По суті, ми переозначили завдання науки: відкриття законів, що дозволять нам передбачати події аж до меж, встановлених принципом невизначеності. Однак залишається питання: як чи чому були вибрані закони і початковий стан Всесвіту?
В цій книжці я приділив особливу увагу законам, що керують гравітацією, бо саме гравітація формує великомасштабну структуру Всесвіту, навіть при тому, що це найслабша з чотирьох видів сил. Закони гравітації були несумісні з поглядом, що Всесвіт незмінний у часі, якого ми дотримувалися донедавна: з того, що гравітація завжди притягує, випливає, що Всесвіт має або розширюватися, або стискатися. Згідно з загальною теорією відносності, в минулому повинен був існувати стан нескінченної густини, Великий вибух, що був би фактичним початком часу. Аналогічно, якщо б увесь Всесвіт реколапсував, то має бути інший стан нескінченної густини у майбутньому, Великий стиск, який буде кінцем часу. Навіть якщо ввесь Всесвіт не реколапсує, будуть сингулярності в якихось локальних областях, що сколапсували, створюючи чорні діри. Такі сингулярності будуть кінцем часу для кожного, хто впаде в чорну діру. У Великому вибуху та інших сингулярностях усі закони перестають працювати, тож у Бога все одно буде повна свобода вибрати те, що відбулося, і як почався Всесвіт.
Коли ми об’єднуємо квантову механіку з загальною теорією відносністю, схоже, з’являється нова можливість, якої не було раніше: що простір та час разом можуть формувати скінченний, чотиривимірний простір без сингулярностей та меж, як поверхня Землі, але з більшою кількістю вимірів. Здається, ця ідея може пояснити багато спостережуваних властивостей Всесвіту, наприклад великомасштабну однорідність, а також меншомасштабні відхили від однорідності, як галактики, зорі і навіть люди. Вона навіть може пояснити стрілу часу, що ми спостерігаємо. Але якщо Всесвіт повністю замкнутий, без сингулярностей та меж, і його повністю описує єдина теорія, то це має глибокі наслідки для ролі Бога як Творця.
Айнштайн якось поставив питання: «Який вибір був у Бога при створенні Всесвіту?». Якщо пропозиція безмежовості правильна, то він не мав ніякої свободи вибору початкових умов. Звичайно, він би ще мав свободу вибору законів, яким підкоряється Всесвіт. Це, однак, може бути насправді не така вже й свобода вибору; цілком можливо, що існує одна або лише декілька повних єдиних теорій, наприклад теорія гетеротичної струни, що самоузгоджені й дозволяють існування таких складних структур, як люди, що можуть досліджувати закони Всесвіту і запитувати про суть Бога.
Навіть якщо існує лише одна можлива єдина теорія, це всього лише набір правил і рівнянь. А що ж саме надає живого духа цим рівнянням та створює Всесвіт, що вони описують? Звичайний науковий підхід — створення математичної моделі — не може відповісти на питання, чому повинен існувати Всесвіт, який така модель описуватиме. Чому Всесвіт взагалі завдав собі клопоту існувати? Чи дійсно єдина теорія така ґрунтовна, що приводить до свого власного існування? Чи їй потрібен творець, і в такому разі, чи має він якийсь інший вплив на Всесвіт? І хто створив його?
Дотепер більшість науковців були надто вже зайняті розроблянням нових теорій, які описують, що є Всесвіт, щоб поставити питання «чому?». З іншого боку, люди, справа яких — питати «чому?», філософи, не змогли йти в ногу з розвитком наукових теорій. У вісімнадцятому столітті філософи вважали все людське знання, разом з наукою, своєю галуззю й обговорювали питання на штиб: чи має Всесвіт початок? Однак у дев’ятнадцятому і двадцятому століттях наука стала занадто технічною і математичною для філософів та будь-кого, крім небагатьох фахівців. Філософи так звузили обсяг своїх запитів, що Вітґенштайн, найвідоміший філософ минулого століття, сказав: «Єдине, що залишилося філософії — аналіз мови». Яке падіння відносно великої філософської традиції від Аристотеля до Канта!
Однак, якщо ми таки знайдемо повну теорію, то з часом вона в загальних рисах стане зрозумілою для всіх, а не лише небагатьох фахівців. Тоді ми всі, філософи, науковці і просто звичайні люди, зможемо взяти участь в обговоренні питання, чому так сталося, що ми із Всесвітом існуємо. Якщо ми знайдемо на нього відповідь, це стане кінцевим тріумфом людського розуму, бо тоді ми збагнемо думку Бога.
Персоналії
Зв’язок Айнштайна з політикою щодо ядерної бомби добре відомий: він підписав знаменитого листа до президента Франкліна Рузвелта, що переконав США сприйняти цю ідею серйозно, і долучився до післявоєнної боротьби за те, щоб запобігти ядерній війні. Але це були не просто окремі дії науковця, втягнутого в світ політики. Насправді життя Айнштайна було, за його ж словами, «розділене між політикою і рівняннями».
Рання політична діяльність Айнштайна почалася під час Першої світової війни, коли він був професором у Берліні. Відчуваючи огиду до того, що вважав марнуванням людських життів, він почав брати участь в антивоєнних демонстраціях. Його заклики до громадянської непокори і публічна підтримка людей, що відмовлялися від призову, не додали йому прихильності колег. Тоді, після війни, він спрямував свої сили на примирення та поліпшення міжнародних відносин. Це також не сприяло його популярності, й невдовзі така діяльність ускладнила йому візити в США навіть для читання лекцій.
Друга велика справа для Айнштайна був сіонізм. Бувши єврей за походженням, Айнштайн заперечував біблійну ідею Бога. Однак усе більше усвідомлення антисемітизму, як до, так і під час Першої світової війни, поступово привело його до ототожнення себе з єврейською спільнотою, а пізніше зробило щирим прибічником сіонізму. І знову непопулярність не завадила йому висловлювати свою думку. Його теорії зазнавали нападів; була навіть створена антиайнштайнівська організація. Одну людину визнали винною у підбурюванні до вбивства Айнштайна (і оштрафували лише на шість доларів). Але Айнштайн був незворушний. Коли було опублікована книжка під назвою «100 авторів проти Айнштайна», він як відрізав: «Якщо б я був неправий, то й одного було б досить!».
В 1933 році до влади прийшов Гітлер. Айнштайн якраз був в Америці і заявив, що не повернеться в Німеччину. Тоді, коли нацистська міліція увірвалася в його будинок і конфіскувала його банківський рахунок, берлінська газета вийшла з заголовком: «Хороша новина від Айнштайна — він не повернеться». Перед лицем нацистської загрози Айнштайн відмовився від пацифізму і врешті, побоюючись, що німецькі науковці створять ядерну бомбу, запропонував США розробити свою власну. Але ще до того, як перша атомна бомба була підірвана, він публічно попереджає про небезпеку ядерної війни і пропонує міжнародний контроль за ядерною зброєю.
Упродовж усього його життя Айнштайнові миротворчі зусилля дали, певно, небагато тривких результатів, і напевно не додали йому багато друзів. Його активна підтримка справи сіонізму, однак, була належним чином визнана в 1952 році, коли йому запропонували стати президентом Ізраїлю. Він відмовився, сказавши, що він занадто наївний у політиці. Але, можливо, справжня причина була інша, за його, знову ж таки, словами: «Рівняння для мене важливіші, бо політика — для сьогодення, а рівняння — для вічності».
Ґалілео, можливо, більш ніж будь-хто інший відповідальний за народження сучасної науки. Його знаменитий конфлікт з католицькою церквою був центральний для його філософії, бо Ґалілео був один з перших, хто стверджував, що людина може сподіватися зрозуміти, як світ влаштований, і, крім того, цього можна досягти, спостерігаючи реальний світ.