Атож, нікуди вони не втечуть. Їм треба заховатися так добре, щоб їх не змогли побачити, навіть якби хтось пройшов упритул повз них. Їй потрібна кроляча нора. Бункер. Або якась потаємна стежка.
Він перестав її кликати. Щось від її страху, мабуть, передалося йому, й вона тільки радітиме, якщо ця частка страху виявиться достатньою, аби зробити його слухняним, але не вселити йому жах. Поки що вона не знала, як її переляк подіяв на нього, та незабаром вона про це довідається, коли вони опиняться в безпеці.
Слони займали досить велику територію, й, ідучи понад її загорожею, вона чула музику, спершу мало зрозумілу, то там нота, то там нота, але потім уловила в ній тему пісні «Ловці привидів». Весела музика почала звучати надто гучно, коли вона проминала автомати кока-коли, що їх Лінкольн іноді сприймав як комп’ютери Бетмена.
Джокер[7] знову береться за свої давні витівки! Він хоче зіпсувати автомобіль Бетмена! Мамо, як ти гадаєш, Бетмен може помити свій автомобіль, коли він у нього забрудниться, адже він у нього з відкидним верхом? Тож вони можуть помити його? Джоан злегка підвернула собі ногу, але ходи не сповільнила. Вона побачила справжнього слона, сонного на вигляд, який перебував близько до загорожі, й вона зраділа, що він такий великий. Краєм ока вона бачила легке погойдування його хобота, помічала ритм його рухів, але обернулася в протилежний бік, ліворуч, роздивляючись широку будівлю на відстані лише кількох ярдів. Бар «Савана». Вони їли родзинки під її величезною солом’яною стріхою з вентилятором під стелею, який обвіював їх свіжим повітрям у жаркий літній день, але вони ніколи не сиділи у справжньому ресторані. Їй подобалося тут зовні спостерігати за слонами, прикидаючись, ніби вони перебувають в Африці — колись вона повезе його туди — вона любила думати про всі місця, які вона йому покаже. Ти справді каталася на слоні в Таїланді, мамо? — Атож, це було тоді, коли ти ще й не народився. Вона подивилася на туалети, коли їх проминала, але згадала, як там відчиняли двері копняками й прискорила ходу. Ресторан може бути для них надійнішою схованкою — двері там, безперечно, замикаються, а всередині має бути більше кімнат, офісів та складів із надійнішими замками, схованок і клозетів, там, певно, є стільці, або столи, або важкі ящики, якими можна підперти двері. Ця думка була швидкою і спокусливою, і вона побігла під затінок стріхи й натиснула на скляні двері, але вони не ворухнулися, а всередині було зовсім темно.
ВІДЧИНЕНО, — оголошувала одна табличка.
ВІДЬМАЦЬКИЙ БУЛЬЙОН, — повідомляла друга. — ДЛЯ ГОДІВЛІ ПРИВИДІВ.
Джоан обкрутилася й знову побігла, а руки Лінкольна міцно вчепилися їй у шию, що трохи допомагало зняти трохи його ваги з її рук, але вона геть виснажилась і втратила рівновагу, мало не вдарившись об бетонну колону.
Вона помітила гучномовець у себе над головою. Музика долинала з нього. Невидимець / Спить у твоєму ліжку. / Кого ти покличеш? / Тих, хто полює на привидів.
Вона поточилася, виходячи з павільйону, геть від гучномовців, назад у дедалі слабше сонячне світло. Слон зі своїм елегантним хоботом зник, а як може зникнути щось таке велике? І вона шепоче Усе гаразд Лінкольнові на вухо, знову й знову прискорюючи ходу, хоч і не знає, куди їй іти. Це ніщо супроти її регулярного ритму, коли вона бігає навколишніми вулицями. Вона погано підготовлена. Вона подумала про свого брата під час його тренування у війську: як то було накинути на себе тридцятифунтовий рюкзак і пробігти з ним багато миль. На той час вона майже його не знала, бо він переселився в Огайо з її батьком, утік з родини набагато раніше, аніж вона, й вона зустрічалася з ним не більше як на два тижні влітку та іноді на свята. Він був тоді дорослим чоловіком і мав звичай чіпляти свій рюкзак на неї, це було на сім років раніше, ніж вона пробігла свій перший марафон — і вона хотіла здивувати його, але її спина швидко змокріла, й вона засапувалася вже через два квартали. Вона засапалася й тепер, біцепси в неї горіли, вага Лінкольна схиляла її набік, і вона набагато краще себе почувала б, якби тренувалася з бігу всі ці роки.
Скільки часу вона бігла? Три хвилини? Чотири? Ні, мабуть, вічно.
Попри музику, що лунала з синтезаторів вісімдесятих років, вона досі чула сирени. Тепер вони лунали гучніше.
Вона майже добігла до вольєра носорогів. Там вона побачила двох підлітків, хлопця й дівчину, які бігли до неї, ніби хотіли повідомити про якесь лихо, а не просто квапилися до брами, щоби встигнути до її закриття. Вона думала, що хоче бачити людей, але тепер зрозуміла, що не хоче. Люди лише ускладнюють речі. Хлопець і дівчина зупинилися, коли побачили її, хлопець підхопив свої темні окуляри, які впали йому з обличчя — й вони обоє водночас заговорили, щось запитуючи, але Джоан лише обминула їх і повернула обличчя вбік, коли пішла далі.