохоче, ніж переконливо. — Прошу, приєднуйтеся до нас.
— Дякую, — відповів Ван Ек із черговою усмішкою. — Як ми зрозуміли, ви представляєте Асоціацію фермерів, які вирощують юрду.
Кольм роззирнувся, наче був упевнений, що хтось може підслухати.
— Імовірно, що так. Як ви здобули цю інформацію?
— Боюся, що не маю повноважень розкривати свої джерела.
— Він щось приховує, — втрутилася Ніна.
Драйден і Ван Ек одночасно насупилися.
— Я дізнався від капітана корабля, на якому ви припливли, — зізнався Ван Ек.
— Він бреше, — відрізала Ніна.
— Звідки ви можете знати? — роздратовано запитав Драйден.
— Я гришниця, — пояснила Ніна, театрально змахнувши рукою. — Жодні секрети не заховаються від моєї уваги. — Вона могла просто насолоджуватися собою.
Драйден нервово всмоктав нижню губу, і вона зникла, а Ван Ек неохоче сказав:
— Імовірно, деяка секретна інформація потрапила до наших рук із бюро Корнеліса Смеета.
— Розумію, — озвався Кольм, який здавався по-справжньому похмурим.
Ніні хотілося зааплодувати. Тепер крамарі захищалися.
— Ми цікавимося можливістю потрапити до вашого переліку інвесторів, — пояснив Ван Ек.
— Я більше не потребую інвесторів.
— Невже це можливо? — втрутився Драйден. — Ви перебуваєте в місті менше ніж тиждень.
— Настрої якимось чином змінилися. Я не зовсім розумію чому, але попит на юрду зростає.
Тепер Ван Ек нахилився вперед, злегка примруживши очі.
— Це цікаво, пане Рітвельд. Як вам удалося опинитися в Кеттердамі в такий вдалий момент? Чому ви вирішили заснувати Асоціацію юрди?
Ось і весь захист, але Каз підготував Кольма до цього.
— Якщо вам потрібно знати, кілька місяців тому хтось почав скуповувати ферми юрди в околицях Кофтона, але нікому не вдавалося дізнатися, хто саме. Дехто з нас зрозумів, що, напевно, скупчуються хмари, і ми вирішили не продавати йому нічого, а натомість заснувати свою власну справу.
— Невідомий покупець? — зацікавлено перепитав Драйден. Ван Ек мав трохи нездоровий вигляд.