— Ти мій хлопчику, — сказала вона йому.
Вона відчула, як її плечі ослабли, коли вона прийняла на себе його вагу. Можливо, це поганий знак для неї, що його потреба в ній утішає її. Він потерся носом об її підборіддя, дихаючи трохи натужно. Він трохи відхилився, й вона відчула, як його соплі потяглися до її підборіддя.
Він потерся своїм вологим носиком об її ключицю.
Вона вхопилася за свій комір, розтягнувши тканину, й витерла соплі зі своєї шкіри. Її досі дивувало, що вона не відчувала огиди до них. Якщо вони належали йому.
Це був зовсім інший вид інтимності, аніж той, який, скажімо, поєднував її з коханцем. З коханцем ти можеш мати досконалу втіху тілами одне одного, відчуттям, що його тіло належить тобі, а твоє йому, й ти маєш цілковиту свободу покласти руку йому на стегно, притулити свої губи до його губів у такий спосіб, який, ти знаєш, подобається йому найбільше, тобі приємно, коли він обхоплює твоє голе тіло своїм голим тілом у ліжку, коли ви притуляєтеся сідницями до сідниці — але при цьому ви залишаєтеся двома окремими тілами й здобуваєте втіху від того, що вони різні.
Коли ж ідеться про Лінкольна, то лінія між двома їхніми особистостями стирається. Вона купає його й витирає від будь-якого витікання з його тіла, а він застромляє пальчики їй у рот або шукає рівновагу для себе, кладучи долоньку на її голову. Він каталогізує її веснянки та родимки не менш старанно, аніж стежить за своїми подряпинами й синцями. Він навіть не усвідомлює, що він є іншою істотою, ніж вона. Принаймні поки що. Бо тепер її рука так само доступна для нього, як і його рука — її кінцівки належать також йому.
Вони взаємозамінні.
— Тобі все ще треба попісяти? — запитала вона, притиснувшись губами до його скроні.
— Думаю, я ще можу трохи утримати це в собі.
— Ні, — сказала вона. — Я не знаю, коли ми доберемося до туалету. Ти повинен попісяти тепер. Тобі буде добре.
Він похитав головою.
— Я буду з тобою поруч, — сказала вона. — Ти можеш почати зараз.
— Там, де ми сидимо? — у його голосі пролунав жах.
— Ні. Трохи збоку. Бачиш оті великі бур’яни?
Вона відчула, як він підняв голову й обернув її туди, куди вона показала.
— Мені треба зняти черевики, — сказав він, відступаючи від неї, і вона зрозуміла, що переконала його.
— Цссс. Дотримуйся тиші. Не роззувайся. — Усе було б набагато складніше, якби він скинув черевики. — Бо інакше ти забрудниш свої ступні багнюкою.
Бувають часи, коли вона анітрохи не може вплинути на нього. Але іноді він схожий на кімнату, яку вона знає так добре, що може пересуватися по ній у темряві.
— Мої ступні не люблять бруду, — сказав він.
— Я знаю.
Він підійшов точно до бур’янів, на які вона показала, й почав спускати штанці, не доторкаючись до черевиків. Коли він почав пісяти, звук струменя, який бризкав на бур’ян, здавалося, ніколи не закінчиться, й вона на хвилину засумнівалася, чи мала вона рацію, сказавши йому, що ніякого шуму не буде. Але зрештою він закінчив і був стурбований тепер тим, що кілька крапель упало йому на черевики, але вона сказала йому не перейматися й дістала йому із сумки вологу серветку, щоб він витер нею ті краплі.
— Мамо?
— Чого тобі?
— Я не хочу більше тут залишатися.
— Я знаю, любчику. Але витри свої долоньки.
Лінкольн дивився вниз на мокру серветку, тримаючи її між двома пальцями й не рухаючись.
Вона вдивлялася в темряву, приваблена кількома точками ілюмінації: світло від найближчого стовпа з ліхтарем, слабше світло з протилежного боку дерев — місяць у небі. Вона подивилася вниз на свою мобілку. Темрява змінила речі: вона це знала. Вона завжди дослухалася до звуків від свого телефона, але від нього було й світло. Світло стало тепер рідкісною й помітною річчю. Звичайно ж, мають бути якісь новини. У певному розумінні вона ризикує більше, не дивлячись на телефон. Вона охопила мобілку долонями, і, коли її ввімкнула, світло стало інтенсивнішим і ніби знайомішим. Весь світ помістився в маленькому, акуратному прямокутнику.
Вона низько нахилилася над телефоном. Коли вона перейшла на адресу www.wbta.com, то побачила ті самі два короткі абзаци. Подивилася на ще один сайт місцевих новин і не знайшла там нічого. У неї промайнула думка поглянути на СNN, але там вона побачила тільки фотографію входу в зоопарк — надто досконалий піар-знімок. Головна новина була подана в куточку фото, де було написано: «Припускаємо активну ситуацію зі стріляниною в Бельвільському зоопарку, повідомляють, що там узято заручників».