Місяць виглянув з-за хмари. Ландшафт навколо неї був білястий, зловісний, і вона йшла попід майданчиком для гри, намагаючись триматися на краю стежки, всюди, де була темрява. Там було досить дерев, під гіллям яких вона могла стояти, прихилившись до стовбура. Вона поминула високий паркан, що відгороджував носорогів, і волоцюга-пес залишився позаду, невидимий. Вольєр слонів був попереду; вона побачила вкритий очеретом дах бару «Савана», а за далекою стіною цієї будівлі стояли автомати, що продавали їжу. Вони прийшли до мети.
Вона подивилася на стежку попереду них. Побачила на бетоні маленький стаканчик, з якого вилилася якась рідина, утворивши маленьку калюжку. Вона обійшла її, оминувши також пляму світла, притискаючись до бамбукового паркану оселі слонів, що перебувала в темряві.
Вона не дозволила собі оглянутись на покинутий стаканчик.
Вона не дозволила собі знову подумати ані про жінку з немовлям, ані про ту жінку, яка перевіряла сьогодні їхню членську картку, і сказала Лінкольну, що їй подобаються його кучері, ані про бабусю й малих дівчаток, які лиш якусь хвилину були попереду них, коли вони йшли до виходу — а чи бачила вона жінку в темно-синій сукні? Може, той стаканчик належав дівчинці в рожевих панчохах або хлопчикові старшого віку в окулярах, який підняв Тора, коли Лінкольн впустив його на хідник?
Вона не дозволяла собі задуматися над цим.
Але відчувала, як позад неї витікала рідина з маленького стаканчика.
7:06 пополудні
Дивлячись на домівку слонів, Джоан не побачила жодної тварини. Вона побачила в місячному світлі лише траву й пилюку. Її погляд перекинувся на протилежний бік слонячої оселі — п’ята частина милі, через увесь вольєр, десь так? Коли вона бачила, як там бігають слони, їхня оселя здавалася їй нескінченною, але тепер, коли вона ковзнула по ній поглядом, в неї склалося інше враження. Ілюзія Африки підтримувалася лише масивним бар’єром сосон, а відразу за різдвяними вітами цих дерев вона побачила в місячному світлі рейки зоопаркової залізниці. По той бік залізниці в коротких спалахах між деревами вона побачила вуличні вогні, освітлені літери вивіски аптеки «Волгрінз», потік автомобілів, які завертали за ріг вулиці.
Вони шокували її, автомобілі. Вони весь час неквапно їхали повз зоопарк з увімкненими фарами. Невже ніхто не міг зупинити людей, які вибралися купити туалетного паперу або випити мартіні? Хіба не мали тут бути лише помаранчеві загороджувальні стовпчики з поліційними стрічками й сиренами, а може, й танки та броньовики?
Їй було нестерпно дивитись на автомобілі, які байдуже проїздили мимо.
Її погляд ковзнув назад до поворотів залізничної колії. Рейки зблискували сріблом лише де-не-де під місячним світлом. Вона зосередила увагу на тих зблисках. Її дядько мав звичай брати її на пікніки та риболовні поїздки в сільську місцевість, і їй це подобалося, бо якби йшлося тільки про її матір, Джоан не виїздила б нікуди — лише дім, школа, торговий центр. У сільській місцевості не було б нічого, крім корів та фермерського господарства, а пилюка там була зі слюдою, і вона її ретельно збирала. Вона думала, це чогось варте, але дядько сказав, що ні, це лише такий собі блискучий матеріал, і вона вдавала, ніби шматки слюди були фрагментами метеорів. Таким було її відкриття. Одного разу вона наповнила нею пакет, ніби вчений, що зібрав для себе цінні зразки, й принесла його додому, щоби показати матері, яка ніколи не вибиралася до сільської місцевості — вона й дядько Джоан не мали нічого спільного в плані генів чи спадковості, вони були зовсім різними людьми. Того дня мати вищипувала собі брови, вкривши всю полицю у ванній дрібними чорними волосинками, й коли Джоан запропонувала їй подивитися на слюду, мати сказала, Не принось каміння в дім. Джоан була ще надто юна й поступитися не хотіла. Вона спробувала пояснити, Ти маєш тільки зняти верхній шар, і вона засяє, як скарб, ти тільки заглянь під шар, покритий пилюкою, але мати сказала їй щось на кшталт, Ця штукенція не варта нічого, Джоан, і, звичайно ж, Джоан це знала. Але вона не знаходила слів, щоби пояснити матері, яке це диво, яка краса, й мати зовсім її не слухала й навіть не заглянула в пакет. Навіть не зиркнула на її знахідки. Мати стояла перед дзеркалом, піднявши руку до свого лоба, висмикувала волосини з брів і дивилася, як вони падають униз.
Джоан відвела погляд від залізничної колії, потершись щокою об голівку Лінкольна. Він ніколи не бачив слюди. Вона б хотіла показати йому, як її можна відколупнути пальцем.
Потім вона почула виляск і звук удару й наполовину наблизилася до землі, впавши на одне коліно, й обгорнула своїм тілом тіло Лінкольна, перш ніж зрозуміла, що це, ймовірно, впала гілка або горіх. Вона подивилася на всі боки, не побачивши нічого, крім плям темряви і плям світла, тіней та рослин.