Служки приходять, булки ховаються в шорти та майки, пiдпiльнi годувальники рибок обурюються: "А що я? Чого це ти до мене докопався? Ти що, чорна мавпо, крайнього, блiн, знайшов? Нi хера я їх не годував". Так воно буркотить, поки йде мiстом до готельного парку. Негодований хер при цьому залiг на лiвий бочок, його риси легко можна вгадати (якщо вам уже зовсiм нема що роботи) пiд бiлими шортами, якi насправдi не шорти, а сiмейнi трусняки. Вiн скрутився вiд голоду. Вiн тихо стогне.
Цi ж самi люди роздивляються тонкi гiлки рослини, що в'ється по стiнах i квiтне нiжними рожевими та молочними квiтками. Цi рослини прикрашають веранди номерiв. Люди принюхуються, приглядаються, аж потiм телефонують нездарам, що залишилися в далекiй росiйськiй веснi, яка схожа на росiйську ж зиму. "Слухай, тут у мене пiд вiкном спецiально заплели й пiдклеїли сакуру, прикинь, а? Що, не чутно тобi? (Починається активне дмухання в мобiльну трубку "Самсунг" останньої моделi, яка коли щось i не робить, то хiба що мiнет, а може й робить, але поки нiхто не допетрав по це до неї звернутися.) Га?? Са-ку-ру. Та це такий японський жасмин!"
Коли настає вечiр, можна засiсти в ресторанi, насолоджуючись iнтелiгентною тишею, палити кальян, повiльно смакуючи чай, заварений на якихось хитруванських мiсцевих травах, i налаштовуватися потроху добрiшати. Аж потiм, ти не розумiєш як, але бачиш результат, вони спромоглися домовитися з мiсцевою пiанiсткою, котра щовечора дає насолоду вашим вухам та душi джазовими акордами, виконує пiснi Френка Синатри, який повiдомляє, як непогано пожив i в 17 рокiв, i в 21, о, це був прекрасний рiк, який же то був прекрасний рiк! Але несподiвано ти чуєш: "Как упоительны в России вечера, у-у, а". I розумiєш, що для цих людей немає нiчого неможливого, а ще ти усвiдомлюєш, що подобрiшати сьогоднi нiяк не вийде.
А коли ти йдеш гуляти з випадковою, але досить приємною дамою, i намагаєшся вiднайти якесь затишне мiсце поза територiєю готелю, бо при дамi iснує чоловiк (тому що чоловiки завжди iснують при таких дамах, i її чоловiк трохи нервовий, бо чоловiки, якi завжди iснують при таких дамах, найчастiше не можуть бути не нервовими), у вас єгиптяни безпомилково впiзнають росiйськомовних людей. Вас викрито, незважаючи на глибоко продуманий камуфляж: на вас - бiлий светр вiд Френка Мюглера, недбало накинутий на атлетичнi плечi, на нiй - вишуканий шовковий шалик у тендiтнi маки вiд Йошi Ямомото, яким вона прикриває кумедне ластовиння, через яке комплексує все життя. Ви думаєте, що вони зараз почнуть чiплятися до вас, просити зробити покупку, але вони просто верещать, ослiплюючи бiлими зубами, якi нiколи не знали про Орбiт Супер Мiнт: "Привiт? Як справи? Харашо? Заїбаца!" Ти вже не романтично налаштований, її грайливий настрiй перетворюється на регiт. I жiноча терапiя, що стовiдсотково мала б зрушити твоє вiдношення до людей у бiк потеплiння, такий собi жiночий Гольфстрiм, не спрацьовує.
А коли, нарештi, ще бiльше зневiрений у людствi, нiж ранiше, ти стоїш у холi, щоб дiзнатися в адмiнiстратора, чи не приходило на твоє iм'я нiяких факсiв (бо, може, "кицюня" не пожалiла офiсних грошей i написала тобi про стан здоров'я залишеного кота), ти бачиш хлопця з рахунком, бiльше схожим на газету "Таймс". Вiн розмахує цим "Таймсом" перед обличчям адмiнiстратора i вважає за необхiдне вивалювати тому на голову вельми приватнi пояснення. "Менi сказали, що ця шльондра - манекенниця, i що? В неї ноги навiть не метровi, пiдсуєтили коротколапу карлицю. I бачте, скiльки ця манда наїла? Як той, у дитячому вiршику. О! Робiн Бобiн Баран Бек. Поназивають, блiн, як тiльки дiти таке запам'ятовують. Це стерво говорило, що йде провiтритися, бракує їй, блiн, повiтря, риба недотрахкана, а сама лазила по кабаках тутешнiх, погань. Я ж навiть її не трахнув, блiн, як повне мудило. А воно носом крутило весь час, i це їй не те, i те не так, i цiпуру я їй купив не таку товсту, як її, блiн, губа, i взагалi мало роблю їй подарункiв. Дупа маленька, а претензiй, блiн, претензiй. Як зустрiну, то я її носа довгого з ротом зрiвняю, сука невдячна".
Я побажав йому удачi. За це вiн назвав мене козлом. Але на козлiв я припинив звертати увагу ще вдома. Я їх просто рахував, як i "мудил", як i "пiшовнахердовбак", як i "отсосiпiпетка" й усе таке iнше, я вiв звiтнiсть, людство мусить вiдповiсти за все, за кожне моє страждання. Я вислухав вiдповiдь адмiнiстратора на моє запитання, чи не прийшов менi факс про мого кота: "Ноу, сер, насинг ебаут йо кєт. Ай ем рiалi сорi", розплатився й пiшов у номер трохи поспати. "Єбаут". Отож.