- Вiн i в мавзолеї лежить у такiй от нуднiй краватцi. I мiняють йому одну нудну краватку на iншу, ще нуднiшу. Синю на чорну, чорну на синю, майже непомiтно, це як нахилятися треба, щоб цю рiзницю помiтити!
- Слухай, а чого вiн там у краватцi лежить?
- Як чого? Без краватки в труну таку людину нiзащо не поклали б. Ти що? Несолiдно. Я ж тобi кажу, що їх, мабуть, замiнюють майже щодня. Спецiально шиють чи купують. Помер вiн коли? А вони все шиють. Усе купують. От якби мiй Борис заповiв себе забальзамувати, я б так само морочилася з краватками. Купуй, вибирай, щоб сучаснi були. Лайно ж не повiсиш на шию рiднiй людинi? Стороннi, друзi ходити будуть. Навiщо щоб про мене казали: "От у Бориса жiнка - нечупара, стерво жадiбне, економить на ньому". - Ох, добре що мiй Юрасик краваток не носить.
- Тобi й мороки менше. Але чоловiки без краваток… Знаєш, це щось не те. Ти б навчала його культурi. Свого. Що ж вiн? Швендриком живе, швендриком i помре. В нього ж робота, посада, стежити за зовнiшнiм виглядом треба.
- Ой, не хочу я. До нього полiзеш - потiм вiдмиватися день. То яку краватку ти Борисовi вибрала?
- Я знайшла таку, щоб його трохи розворушити. Бо ходить iз таким виразом обличчя, наче пiдкову тримає у ротi, краєчками донизу.
- Кумцю, може, то вiн на щастя? - жiнки знову смiються.
- Так от. Вiд краватки залежить рiвень розкутостi. Йому ж iще п'ятдесяти немає, а вiн поводиться так, наче готує себе до найближчих рокiв нерухомостi, про iмпотенцiю мрiє, але то вже - нi! От якщо хтось носить постiйно тiльки сiрi краватки - знай. Або службист, або iмпотент. Чи жiнка дуже ревнива. Закомплексованiсть так i пре. А я Борисовi знайшла оригiнальну краватку. Уяви собi: оливкового кольору, а по нiй розкиданi величезнi доларовi купюри.
Краса, аж шлунок пече! Такий собi пришпил, але й коштує недешево. Не лайно ж дарувати рiднiй людинi!
Я сякаюся в серветку. Мене розпирає вiд смiху. Не розумiю, щоправда, хто займається тим, що нарiзає серветки такого розмiру, як презервативи для карликiв. Професiя - серветкозменшувач. Серветкорозмножувач шостого розряду. З однiєї може зробити щонайменше десять. Шмарклi на долонях. Геннадiй Євгенович вiдразливо дивиться на мене: "Якщо людина почувається недобре, не варто ходити на роботу. Сякатися, шмарклi розпускати. Вдома треба посидiти. Всiх дуп не повилизуєш". О, цiкаво. А в бiзнесi кажуть, що всiєї грошви не заробиш. "Iнфлуенца", - продовжує нудити Геннадiй. З викликом, прихованою загрозою та обуренням. Вiн так каже це слово "iнфлуенца", наче старигань-король кличе свою доньку, цноту якої вiн оберiгав усе життя, щоб вiддати її до буцегарнi за те, що вона вiддалася блазневi. Бiдна, бiдна принцеса Iнфлуенца.
Я їду додому. До себе додому. "Дудому", - як спiває Славко Вакарчук. Весна. Весною з жiнок вилупляються ноги, i, вiдчуваючи цю появу, у чоловiкiв прокльовуються члени. Весна. Весняний спермотоксикоз. Тягне дрочити. Кермо-член-кермо-член. Слава тобi, тому, хто вигадав автоматичну коробку передач. От i будинок. От i попустило. Хух.
До величезного контейнера зi смiттям пiдходить якесь створiння. Судячи з хустки, це жiнка, вона вдягнута в щось, що нагадує хутряну шубу, пошиту з брудних пацюкiв. Вона залазить туди, шурхотить, тупоче старезними чоботами, голонога, пилюка замiнює їй панчохи, вона витягає звiдти курточку, що колись була жовтого кольору. Витягує її, трусить. Знiмає шубу, вдягає куртку. Чобiтком намагається прибрати папiрцi, корiнцi та дощових хробакiв, схожих на шнурки вiд сандалет бiсенят, що попадали в калюжу. Вона оглядає себе з усiх бокiв. Їй пасує. Шубу вона викидає в контейнер зi смiттям, запинає хустку iнакше, прийшла весна.
З боку фургона, який залишили будiвельники, з'являється миршавий чоловiк у шапочцi, що має такий вигляд, наче в неї сякалася зграя янголiв. Вiн кричить: "Гей, Марусько, ти що, багатiйка, хутром вона розкидається. А ну, взяла шубу, гей, чула, що я кажу?" Жiнка зiтхнула, полiзла у смiтник, витягла шубу, схопила її за рукав i потягла, як циган ведмедя. Весна в моєму мiстi.
ix)
Клята слава. Про мене почали плiткарити, приглядатися, обговорювати мою свiтлу постать. Що я вдягнув, що я сказав i на що натякнув. За iнших умов, можливо, це було б навiть приємно, але не зараз. Погано, коли керiвництво шиє тебе в дурнi. Ще гiрше, коли керiвництво вирiшує, що ти занадто розумний. Занадто популярний. Маєш занадто впливовi зв'язки. Занадто розумний може бути небезпечним.
Не мiсце крiпиться до дупи, а дупа до мiсця, i кожну дупу вiд будь-якого мiсця легко вiдiдрати. Щоб наклеїти iншу дупу. На тебе не зважили, аж ось тебе починають нищити. Потроху, повiльно. Можуть, не помiчати, можуть чiплятися до всього, що ти робиш, можуть завантажувати дурною роботою. Керiвництво має сотнi, тисячi засобiв для того, щоб поставити тебе на те мiсце, яке воно для тебе пiдiбрало.