— Кейлін, — сказала жінка.
Отже, дівчину звати Кейлін.
— Коли ти побачила чоловіків з рушницями, — запитала Джоан у Кейлін, — ти помітила якихось заручників?
— Заручників? — перепитала дівчина. — Навіщо їм було б стріляти в людей, якби їм потрібні були заручники?
Джоан похитала головою. Це й справді не мало сенсу. Можливо, це втрата часу й енергії намагатися стулити докупи ці частини головоломки.
— Ти хочеш приміряти мій капелюх? — запитала Кейлін у Лінкольна.
— Дякую, не треба, — сказав він.
Дівчина обернулася, піднявши кришку ящика ліворуч від себе. Зашарудівши целофаном, вона дістала звідти невеличку торбинку.
— Ти знаєш, що я маю? — запитала вона. — Кілька крекерів у вигляді тварин.
Навіть у тьмяному світлі Джоан побачила, як зблиснули зуби Лінкольна.
7:32 пополудні
Лінкольн майже доїв свої крекери-тваринки. Джоан вважала добрим знаком, що в нього зберігся апетит — на думку про те, аби з’їсти що-небудь, у неї стискалося горло.
Та вона, либонь, була не одна. Вчителька зрештою прийняла одну з повторюваних пропозицій Кейлін, але не з’їла жодного печивка з тих, які дівчина дістала з пакета. Вона тримала його між великим і вказівним пальцями, притримуючи лакованим нігтем.
Кейлін, схоже, не мала жодних проблем з апетитом. Вона щойно розірвала ще один пакет. Вона повільно розхитувалася то вліво то вправо, метляючи волоссям.
Дівчина повільно впливала Джоан на нерви.
— Ви знаєте, чого мені справді хочеться? — сказала дівчина, щось дожовуючи. — Цибульних кружалець. Можливо, пюре із солодкої картоплі та качан кукурудзи, але не замороженої. Ви маєте фритюрницю?
Джоан похитала головою. Стара вчителька наслідувала її приклад.
— Я просила батьків купити таку фритюрницю, — сказала Кейлін, — бо зазвичай саме я готую обід, а пательня з довгою ручкою це не те. Якби я мала фритюрницю, я могла би приготувати цибульні кружальця або сирні палички з моцарели. І думаю, мати так налякається цього масового вбивства, що купить мені фритюрницю.
Ніхто їй не відповів.
Кейлін витерла руки об свої джинси й подивилася на Лінкольна.
— То як же тебе звуть?
— Лінкольн, — відповів він, ще жуючи.
— Як Абрагама Лінкольна?
— Так, — відповів він.
Джоан не здивувалася, що дівчина не запитала, як звати її. Ніхто більше не цікавився її ім’ям.
— А ти знаєш, хто такий був Абрагам Лінкольн? — запитала дівчина.
— Так, — відповів Лінкольн. — Він був президентом. Його застрелили.
Джоан не змогла не всміхнутися, дивлячись на нього і знаючи, це дивно, що вираз «застрелили» подобається їй, а проте, скільки чотирирічних хлопчаків знають його? Він йому залишився від того часу, коли він любив президентів — ще одна минула фаза його розвитку — коли йому подобалося знати, що Рейган любив желейні боби, а Ніксон любив боулінг, а Обама любив баскетбол. Йому подобалася перука Джорджа Вашингтона. Йому подобалося інвалідне крісло Франкліна Рузвельта. Коли вони гралися в лікаря, вона оглядала його й казала, що він має інфекцію у вусі або біль у животі. Він діагнозував у неї поліомієліт.
Вони грали у футбол на ґанку. Він був Джералдом Фордом, а вона — Роналдом Рейґаном. Джералд Форд контролює м’яч, кричав він, тримаючи ногу на м’ячі. Джералд Форд завдає удару й… Джералд Форд забиває гол! Роналд Рейган намагається відібрати м’яч у Джералда Форда! Роналд Рейґан вибиває м’яч за межі поля!
— Він тримав папери у своєму капелюсі, — сказав Лінкольн.
— Звідки ти знала, що ми там, надворі, Кейлін? — запитала Джоан.
Їй було цікаво, наскільки вони були видимими, коли бралися крізь темряву, коли вона намагалася оглянути кожен дюйм навколо них і не ступити на жоден сухий листок. Вона також пам’ятала, як вони проминули кав’ярню «Коала», коли йшли від лісу та дитячої зони — вона побачила там стільці на столах і жодної ознаки життя, проте, звичайно, там могли перебувати працівники зоопарку. Вони могли зачинитися на кухні.
Вони могли заховатися на кухні або принишкнути за касовими апаратами за кілька кроків від того місця, де вона поклала свою долоню на двері. Можливо, вона оминула з десяток людей, які ховалися в безпечних місцях, дивлячись крізь затемнені вікна, й, можливо, всі вони дозволили їй пройти, не промовивши й слова.