Вона дала йому апельсин. Багато років тому. Вона дала йому апельсин.
Чи був він тоді собою багато років тому?
Він не думав про це протягом багатьох років, але майже відчув смак апельсина в роті, коли побачив її. Він сидів близько до її стола, й вони щось робили, коли він відчув запах фрукта в повітрі. Він був тоді завжди голодний, незалежно від того, як годувала його мати, тож він підвівся й почав вигадувати причину підійти до її столу. Його ноги почали рухатися, й він був там, перед місіс Пауелл, перш ніж надумав, яке запитання поставити їй. Він дивився, як вона розламала апельсин на дві половинки, а вона підняла голову, подивилась на нього й сказала, що не встигла сьогодні поснідати. Я люблю апельсини, сказала вона. Я люблю їхній запах.
Замість послати його назад до його парти, вона ніби засміялася й подала йому півапельсина, який він з’їв за один раз, обдерши з нього шкірку. Нікому більше не дісталося, лише йому.
Він не міг убити її, й це було, мабуть, правильно, але він не міг також убити інших людей, які були з нею. Навіть після страхітливого удару сокирою, яка висіла там на стіні, немов призначена для того, щоб виламати двері. Ця частина була такою, як у кінофільмах. Але вбити їх він не міг, і тому відмовився від свого наміру, як бувало з ним часто. Як він міг бути таким упевненим у тому, що він хоче зробити, й так чітко уявляти собі план своїх дій, а тоді вчинити щось цілком протилежне, навіть не усвідомлюючи, що він це робить?
Але він не перейнявся цим дуже, усвідомив він. Він весь був ніби в коконі.
— Я йду, — сказав Марк і побіг геть притаманною йому дурною неконтрольованою ходою. — Я не збираюся стовбичити тут, доки вони знайдуть мене.
— Дестін помер, — сказав Роббі, хоч це почасти прозвучало як запитання.
— Ти знаєш, що він помер! — загорлав йому у відповідь Марк.
Роббі рушив геть. Правда полягала в тім, що він не хотів бути сам-один, коли це станеться. І байдуже, де вони тоді будуть. Поліція їх знайде.
Він почував себе так, ніби бігав угору та вниз по цьому пагорбу вічно. Оболонка іншого таргана, що бігав не досить швидко, захрустіла під його черевиком.
Дестін розтоптав би тарганів своїми босими ногами.
Дестін сказав, що найкращі ліки від отруйного плюща — це шматочок шкіри, зрізаної бритвою й побризканої відбілювачем, і Роббі спостерігав, як він робив це одного разу, й Дестін посміхався, коли виливав на шкіру відбілювач.
Мабуть, щось існує після цього життя, бо здавалося неможливим, щоб такий чоловік зник і обернувся на ніщо.
Він би міг довідатися набагато більше речей від Дестіна, якби мав більше часу. Вони зустрілися з ним близько десяти місяців тому, якщо зустріч в інтернеті мала вагу. Роббі сперечався з Марком, яку зброю найкраще застосовувати в джунглях. Він вважав, що М-14, якщо твої люди були добрими стрільцями, а може, Стонер, напів або цілком автоматичний, а Марк назвав АК-103, і вони увійшли в Ґуґл, щоб розв’язати це питання. Вони відкрили кілька повідомлень і зрозуміли, що люди обговорюють там усе на світі, починаючи від гранат, виготовлених у домашніх умовах, і до порад про те, як консервувати оленяче м’ясо. А потім вони вийшли на повідомлення про те, як заступник шерифа врятував родину, що протягом трьох днів блукала в хащах Вайомінгу, і якийсь чоловік коментував це повідомлення, порадивши нікуди не виїздити без ланцюгів у запасі та супроводу, й вони не могли зрозуміти, що це, в біса, означало.
Тож вони запитали про це чоловіка, й той чоловік виявився Дестіном, і він пояснив їм це, коли вони в нього про це запитали, і Дестін знав усе про все, скажімо, про те, що хустку можна використати як фільтр, а наручники як джгути, і як ви можете використати вільну руку між своїми плечима в тому випадку, коли хтось примусив вас закласти руки собі за голову. Він знав усе. Люди, які знали все, завжди справляли на Роббі велике враження. І з’ясувалося, що Дестін жив за містом — миль за тридцять чи десь так. Після тривалого спілкування електронною поштою вони одного дня зустрілися з ним, щоб випити пива.
Вони багато про що говорили, й знову зустрілися за пивом, і були щасливі, надзвичайно щасливі, що такий чоловік хотів зустрічатися з ними. Потім одного дня Дестін сказав, Ви хочете жити завжди?