Вона побачила ту мить, коли Кейлін помітила попереду себе Роббі — усе тіло дівчини задерев’яніло. Вона побачила ту мить, коли Кейлін помітила, що другий терорист стоїть тут-таки поруч — дівчина на чверть обернулася. Вона щось тримала у своїх руках.
Джоан не чула нічого з їхньої розмови. Якщо вона пройде трохи далі під містком, вона нічого й не побачить.
Можливо, так було б краще.
Вона поринула глибше у воду.
Кейлін мало не зойкнула, коли якась тварина шмигнула поперед нею, шурхаючи глицею, але, коли та завмерла на місці, піднявши лапки в повітря, вона її впізнала. Лісовий байбак. Вона не знала, що тут поблизу можуть бути такі тварини, як байбаки. Але їх була ціла родина в дитячій частині зоопарку тварин, призначених для приязних контактів із людьми, й вона здогадалася, що чоловіки з рушницями зруйнували ту будівлю, як вони зруйнували й інші, то, може, вівці, кози та шетландські поні також бігають десь тут. Що ж до байбака, то він підповз до неї, а вона стояла нерухомо, дозволивши йому тертися об її ногу. Вона ніколи не бачила, аби тварини на дитячій території робили щось інше, як притискалися до задньої стіни своєї оселі, бо тварини в дитячому зоопарку ненавиділи дітей.
Можливо, цей байбак був поранений. А може, він потребує ласки.
Вона повільно нахилилася над ним. Можна простягти руку до собаки, й він до тебе підійде, й вона пригадала, що маленькі тваринки також люблять, щоб їх погладили, і байбак, можливо, теж належить до такої породи. Вона обережно обхопила його, й байбак охоче дозволив себе підняти. Він притиснувся до неї тісніше, коли вона пішла далі між деревами, хапаючись своїми маленькими пазурами за кінчики її волосся. Її маленька сестра також притискається до неї, коли вона налякана. Кейлін ступила вперед кілька кроків — протягом якогось часу вона вже не бігла. Не було сенсу.
Вона не знала, де вона є, й не знала, куди йти.
Це була неправда. Їй треба пошукати Лінкольна та його матір. Їй слід було перестати бігти п’ять хвилин тому, коли вона побачила, як вони впали, та не змогла одразу зупинити свої ноги, а коли нарешті опанувала себе, то була сама-одна. Вони, мабуть, уже мертві — той Лінкольн мав таке чудове волосся, й він усміхався їй — і, можливо, вони б не померли, якби вона тоді не привела їх на склад. Вона подумала, що добре тоді вчинила, сказала собі, що робила це, аби допомагати людям, та, можливо, вона помилялася. Можливо, їй просто не хотілося бути самій-одній. Її маленька сестра просила Кейлін не виходити до власної кімнати, бо її маленьку сестру іноді хапає страх посеред ночі й вона любить пригортатися, як байбак, але Кейлін не була переконана, що вона залишалася в сестри тому, що та просила її залишитися. Звідки вона знала? Для кого вона це робила — для себе чи для своєї сестри? Бо один вчинок робив її доброю дівчиною, а другий — еґоїсткою, а якщо вона еґоїстка, тоді вона напевно вбила хлопчика та його матір?
Вона погладила байбака по голові.
Побачила світло попереду й спочатку подумала, що, можливо, вона вийшла до головного виходу з зоопарку, але потім зрозуміла, що світло доходило до неї від широкої галявини між деревами, й уповільнила ходу, коли підійшла до намету армійського стилю, достатньо великого для десятьох людей. Поруч з наметом стояв поламаний джип. Намет освітлювався зсередини, й вона могла побачити силуети трьох чоловіків, які сиділи в наметі кружкома, й на мить вона похолола від жаху, доки не зрозуміла, що то манекени. Ще один із символів Гелловіна.
Вона відступила назад і трохи змінила курс, обминаючи світло.
Вона пошкодувала, що не має більше тваринячих крекерів. Тільки печиво з шоколадом. Її дратувало відчуття в роті. Батько посміявся б з неї за те, що вона думає про ласощі — неодмінно посміявся б, — і вона пригадала, як вони з сестрою були самі-самісінькі вдома й вона наливала чай, коли почувся гучний шум в окремій кімнаті, а потім сміх, від якого в них усе похололо. Вона й сестра побігли у ванну кімнату, та як тільки вони там замкнулися, Кейлін усвідомила, що вона забула взяти свій мобільний телефон, який їм знадобиться, якщо вони захочуть викликати поліцію, і вона трохи прочинила двері. Перед нею стояв чоловік — вона заверещала з переляку, перш ніж упізнала батька, який сміявся й сміявся.
Він любив жартувати з ними. Вона думала, це нагадувало йому ті часи, коли він був малим, задовго до того, як почав носити костюми, й сидіти на вчительських конференціях, і прибирати за котами у своєму домі. Він був сином проповідника й розбив два автомобілі, перш ніж йому виповнилося шістнадцять років. Він умисне кидав бейсбольними м’ячами по вікнах, а одного раз спіймав двадцять три коти й позакидав їх на дах, тримаючи за хвости.