- А коли ви розміняли шістдесят, то ви кашляли?
- Ні, ні, і ні!
- А тепер, поклавши руку на серце, скажіть чесно: коли ж вам кашляти, як не зараз?
* * *До того ж самого лікаря приходить інший пацієнт.
- Так, і що у вас болить?
- Лікарю, дай Боже, щоб я помилявся, але, здається, я збожеволів.
Хелмський лікар, звичайно ж, універсал. Йому що кашель лікувати, що божевілля, результат один:
- Заспокойтеся, шановний, і скажіть, чому ви так вважаєте?
- Бо я сам до себе пишу листи.
- Цікаво-цікаво, і коли це було востаннє?
- Сьогодні зранку.
- І що ж ви собі в цьому листі написали?
- Е, лікарю, я не такий дурний, як ви вважаєте. Звідки я знаю, що в тому листі, як я його ще не одержав? От завтра Ізя-листоноша принесе - то я прочитаю і дізнаюся.
* * *А ця історія трапилася десь між двома російськими революціями. Наполоханий єврейськими погромами молодий хелмський меламед наважується емігрувати. На ті часи, як не дивно, це не було проблемою. У Варшаві існував навіть спеціальний еміграційний центр для євреїв. От наш бідолаха туди і вибрався.
Пропонують йому там одну країну для постійного місця проживання, другу, третю, все докладно пояснюють. Кандидат в емігранти, в свою чергу, теж допитується, де, що і як… а головне - почім. І та держава його не влаштовує, і ця не підходить. Врешті-решт, співробітник центру, що характерно, теж єврей, але не з Хелму, не витримує:
- Отам у нас у кутку, бачите, на підставці - великий такий глобус. Я вас дуже прошу - покрутіть його і виберіть собі, врешті-решт, якусь країну.
Хелмський мудрагель стояв-стояв, крутив-крутив, роздивлявся… а потім подав голос:
- Я вибачаюсь, а інших глобусів у вас немає?
* * *Про лікаря ми розповіли, про хелмського меламеда теж…(До речі, прізвище в усіх хелмських меламедів було одне і те ж - Зайнвел). А тепер пора згадати про рабина. Бо то, вважайте, головна персона всього містечкового епосу.
До хелмського рабина вривається місцевий багатий єврей і репетує з порогу без усяких там «шолом алейхем»:
- Ребе, мушу негайно розвестися з дружиною!
- Не махайте руками, сідайте і кажіть, чого раптом?
- Вона мене обкрадає!
- О, то серйозне звинувачення. А докази?
- У мене зник новий, дуже дорогий хронометр. І де ви думаєте, я його знайшов? Абсолютно випадково - у неї за пазухою.
- Що ви кажете! Я вибачаюся, хронометр, це, здається, годинник?
- Саме так, ребе.
- Я ще раз вибачаюсь, але який саме - кишеньковий чи настінний?
* * *Раз на тиждень хелмський ребе, як і вся його паства, ходив до общинної лазні. З собою він брав, як водиться, свіжу білизну, випрану і випрасувану дружиною. Проте, у рабинової благовірної був один маленький недолік. Вона прасувала білизну навиворіт і забувала її вивернути на лице. Рабин знав про таку особливість, проте, щоразу після омовіння забував привести свої кальсони до нормального вигляду.
І так тривало десять років! Врешті решт, одного дня рабинова дружина випрасувала чоловікові спідні, завмерла, ляснула себе по лобі, вигукнула: ну скільки можна? І нарешті вивернула кальсони на лице.
І це ж треба, щоби і самого рабина осінила та ж сама мудра думка - і в той же день. Збираючись до лазні, він теж ляпнув себе по лобі, обізвав себе ж дурним цапидлом… і, не придивляючись, вивернув уже складені на лицевий бік спідні, зрозуміло, навиворіт.
Після лазні в роздягальні він розгорнув таку необхідну частину чоловічого інтимного туалету, придивився нарешті і застиг, як громом вражений. Потім побожно звів очі догори, сказав: “То божий знак!” - і до самої смерті носив кальсони навиворіт.
* * *До хелмського рабина навіть не приходить, а прибігає дуже спантеличений молодий єврей.
- Ребе, моя дружина народила дитину!
- Хороше діло. А в чому проблема?
- Ребе, вона народила її через три місяці після нашого весілля!
- І що?
- А мала через дев’ять місяців, то це як?
- Слухай мене сюди. Ти скільки місяців жонатий?
- Три, ребе.
- А твоя дружина скільки місяців заміжня?
- Теж три.
- А скільки ви після весілля разом прожили?
- Ну я ж казав - три місяці.
- А три місяці плюс три місяці, плюс три місяці - скільки буде?
- Дев’ять місяців.
- От і маєш свої дев’ять місяців.
* * *Хелмський багатій наказує своєму посильному, до речі, теж з місцевих євреїв:
- Хаїм, тримай листа і тридцять копійок. Листа кинеш у скриньку на пошті, але спочатку обов’язково купи марку і наклей на конверт.
Посильний помчав на пошту, швиденько повернувся і віддав хазяїну… оті тридцять копійок. Той витріщив очі: