Я йду на кухню. Iрка вовтузиться там iз паяльником. Я так думаю, що краще не чiпати жiнку, яка здається нервовою i тримає в руках паяльника. Це не слушна нагода вправляти такiй жiнцi мiзки. Ви не згоднi? Я помiчаю, що на балконi за добу з'явилися чорнi гори якогось мотлоху. "Це - мої iнструменти", - посмiхається менi Iрка. В неї немає двох зубiв. Ще трохи, хай тiльки покладе паяльник, в неї бракуватиме як мiнiмум трьох.
Так, де ж їх немає? Гостей столицi, де їх немає? Куди я можу сховатися в цiй хатинцi? Знову пертись у ванну - пiдозрiло, Iрка за мною стежить. Залишилося одне - вбиральня. Там з'являється воно. "Слухай, ти не мiг би дати менi спокiй? Не вдиратись у вбиральню, кiнець кiнцем, менi нiяково. Я, знаєш, не звик срати при комусь. Ранiше хоча б це менi вдавалося робити на самотi. Принаймнi в цей момент у представникiв людства вистачає клепки, щоб менi не заважати". "Я думав, побачивши мене, ти трохи вiдкиснеш, угум-с". "Так. Якщо ти вже тут, скажи комусь iз ваших, що б зiстрибнув з батькових ребер! Тодi йому має попустити". "Що за нiсенiтницю ти верзеш?" - питає воно. На його пицi зацiкавленiсть i здивування, як у цуцика-спанiєля. "Сивина у бороду - бiс у ребро. Давай домовимося iз цим бiсом, хай iде собi й дасть спокiй батьковим ребрам, i тодi батько повернеться додому, а Iрка, я сподiваюся, кудись щезне теж". "Який ти примiтивний", - пирхає воно. Ще зараз я бачу його скривлену мармизу, аж раз - воно кудись подiлося. Всi мене зраджують i тримають за телепня. Але скоро, скоро настане час. Мiй час. Тодi ми на вас подивимося.
хiii)
Отже, це й усе. Ось воно, моє сучасне щастя, моя сучасна доля, то скiльки вона важить? Грами? Немає навiть одного мегабайту на цiй зеленiй тоскнiй дискетцi. Зелений колiр - надiя? Зелений колiр - болотнеча, ряска, яку жеруть качки? Спрощене життя. Яке ж воно спрощене, чи не так? Усе те, що його ускладнює, може у вiдповiдних випадках його ж спростити. Зимно. Зимно, тому що прийшла зима. Минули два мiсяцi - як вони тягнулися, як вони пробiгли.
Тi два мiсяцi, якi нам видiлив найбiльший керманич. Минулися. "Гей", - звертаюсь я до водiя. "Давайте спочатку заїдемо в один магазин". "Без проблем", - каже водiй. Я знаю, що в цьому магазинi мене вилiкують, i не суттєво те, що вони будуть робити чи не будуть робити, в будь-якому разi вони обов'язково зачеплять щось у менi яким-небудь гачком зi своїх рибальських наборiв.
Це - моє улюблене мiсце, тут ви можете посилити свою ненависть до людства, а також швидко вилiкуватися вiд власної величi, незрiвнянностi та снобiзму. Це - одна з центральних крамниць мiста, де торгують дорогими речами, мештами, аксесуарами. Колись на цьому мiсцi теж був публiчний заклад, там гралися в богинь товстi продавщицi з дешевим перманентом на недбало профарбованiй головi. Вони були готовi розчавити все людське, що вклав у тебе Бог, батьки, вчителi, що вклало в тебе життя. Нашi голови, душi, серця - це крамнички, шухлядки, скриньки, автомати, каси, склади. Вони робили це легко, наче феї за допомогою чарiвних паличок. Одне їхнє слово до тебе, i ти вiдчував себе лайном чи кляв їх, а цього цiлком достатньо для того, щоб убити в собi людину. ЛЮДИНУ.
Зараз замiсть товстезних продавщиць залом фланкували моднi та стильнi хлопчики та дiвчатка. Але за змiстом нiчого не змiнилося, а, може, стало навiть гiрше. Тiтки могли зглянутися на тебе, враховуючи твiй вiк, свiй хороший настрiй, не помiтити тебе, сконцентрувавшись на iнший людинi. Цi ж усе помiчали, водночас не помiчаючи нiчого.
Тебе для них не iснувало, як i твоїх бажань, сподiвань, мрiй, потреб. Тебе не було. Ти думаєш, що ти iснуєш, що ти щось значиш у цьому свiтi, маєш якусь вагу? То зайди сюди. I ти побачиш, що тебе - немає. Вони обговорюють свої проблеми, обмiнюються телефонами своїх цирульникiв, вiзажистiв, фотографiв, вони дiляться iнформацiєю щодо модних дiєт, салонiв, кiнотеатрiв.
Вони вважають себе єдиними, хто заслуговує на увагу. Боги, королi, принци. Найвищi постатi у Всесвiтi. Ти ж - нiщо. В тебе немає iм'я, статусу, тебе позбавлено голосу, народження, мови. В тебе немає нiчого, що б могло їх зацiкавити. Що б могло змусити їх подумати про тебе, як про людину, таку саму обрану Богом, як вони. Якщо в тебе немає грошви - ти зайва меблина, котра, це ж треба, яке паскудство, має нахабство швендяти i плутатися в них пiд ногами. В тебе є грошва? Ще й немала? Вони звикли до того, що в деяких людей є грошi, але вони не вважають їх за людей. Ви - гаманцi, кредитки, дiрки гаманцiв та кредиток або жебраки. Все, ось таке просте ранжирування. Подобається? Вам щось iз цього пiдходить? Ким ви хочете бути, ким конкретно на цiй шкалi?