«…Славим… высок достоинства Годунова и редкий ум старца Андрея Щелкалова; всего же более хвалили щедрость российскую (татарську); ибо их непрестанно дарили серебряными кубками, ковшами, перлами, шелковыми тканями, соболями, деньгами… Наконец Государь (в Мае 1589) отпустил Иеремию в Константинополь с письмом к султану… и сверх даров послал туда 1000 рублей, или 2000 золотых монет Венгерских, на строительство новой Патриаршей церкви…» [Карамзин Н. М. История государства Российского]
Першим неканонічним Московським патріархом став останній неканонічний Московський митрополит Іов (1589–1605).
Після розколу 1054 року було кілька спроб склеїти наново Католицьку та Православну церкви: Ліонський собор (1245), ІІ Ліонський собор (1274), Флорентійський собор (1439). Останні два завершилися підписаннями уній, що так і не було впроваджено з політичних та економічних причин.
Нарешті в кінці 16 сторіччя склалися добрі політико-економічні умови для чергової унії. Річ Посполита разом з іншими католицькими державами вела тривкі війни проти ісламської Османської імперії. Московські православні християни воювали за боці мусульман, а руські – на боці католиків. Константинопільський патріарх фактично був підвладний султану, а головний храм святої Софії перетворився на мечеть Аль-Софія. У самій Речі Посполитій православ’я, попри всі підписані до того унії, потерпало від утисків з боку Католицької церкви.
1590 року почалися таємні перемовини між кількома православними єпископами та королем Сигизмундом ІІІ, а в жовтні 1596 року король та Київський митрополит Михайло Рогоза за дорученням папи Климентія VII скликали церковний собор у Бересті для урочистого проголошення унії, складеної з 33 статей на основі Флорентійської та підписаної в Римі в грудні 1595 року. «Рішення Київської митрополії Константинопольського патріархату розірвати стосунки з Константинопольським патріархатом та об'єднатися з Апостольською Столицею за умов підлеглості православних Папі Римському, визнання основних католицьких догм і збереження православної обрядності» привело до ще одного розколу – цього разу вже в самій православній церкві. Прихильниками унії була більшість духовества та багаті русинські землевласники, а противниками виступали князь Константин Василь Острозький (останній прямий нащадок короля Данила Галицького) і гетьмани Запорізької Січі та реєстрового козацтва.
Висліди Берестейської унії 1596 року:
греко-католицьке духовенство (як і католицьке) звільнялося від податків, але обіцяні єпископам сенаторські звання так і не надали;
греко-католицька шляхта одержала право обіймати державні посади нарівні з католицькою шляхтою;
греко-католики-містяни зрівнялися у правах з католицьким міщанством;
православна релігія опинилася поза законом.
Православна церква зникла з теренів України аж до жовтня 1617 року, коли Єрусалимський патріарх Феофан на запрошення гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного висвятив для запорожців та усього українського народу нового митрополита Київського, 5 єпископів і багато простих священиків, подорожуючи Україною під охороною 5-тисячного козацького корпуса. Аби збільшити київське православне населення, усе запорозьке військо напередодні висвячення Київського митрополита вступило до православного Київського братства.
Король Сигізмунд III не визнав поставлених ієрархів і розіслав універсали з наказом заарештувати митрополита І.Борецького та архієпископа Полоцького М.Смотрицького як турецьких шпигунів. Проте Смотрицького захищали білоруські миряни, а Борецького – запорожці… Після цього козаки супроводили патріарха Феофана до Москви.
Навесні 1618 назріла війна Речі Посполитої проти Московщини за обіцяний московитами для королевича Владислава царський трон, і на вимогу козаків сейм прийняв конституційне рішення «Про релігію грецьку», що узаконювало свободу православного віросповідування у Речі Посполитій. В оплату цього рішення козаки під проводом гетьмана Сагайдачного вже влітку вирушили в похід з 20 тисчяним військом. Було швидко взято Путивль, Курськ, Ливнин та Єлець, де до гетьмана приєднався загін, що у травні ще супроводжував Феофана. По дорозі на Москву пали Лебедин, Скопин, Ряжськ, Ярославець, Переяславль, Романів, Каширу і Касимів. У вересні 1618 року українські і польські війська під проводом гетьмана П. Сагайдачного і Я. Ходкевича обложили Москву. Військо Сагайдачного стояло перед Арбатськими воротами Земляного валу і готувалося до штурму.