Вiн перебував у дивному станi. Здавалося, бiльшiсть присутнiх бачить, що з ним щось не те, i може викрити його. Долонi засвербiли ще дужче. Павло замкнувся в кабiнетi, сказав секретарцi, що його немає, вiн вирiшує важливi державнi справи. Дiвчина слухняно кивнула для порядку, вийшла з приймальнi, закрила її й пiшла до подружок у бухгалтерiю розповiдати, який вiн, Павло, жлоб та iмпотент.
Зробив кiлька дзвiнкiв, вiд того настiльки збудився, що захотiв було запросити секретарку, але потiм передумав: а раптом вона прожене фарт? Рiвно через день вiн надав свої письмовi рекомендацiї, а ще через день - проект одного указу, а ще через пару днiв - святкував позитивнi висновки, якi були винесенi щодо проекту указiв керiвниками двох профiльних департаментiв, а ще через пару днiв Павла було викликано на килим до Самого. Сам сказав, що вражений його, Павла, заповзятливiстю i сподiвається на те, що Павло розумiє: дiлитися сам Бог велiв. Павло сказав, що, в принципi, вiн все усвiдомлює, вiдразу назвав розмiр своєї частки й запропонував частку Самому. Потiм вiн пiдготував заяву про звiльнення, почекав, поки певнi документи наберуть чинностi, й вiдбув за iншою робочою адресою.
Через мiсяць пiсля його звiльнення представники торгiвлi жваво обговорювали новий указ президента про те, що всi пiдприємства, незалежно вiд форми власностi, мають використовувати в своїй роботi винятково касовi апарати корейської фiрми, назвемо її, ну - "Снек". Павло сидiв уже в iншому, не такому величному, але дуже комфортному кабiнетi. У приймальнi сидiла секретарка, яка, мабуть, змiнила свою думку про те, що її бос - жлоб, не знаю, як щодо iмпотента. У кабiнетi поруч сидiв керiвник одного з департаментiв, що дав позитивний висновок на проект указу. Це був заступник у справах зв'язкiв. Поруч iз вхiдними дверима, що запрошували в старовинний триповерховий будиночок кольору розведеного водою розчину марганцiвки, гордо блищала табличка: "Офiцiйне представництво корейської фiрми "Снек" в Українi".
Ще через мiсяць Павло Д. щасливо смiявся, поливаючи французьким брютом, пляшку якого його спiвробiтницi, чарiвнi дiвчата зi знанням англiйської, встромили йому мiж ноги, таких самих щасливих спiвробiтникiв. Вони ставали на колiна й жадiбно ковтали цiвки шампанського. Так Павло святкував отримання свого першого мiльйона.
…Поки я слухав цю захопливу та повчальну iсторiю, моя сусiдка розслабилася, навiть руку свою закинула на територiю мого крiсельця. Хто дозволив, га? Сидiти й боятися! "А ну, встала корова й пересiла, геть вiд мiльйонера". Засмагла сука в боргу не залишилася, вдарила мене пластиковим, якiсним, добре, що порожнiм, судком, у яких нам стюардеси з налiпленими посмiшками подавали обiд. "Я мiг би взяти тебе секретаркою, звiсно, якщо ти щось торопаєш в оральному сексi", - пихато промовив я. Вона озиралася в пошуку чогось важчого за порожнiй судок. "Гей, на моєму боцi сам Месiр". А з ким менi ще було подiлитися такою карколомною новиною?
"Привiт, Славусю. Слухай, як менi з лiтаком не пiдфартило. Сидiла поруч iз якимось довбалом, котрий торгувався з дияволом. I ще, мабуть, дрочив. I, сука, все нiяк не мiг допецькатися". Славуся, схожий на людину, котра може зжерти цiлого мамонта в два прийоми, її нiжно цiлує. Ой, що це я бачу, "В свiтi тварин"? Кохання крокодилiв? Тьху. "Не хвилюйся, люба, на хера тобi через якогось хера нервувати? Це - шкiдливо". Я думаю, що шкiдливо знiмати з цiєї любої цiпуру та випускати її ходити помiж поки що живих людей.
Дивно, вона схожа на хижу гiєну, що ласує мертвяками, а вiн бiльше схожий на циркового ведмедика, що ласує цукром iз кишенi приборкувача. Як вони можуть бути разом, цi двоє? Як? У природi такого нiколи не буває. Ведмедики живуть iз ведмедиками, пацюки з пацюками, зайцi з зайцями, лосi з лосями, шпаки зi шпаками. Зозулi з зозулями. Вовки з вовчицями. Щоправда, iнколи вовки живуть iз собаками, правильнiше буде сказати - сплять. Але що з того виходить? Монстри, здатнi кинутися на людину. А що робимо ми, люди? Породжуємо монстрiв, i нiхто нiчого не бачить. Усе в нас - тишком-нишком. Напiвкровки, яких цураються однi й не визнають iншi. Напiвкровки. Може, тому бiльшостi з нас так важко сходитися з людьми? Так важко вiднайти в цьому свiтi "свою" людину?
А ще я розумiю, що повертаюся з вiдпочинку, якщо не рахувати воно (а як його рахувати, воно ж нематерiальне) лише з двома надбаннями. I цi надбання - слова. Перше: "шармута", друге "хаволь". Ними мене збагатили єгиптяни. Перше означає - шльондра, а друге - пiдорас. Яка я обiзнана людина, як багато я знаю про культуру iнших народiв. "Угу, нiчого, нiчого, будемо працювати", - як каже мiй опецькуватий "опiкун".