— Спустіться з колії, — гукнула вона через плече вчительці. — Відійдіть за карусель. Сховайтеся там.
— Що ви сказали? — перепитала вчителька.
— Йдіть туди, місіс Пауелл! — прошепотіла Джоан, бо не змогла пригадати першого імені вчительки. — Принишкніть за каруселлю, й вони вас не побачать.
Вона не мала часу пояснювати — поки що вона нікого не бачила, тож можна було сподіватися, що Роббі Монтґомері, або його друг, або їхній автомат убивства також їх не бачили. Але вона чула їхню ходу, тож, можливо, терористи йдуть на звуки їхніх голосів, і вони йтимуть далі по колії, а вона дечим завдячує цій учительці, хіба ні? Крім того, це спростить для неї ситуацію — тепер тільки одна особа зможе вповільнювати її ходу. Місіс Пауелл зійшла з колії, кульгаючи й потім зникнувши за рядами дерев’яних коней, жирафів та антилоп.
Учителька їх покинула.
Кейлін ще залишалася за нею. Джоан завернула за вигин колії й уже не бачила каруселі, а тоді колія завернула ще один раз, і вона опинилася позад усього, що було їй відомо, ввійшовши в інший світ зоопарку або в той, який можна бачити лише з потяга, й вона нікого не чула позаду них, але вона не була певна.
Якби ви поголили тигра, сказав їй одного разу кондуктор потяга, ви побачили б, що шкіра в нього також смугаста.
Їх огорнула благословенна темрява. Не густа темрява з табірних стоянок її дитинства, а нічна темрява міста. Переважно темрява. Вони опинилися на протилежному боці вольєрів. Кілька бамбукових загорож, хай там що за ними робили зебри та страуси, а навколо неї тепер був густий ліс з окремими світловими декораціями, які висіли на деревах — осяяний привид, низка миготливих чорних кажанів, реготливий скелет.
Вони більше не мали потреби перебувати близько до колії. Ліс був змережаний тінями й місячним світлом. Вони можуть зникнути між деревами.
— Ви думаєте, вони… — почала Кейлін, але решту її речення відніс вітер.
Джоан стрибнула з рейок, важко приземлившись, її сандалі скривилися на камінчиках гравію, але вона випросталася й подалася геть по бур’янах, соснових шишках і зогнилих стовбурах дерев. Її ноги занурювалися в сухе листя майже по литки. Вона не бачила, куди ступає.
Попереду, ближче, ніж вона сподівалася, вона побачила те, що мало бути зовнішнім парканом зоопарку, майже невидимим — геть неістотним — лише ланцюгом, не більше. Заввишки він мав не більше як шість футів, і вона перелізе через нього без проблем, скинувши взуття. Коли вона почула, що Кейлін підійшла й зупинилася позад неї, Джоан наблизилася до паркану, приклавши на нього один палець, перевіряючи, чи він не під струмом — їй треба поставити Лінкольна на нього, але вона не мала часу й легенько доторкнулася до нього — і ризик виправдався. Струмом її не вдарило.
Вони могли перелізти через паркан.
Вона збиралася поставити Лінкольна на паркан, допомігши йому запхати ногу в якусь щілину, міцно тримаючи його за пальці, а вона тоді вилізе слідом за ним, утримуючи його однією рукою, поки підійме його ще вище, це може бути повільно, але вони це зроблять.
І тут вона побачила, в чому тут річ. Унизу під парканом на зовнішній стороні була канава не менше як п’ять футів завглибшки. Вона не могла точно з’ясувати її глибину. І вона ніяк не зможе перетнути її з Лінкольном, навіть якби їй пощастило підняти його над парканом. Її фантазія перелізання з ним була глибоко помилковою, навіть якби їй допомагала Кейлін. Їх було б так легко підстрелити, якби вони безпорадно розтяглися на паркані.
Вона обернулася й побігла у зворотному напрямку, назад через залізничну колію, до тварин.
Вона перестрибнула через мертвий стовбур, застогнавши, й вона ніколи цього не повторила б із сорокафунтовою вагою на своєму стегні. На землі були несподівані ями, й Лінкольн скрикнув, коли його підборіддя вдарилося об її плече. Повсюди лежали повалені стовбури, мертві дерева перетворювалися на перегній, а листя ще лежало грубим і глибоким шаром, і на гіллі висіло чимало освітлених кажанів. Вона бачила силуети жирафів ліворуч від себе, за парканами, які були не менш як вісім футів заввишки.
Вона знову відчула руку Кейлін, що трималася за її блузку, сильно тягнучи за тканину. Вона чула, як важко дихає дівчина. Вона більше не чула пострілів, і це було непогано для місіс Пауелл. Але вона чула тепер інші звуки; тепер, коли вона й Кейлін вступили в сухе листя, а їхні кроки гучно шаруділи й гупали, вона почула також шарудіння інших черевиків по гравію. А якщо вона чула чоловіків, то й вони напевне чули її.
Якби вона сповільнила ходу, її кроки лунали б тихше. Але тоді б вони наздогнали б її швидше.