Вони обговорили деталі аукціону, те, що їм знадобиться від Жені, що передбачає Каз із приводу розгортання торгів і приросту. Бреккер хотів, щоб Штурмгонд увійшов у гру на п’ятдесяти мільйонах і чекав, що шуанці підніматимуть ціну на десять мільйонів, а може, і більше. Казові потрібно було, щоб равканці залишалися відданими. Якщо аукціон оголосили, його мусять провести. Неможливо буде відступити ані на крок.
Корсар був настороженим, тиснув, щоб довідатися, як їх найняли для роботи в Льодовому Дворі і як їм удалося знайти та звільнити Кувея. Каз повідомив йому достатньо інформації, щоб переконати Штурмгонда, що Кувей насправді син Бо Юл-Баюра. Проте розголошувати механізми своїх планів чи оповідати про справжні таланти своєї команди він не мав жодного бажання. Каз зрозумів тільки, що в Штурмгонда, можливо, є щось, що він колись хотів поцупити.
Нарешті корсар розправив вилоги свого сюртука кольору морської хвилі та сказав:
— Гаразд, Бреккере, вочевидь, ви обходитеся самою напівправдою і відвертою брехнею, тож, поза всілякими сумнівами, пасуєте для цього завдання.
— Залишилася ще одна дрібниця, — відповів Каз, розглядаючи корсарів зламаний ніс і руде волосся. — Перш ніж ми візьмемося за руки і стрибнемо зі скелі, я хочу точно знати, з ким саме маю справу.
Штурмгонд вигнув брову.
— Ми не бували в спільних подорожах і не обмінювалися одягом, проте мені здається, що ми достатньо культурно познайомилися.
— Хто ви насправді, корсаре?
— Це екзистенційне питання?
— Жоден порядний злодій не розмовляє так, як ви.
— Досить вузьколобо з вашого боку.
— Я знаю, який вигляд мають сини багатіїв і не вірю, що король послав би пересічного корсара розв’язувати такі делікатні справи.
— Пересічного, — саркастично повторив Штурмгонд. — Ви часом не навчалися дипломатії?
— Я розуміюся на угодах. Хто ви? Ми почуємо правду, або моя команда піде геть.
— Ви впевнені, що це буде можливо, Бреккере? Тепер мені відомі ваші плани. Мене супроводжують дві найлегендарніші гришниці на світі, та й я не такий поганий у бійці.
— А я — канальний щур, який витяг Кувея Юл-Бо з Льодового Двору живим. Повідомте мене, як оцінюєте свої шанси. — Його команда не мала одягу чи титулів, щоб змагатися з равканцями, але Каз знав, на кого поставив би гроші, якби в нього хоч щось залишилося.
Штурмгонд зчепив руки за спиною, і Каз помітив, як його поведінка злегка змінилася. Очі втратили свій замріяний блиск, і в погляді з’явилася несподівана вагомість. Узагалі не схоже на пересічного корсара.
— Скажімо, — озвався Штурмгонд, не відриваючи погляду від кеттердамських вулиць унизу, — звичайно, тільки гіпотетично, що король Равки має мережу розвідників, які глибоко вкоренилися в Керчу, Фієрді та Шу Хані, і що він точно знає, яким важливим може бути Кувей Юл-Бо для майбутнього його країни. Скажімо, король не довіряє нікому, крім себе, домовлятися про такі справи, але також йому відомо, як небезпечно подорожувати під власним ім’ям, коли в його країні панує неспокій, а він сам не має спадкоємця і спадок Ланцових абсолютно незахищений.
— Тож гіпотетично, — підхопив Каз, — до вас можна звертатися «Ваша Величносте»?
— І ще безліччю барвистіших імен. Гіпотетично. — Корсар кинув на Каза оцінювальний погляд. — А як ви дізналися, що я не той, за кого себе видаю, пане Бреккер?
Каз здвигнув плечима.
— Ви розмовляєте керчинською, як носій мови, та ще й заможний носій. Ви не розмовляєте так, як ті, хто водять товариство з моряками й вуличними розбишаками.
Корсар злегка повернувся, не зводячи з Каза очей. Його безтурботність зникла, і тепер він мав вигляд людини, яка може командувати арміями.
— Пане Бреккер, — звернувся він. — Казе, якщо я можу вас так називати. Я опинився у вразливому становищі. Я король країни з порожньою скарбницею, яку оточили вороги. У моїй країні також є сили, які можуть ухопитися за першу-ліпшу нагоду заявити про власну могутність.
— Ви намагаєтеся сказати, що будете ідеальним заручником?
— Гадаю, викуп за мене буде значно меншим, ніж ціна, назначена за голову Кувея. Правду кажучи, це трохи вдарило по моїй самооцінці.
— Не схоже, щоб ви від цього страждали, — зауважив Каз.
— Штурмгонд — вигадка моєї юності, і його репутація досі непогано служить мені. Я не можу торгуватися за Кувея як король Равки. Сподіваюся, що ваш план спрацює так, як ви хочете. Але якщо цього не станеться, з точки зору дипломатії та стратегії мій програш здаватиметься принизливою помилкою. Я братиму участь в аукціоні як Штурмгонд або не братиму взагалі. Якщо це проблема...
Каз поклав руки на ціпок.
— Поки ви не намагаєтеся обдурити мене, можете називатися хоч королевою фей Істамеру.
— Надзвичайно приємно, що я можу вибирати. — Король знову кинув погляд на місто. — Чи існує вірогідність, що це спрацює, пане Бреккер? Чи я ризикую долею Равки й усіма гришниками світу, повіривши гонору й талантам балакучого вуличного шибеника?
— Ризикуєте більше ніж трохи і тим, і тим, — погодився Каз. — Ви ризикуєте країною. Ми ризикуємо нашими життями. Схоже, це чесна угода.
Король Равки простягнув руку.
— Угода є угода?
— Угода є угода. — Вони потисли руки.
— Якби міжнародні угоди підписувалися так само швидко, — замріявся король, його безтурботний корсарський вираз обличчя повернувся, наче маска, куплена в Західній Клепці. — Я збираюся випити чогось і прийняти ванну. Неможливо носити на собі більше бруду та нечистот. Як сказав повстанець принцові, «це погано для конституції». — Він струсив із вилоги невидиму порошинку й повагом виплив із солярію.
Тепер Бреккер пригладив волосся і вдягнув піджак. Важко було повірити, що скромний канальний щур уклав угоду з королем. Він подумав про зламаний ніс, що надавав корсарові вигляду людини, яка побувала в численних мордобоях. Наскільки Казові було відомо, так і було, але короля, імовірно, перекроїли, щоби спотворити його риси. Непросто залягти на дно, якщо твоє обличчя хизується на грошах. Урешті-решт, король він чи ні, Штурмгонд був по-справжньому видатний дурисвіт, і значення мало лише те, що його люди виконають свою частину роботи.
Каз подивився на годинник — попівночі, пізніше, ніж йому хотілося б — і вирушив на пошуки Ніни. Він здивувався, побачивши, що в коридорі чекає Джаспер.
— Що таке? — запитав Каз, його мозок невпинно намагався прорахувати все, що могло піти не так, поки він спав.
— Нічого, — озвався Джаспер. — Тобто нічого страшнішого, ніж завжди.
— То чого тобі треба?
Джаспер ковтнув слину і сказав:
— Матаяс віддав тобі залишки парем, еге ж?
— То й що?
— Якщо щось станеться... на аукціоні будуть шуанці, можливо, Кхерґууди. Від цього завдання занадто багато залежить. Я не можу знову підвести батька. Парем потрібен мені як засіб для підстрахування.
Каз довгу мить дивився на нього.
— Ні.
— Чому, у біса, ні?
Розумне запитання. Віддати Джасперові парем було б кмітливим ходом, практичним ходом.
— Твій батько більше переймається через тебе, ніж через якийсь клаптик землі.
— Але...
— Я не дозволю тобі зробити із себе мученика, Джасе. Якщо один із нас упаде, упадемо ми всі.
— Я мушу сам зробити цей вибір.
— Проте, схоже, що його роблю я. — Каз попрямував до вітальні. Він не збирався сперечатися із Джаспером, особливо тоді, коли сам не був певен, чому спочатку сказав «ні».
— Хто такий Джорді?
Каз зупинився. Він знав, що це запитання прозвучить, та однаково було досі важко чути братове ім’я.
— Дехто, кому я довіряв. — Він озирнувся через плече й ззирнувся поглядом із Джасперовими сірими очима. — Дехто, кого я не хотів утрачати.
Каз знайшов Ніну й Матаяса, які поснули на багряній канапі у вітальні. Чому двоє найбільших людей у команді обрали собі найменше місце для спання, він і гадки не мав. Каз штурхнув Ніну ціпком. Не розплющуючи очей, дівчина спробувала відмахнутися.