— Нас усі вже ждуть біля халупи, — кажу я. — Всі, крім Бам-Бама. Візьми мою тачку й забери його. Він весь день стежить за будинком.
— Без питань, братане, в натурі.
Бам-Бам
азна-що відбувається, коли волина приходить у твій дім жити з тобою! Спершу це помічають люди, що живуть з тобою. Жінка, з якою живу я, починає дивитися на мене інакше. Всі розмовляють з тобою інакше, коли бачать, що з твоїх штанів аж випирає. Ні, річ навіть не в цьому. Коли волина приходить у твій дім жити з тобою, то це саме їй, Волині, а не людині, яка її тримає, належить останнє слово. І воно проходить між чоловіком і жінкою, коли вони розмовляють, навіть несерйозно, навіть про дрібниці.
— Вечеря готова, — каже вона.
— Я не голодний.
— Окей.
— Треба, щоб вона була теплою, коли я зголоднію.
— Як скажеш.
Коли волина приходить у твій дім жити з тобою, жінка, з якою ти живеш, починає поводитися з тобою інакше — не холодно, але вона тепер зважує свої слова, відміряє їх перед тим, як до тебе заговорити. Але волина розмовляє і з господарем; спочатку каже, що ти нею ніколи не оволодієш, бо зовні є тьма людей, у яких зброї нема, але вони знають, що вона є у тебе, і коли-небудь уночі вони прокрадуться, мов Нікодемус, і викрадуть її. Ніхто по-справжньому волиною не володіє. Ти цього не знаєш, поки вона в тебе не з’являється. Якщо хтось її тобі дає, то цей хтось може й забрати її назад. Інший, побачивши її в тебе, може вирішити, що насправді вона належить йому. І він не спить, поки нею не заволодіє, бо доти не зможе заснути. Жадоба до зброї гірша, ніж жадоба до жінки, бо жінка принаймні може теж жадати тебе. Ночами мені не спиться. Я стою в темній тіні, дивлячись на неї, погладжуючи її; дивлюся і чекаю.
Через два дні після того, як зникає Папа Ло, ми чуємо, що він був у Англії, де дивився за туром Співака. Ходить чутка, що в цей же час у Англії перебував і Фаннібой, але ніхто не може сказати, чи це правда: останнього стукача тут розп’яли прямо на Ґарбиджлендсі. Той, хто завозить волини в гето, каже, щоб ми вночі чекали в контейнері з написом «Концерт за мир». Коли ми втрьох прибуваємо в док, там так порожньо як після «дружнього візиту» Клінта Іствуда[118]: кран не працює, прожектори не світять, людей нема, — тільки вода хлюпається об причал. Ящик уже чекав на місці, готовий і розкритий. На «Датсуні» Джосі Вейлза під’їхав Віпер. Я, він і Гекл затягли ящик на заднє сидіння і завантажили машину під саму зав’язку зброєю і до зброї; ми з Геклом — за бортом. Віпер дає нам грошей на таксі, але в гето таксі не ходять, особливо в комендантську годину, і ми на ці гроші набираємо собі всякої всячини в «Кей-Еф-Сі». Касир чекає, поки ми підемо, щоб піти самому, але квапити нас боїться.
Того вечора отой білий учить мене стріляти. Сходиться чимало люду з гето, і коли він бачить одного з них, то шкіриться й каже: «Чого трясешся, Тоні?» Але Тоні не відповідає. Ніхто не знає, що колись давно вони з Тоні ходили до нашої маленької школи у Форт-Беннінгу; ніхто не знає, що цей Тоні взагалі ходив до школи. Білий ставить мішень і каже, щоб я стріляв. А потім той, хто завозить волини в гето, дивиться на мене й посміхається. Віпер каже білому, що Папа Ло ослаб, але білий слова Віпера розуміє погано. Він просто киває, сміється і каже: «ясно!» — а тоді дивиться на Джосі Вейлза, щоб той усе йому повторив повільніше, і все ’дно сміється, навіть коли не смішно. Від цього обличчя Джосі Вейлза стає ще похмурішим, бо всі знають, як він пишається, що годен добре говорити. Білий каже: «Ми тут усі боремося за свободу від тоталітаризму тероризму і тиранії — але ніхто не знає, що ці слова означають».
Я дивлюся на інших хлопців: двоє з них молодші за мене, п’ятеро — старші, серед них Демус і Віпер. Усі ми темношкірі, усі терпіти не можемо розчісуватися. Всі носимо хакі, габардин або джинси із закоченою до коліна правою штаниною, а з задньої лівої кишені кожного стирчить ганчірка, бо від цього вигляд крутий. Хтось носить теми[119], але не всі, бо ж теми носять расти, а расти ж нібито липнуть до соціалістів. «Соціалізм» — черговий «ізм», який так обрид, що навіть Співак написав про це пісню. Потім білий говорить про те, що дехто свій добре підвішений язик розпускає на агітацію людей, і що тоталітаризм завжди постає там, де всі «за», — і ми згідно киваємо, начебто розуміємо його. Дев’ять разів він вимовляє слово «хаос». Він каже, що країна колись подякує нам за це, — і ми згідно киваємо, начебто розуміємо його.
Але Джосі Вейлз хоче чогось більшого, ніж ці партійні справи. Я думаю про те, що він завжди пахне якось інакше, хоча його й одягає жінка. Він пахне якоюсь сумішшю часнику та сірки. І після повторного показу, як треба стріляти, Джосі Вейлз каже, що ми збираємося в Рему, бо ніґери там чо’ось геть розперезалися. «Треба б трохи опустити тих чорнопиких», — говорить сміючись білий і від’їжджає на джипі. І знову ця Рема, завжди між ЛПЯ і ННП, між капіталістами й соціалістами. Джосі Вейлз каже білому, що сам він ніякий не «іст», що він розумніший за їх усіх — і зробить те, чого від нього хочуть, якщо йому потім дадуть спокій у Маямі. Білий каже, що не розуміє дзявкотіння Джосі Вейлза, а потім осміхається, ніби знає якийсь секрет, відомий тільки йому та дияволу. Пройшла поголоска: люди з Реми нарікають на те, що ЛПЯ вклала гроші, дала консерви і налагодила каналізацію в Копенгагені, але нічого не зробила для них, і що, може, настав час їм реально приєднатися до ННП і перетворити Вісім Провулків у Дев’ять Провулків. Усе це розповідає Віпер, коли ми повертаємося до халупи, що біля залізниці. Усе це він говорить, замішуючи при цьому кокс з ефіром. Потім він нагріває суміш запальничкою і дає потягнути спершу мені.
Ми їдемо в Рему на «Датсуні». Я хапаюся за дверцята а вони здаються м’якими і повітря проходить крізь моє волосся немов дві сотні жіночих пальців гладять мені соски такий кайф мабуть відчуває жінка коли ти смокчеш їй циці голова паморочиться в хмільному вихорі ніби я розгулюю без голови а тоді моя голова повертається на місце але тепер вона наче повітряна куля а темна вулиця стає темнішою а жовте світло ліхтарів жовтішим а та дівчина в будинку через вулицю пробуджує таку хіть що мені тісно в своїх штанях і хочеться трах-трах-трах — трах-трах-трах кожну жінку на світі і я хочу протрахати наскрізь міс Ямайку а коли з її поцьки полізе лялька то я б затрахав і її а тоді натисну на спусковий курок і розстріляю весь світ. Але я хочу трахатись — а в мене більше не стоїть. Не стоїть! Не стоїть! Це мабуть через кокс. Чи може геру. Не ’наю. Не ’наю нічого бомбоклат не ’наю і швидше б уже машина доїхала куди треба а то вона повзе як равлик хочеться відчинити дверцята і вискочити і бігти всю дорогу вперед а потім назад і знову і знову бігти так швидко що я лечу і хочу трах-трах-трах — але в мене не стоїть! Не стоїть! А радіо в голові грає забійний музон який на радіо ніколи не грає і я тримаю ритм дикий ритм! А інші хлопці в машині теж його відчувають і теж це знають а я дивлюся на Віпера що дивиться на мене і теж знає а я можу поцілувати його з язиком і застрелити за те що він батон і знову сміятися сміятися а наша машина врізається в пагорб і ми нібито летимо на небеса ні таки на небеса і «Датсун» летить теж а моя голова перетворюється на повітряну кулю і тоді я думаю про Рему і що ті хто там живе мусять дістати від нас науку і я так хочу щоб вони її таки реально засвоїли що хапаю і пересмикую затвор у М16 але насправді я хочу схопити на вулиці якогось хлопа — і скрутити йому шию от-так крутити крутити крутити поки вона не відскочить як затичка і тоді я черпну крові розітру її по обличчю і скажу Ану вилупки хто тут зараз непристойно поводиться? — і буду трах-трах-трах — але в мене не стоїть! Не стоїть! А «Датсун» скрегоче гальмами. І не встигає Віпер щось сказати як ми вискакуємо і біжимо вулицею а вулиця мокра і вулиця це море хоча ні — вулиця це небо і я лечу крізь нього і можу чути свої кроки так ніби це чиїсь чужі кроки ніби хтось інший лопотить по тротуару як постріли і ось я в кінотеатрі з Джосі Вейлзом бо показують «Інфорсер» про Гаррі Каллагана і ще якогось поганого хлопця бо пацан з волиною — чоловік а не пацан і щоразу коли Клінт Іствуд стріляє в того пацана Джосі Вейлз співає Люди, ви готові? — А ми співаємо — Боу! і О Боже! — і палимо по екрану поки він не стає як те решето і нічого не видно крізь дим. Тут усі вибігають з кінотеатру але розуміють що хай краще далі крутиться кіно бо інакше ми вломимось в апаратну і наведем там лад. І перед тим як стріляти знову мені доходить що ми на території Реми а не в кінотеатрі й отже ми стріляємо в будинок і крамницю яка ще відчинена а люди там метушаться й репетують. — Так вилупки біжіть біжіть стрілки приїхали чилі-лі-бум-бум-ех! — Але поцілити всіх так щоб на смерть не виходить і від цього я просто реально реально скаженію і все так же хочу трах-трах-трах і не знаю чому я так до нестями хочу трах — але в мене досі не стоїть і я доганяю одну з дівчат хапаю і кричу Я те’е зара’ пришию! — і хочу це зробити але Віпер хапає мене і лупить по лицю руків’ям своєї волини і каже Ти що головою йобнувся? — Це просто попередження та я хочу вбити і його але він уже дає сигнал до відходу бо хоч ті пацани з Реми і слабаки та в одного чи двох тут теж є волини але кому є діло до цих вилупків з Реми? Кулі відскакують від мене як від Супермена. На мені «С» із грудей Супермена і «Б» з пояса Бетмена. Ми бачимо пацана і женемося за ним але він зникає в нірці як миша і я кричу тому батонові вийти й прийняти смерть як справжній чоловік і я до всирачки хочу його вбити я хочу вбивати-вбивати-вбивати потім з’являється пес і я біжу за псом мені треба його вбити я хочу вбити цього пса вбити цього пса! Джосі Вейлз та інші біжать до машини і ловлять ще якогось пацана штурхають його в спину в сраку і кажуть Це тобі за всіх вилупків у Ремі що хочуть лягти під ННП ясно? Добре затям ми маємо волини і ми знаємо з ким ти — і штурхають того пацана знову і він тікає а я хочу його застрелити і Віпер дивиться на мене а я хочу застрелити і його хочу реально його застрелити зараз прям’ зараз але Віпер каже Ану бомбоклат на заднє сидіння інакше тебе тут так напхають кулями що на вітрі свистіти будеш — а я не розумію бо коли я хочу трах то хочу трах-трах-трах а коли вбивати то хочу вбивати-вбивати-вбивати але тепер розумію що я не хочу вмирати і боюся-боюся-боюся і ніколи так не боявся як тепер і серце колотиться реально-реально-реально швидко. Але я стрибаю на заднє сидіння і думаю про стрілянину і як це воно почуватися краще ніж добре і що я почуваюся краще ніж добре та щойно я почав думати що почуваюся краще ніж добре як уже перестав почуватися так добре. Їхати з цього рибного містечка нікого не вбивши — це дає відчуття як наче хтось відчув що хтось помер але не зрозуміло чому. Чогось особливого не відчуваєш та все ж. А темрява вже не була така темна а їзда ніколи не була така довга хоча тут не надто й далеко і я знав що Віпер на мене злиться і я подумав що він може мене вбити і вбити всіх і весь Копенгаген з його сірістю ржею та брудом і я це ненавиджу і не знаю чому бо це все що я знаю і це все про що я думаю коли курю цю штуку все здається так добре і кожна дорога гарна а кожну жінку я хотів би тут же відтрахати а коли стріляв з волини то міг убити всіх і це було б найкраще вбивство а тепер його нема і червоне вже не таке червоне синє не таке синє а цей ритм — не найсолодший ритм і від усього цього огортає сум але було ще щось чого я не можу описати і я хочу одного — знову відчути себе зараз добре. Прям’ зараз.
118
Мається на увазі фільм «Підкріплення» — третій фільм про Брудного Гаррі, де головну роль полісмена, який нехтує законом заради боротьби зі злочинністю, зіграв Клінт Іствуд.
119
Тем (або