От як описує славетний єврейський класик Шолом-Алейхем свій візит до київського «казенного» рабина. Було це в ті роки, коли онук вихрестів Бланків Володя Ульянов уже народився, а государя Олександра Другого Визволителя народовольці ще не вколошкали.
Висидівши кілька годин у холодній, брудній канцелярії, юний Шолом нарешті втрапив до жаданого кабінетика. Тут він побачив особу, котра «померла тридцять років тому, як мінімум, але її замаринували і вона ще сяк-так трималася». Подальший діалог Шолом-Алейхем увічнив у своєму романі «З ярмарку».
- Що скажете?
- Мені потрібен казенний рабин.
- Метрика?
- Ні.
- Весілля?
- Ні.
- Хлопчика, дівчинку записати?
- Ні.
- Хтось помер?
- Ні.
- Дозвіл просити милостиню?
- Ні.
- Так чого вам врешті-решт треба?
- Побачитися з рабином.
- О! Так би одразу й сказали!
«Замаринований покійник» повільно-повільно виповз у сусідні двері аби, повернувшись через двадцять хвилин, повідомити:
- Ребе нема вдома. Зайдіть іншим разом.
«Іншим разом» відловити казенного рабина майбутній гордості світової літератури не вдалося ані з другої спроби, ані з -надцятої. Так воно чогось співпадало…
* * *Якщо ви вважаєте, що містечкові євреї йшли порадитися з ребе виключно щодо суто житейських пересічних проблем, то помиляєтеся. Бо, розумієте, якщо ваша халупа танцює польку на два боки і в ній окрім вас, вічно вагітної дружини, дітей, яким давно вже лік втрачений, кози з козенятами і сварливої служниці назавжди прописалися ще й злидні, то мимоволі тягне на філософію. Не вірите? Маєте відповідний анекдот.
До бердичівського рабина з’являється один із шістдесяти двох тисяч трьохсот шести десяти шести юдеїв, офіційно зареєстрованих у місті станом на 1888-й рік. І з порогу замість “шолом алейхем!” вигукує:
- Ребе, а чого влітку так спекотно?
Поважаний рабин поміркував-поміркував і відповів:
- Елементарно, сину мій. Влітку спекотно, бо взимку топлять пічки та грубки.
Вражений філософ кліпає очима:
- Та не може цього бути! Перепрошую, ребе, але доведіть.
- Які ще доведення? Ми ж не в школі. Влітку не топлять у пічках та грубках - от взимку і холодно.
* * *До рабина з’являється вельми допитливий місцевий молодик і з порогу приголомшує його запитанням:
- Ребе, а бутерброд завжди маслом донизу падає?
- Завжди, сину мій.
- І в Талмуді про це написано?
- В Талмуді про все написано, сину мій.
- А чи там написано, чому у мене сьогодні зранку бутерброд маслом догори впав?
- Правда?
- Чистісінька! Можу показати.
- Не треба, зараз подивимося.
Рабин довго гортає Талмуд і нарешті радісно ляпає себе по лобі:
- О! Так ти ж його не з того боку намазав!
* * *Ми вже зазначали, що всі анекдоти про рабинів чи не кожна єврейська община - від Львова до Богодухова - приписувала виключно своїм духовним пастирям. За винятком чи не одної-єдиної бувальщини - про те, як містечковий рабин намагався вгамувати демографічний вибух в одній окремо взятій єврейській родині. Від цієї історії всі чомусь відмахуються. Мовляв, усе це - антисемітські вигадки.
У одного старого єврея, що не рік, дружина народжує дитину. А він сам уже немічний, заробляти, щоб їх прогодувати, не в змозі. Йде він до ребе на пораду.
- Абрам, - каже ребе, - не переймайся. Талмуд - мудра книга, він зараз мені все скаже.
Гортав-гортав сторінки, потім книгу закрив і рече:
- Якщо керуватися приписами Талмуда, то випливає наступне. Якщо у старого єврея щороку народжується дитинка, а він не в змозі багато дітей прогодувати, то треба відрізати йому одне з двох ерй.
Ну, ви здогадалися, що саме треба було відрізати. Скажемо так - не вухо. Старий Абрам зітхнув, сказав собі: треба різати - будемо різати. Відрізали.
Але наступного року знову народилася дитинка!
Знову Абрам біжить до ребе. Рабин покрутив головою і знову сказав:
- Талмуд - мудра книга, він зараз мені все скаже.
Знову довго гортав сторінки. Не знаємо, де саме він вичитав пояснення, що треба робити, але зрештою промовив таке:
- Якщо керуватися приписами Талмуда, то випливає наступне. Якщо у старого єврея щороку народжується дитинка, а він не в змозі багато дітей прогодувати, то треба відрізати йому одне з двох ейр. Якщо ж у нього все ж продовжують народжуватися діти, то доведеться відрізати й друге ейр.
Як треба - то відрізали.
Але наступного року знову народилася дитинка!
- Що ж це таке, ребе? - мало не плаче старий Абрам.
Знову рабин узявся за Талмуд, знову довго гортав. Нарешті відклав священну книгу і виголосив: