— Мабуть, щирої душі твої господарі — роздумував юнак.
— Не скаржусь. То зайдемо?
Хлопець ствердно кивнув, пропускаючи дівчину поперед себе в хвіртку.
Увійшли до невеликої затишної кімнати, що служила кабінетом і приймальнею для замовниць. Веселий і безтурботний вигляд Марії відразу змінився.
— Щось лихе трапилось? — кинула на стіл капелюшок. У її великих волошкових очах заіскрилась тривога.
— Поки що нічого не трапилось… Красива ти, Машенько… — тихо мовив Андрій.
— Чи не для того домагався зустрічі зі мною, щоб сказати, що я красива? — розсердилась.
— Не гнівайся, ради бога, поки що все гаразд. Мене послали, щоб передати тобі термінове доручення.
Вона полегшено зітхнула.
— Пробач, будь ласка…
Марія четвертий місяць шила для дружин високопоставлених осіб корсети, слухала міські плітки, регулярно відвідувала театр — справжній тобі курорт. Ні зв’язку з комітетом, ні роботи. В Одесі було дуже небезпечно, того й дивись, не сьогодні-завтра провал, арешт, але там вона працювала в ім’я щасливого прийдешнього! А тут…
Андрій, ніби читаючи її думки, тихо проказав:
— Ти сама добре знаєш, що для нас Курськ — просто чудова знахідка. Ми підтримуємо зв’язки з комітетами РСДРП деяких промислових міст. Сюди без перешкод приїздять наші зв’язківці. Та й кому на думку спаде, що тут, у губернському місті, діють соціал-демократи… Товариші з комітету знають про твою нелегку роботу в Одесі. Отож і не випадково саме тут дали тобі змогу відпочити, тримали тебе як резерв. А тепер ти потрібна в іншому місці. За який час зможеш ліквідувати свій заклад?
— Що? — розгубилася, хоч і чекала цього довго. — За тиждень, — подумавши, сказала твердо.
— А за два-три дні не зможеш?
— Що ти, Андрію!
— Треба терміново, Марійко, бо партія посилає тебе в Київ для налагодження і організації роботи підпільної друкарні. Становище там невтішне, за останні роки поліція знищила дві друкарні, арештувала багато товаришів.
Андрій говорив гарячково, наче боявся, що його можуть перебити, не дослухавши. Становище в київських товаришів дійсно було кепське. Після Другого з’їзду партії меншовики, мобілізуючи сили, намагаються витіснити з комітету Шліхтера. Його вже не повідомляють про засідання комітету, приховують явки. Бачачи безплідність і неможливість дальшої роботи в таких умовах, Шліхтер не міг нести відповідальність за опортуністичний курс меншовицького комітету, Шліхтер змушений покинути його. Вийшов з комітету і Вакар. Проте київські більшовики не склали зброї — за завданням Леніна вони створюють в лютому 1905 року окрему від комітету більшовицьку групу «Вперед». Налагоджують випуск листівок, підтримують тісний зв’язок з женевською газетою «Вперед», виданням якої керує Володимир Ілліч, організовують політичний страйк залізничників. В страйковий комітет одностайно обирають Гліба Максиміліановича Кржижановського, подружжя Шліхтерів та Леоніда Скорнякова. Спираючись на залізничних робітників і службовців, комітетники рішуче повели свій наступ і незабаром стали господарями становища не тільки на залізниці, а й у місті. Адміністрація розгубилася — такого ще не траплялось.
Шульгіна знала про страйк киян від товаришів, з якими зустрілася напередодні від’їзду до Києва.
— Велику роль там зіграв наш неперевершений Гліб! — захоплено розказували їй про Кржижановського. — Справжній організатор, блискучий оратор! А яка майстерність володіти аудиторією! — підкреслювали особливу здатність Гліба гуртувати навколо себе людей.
Коли Андрій замовк, Шульгіна одхилилась на спинку стільця і задумливо проказала:
— Отже, знову в дорогу? А як же бути з Оленкою? — в її голосі відчувалась тривога. — Я її не залишу тут!
— Хай це тебе не хвилює… Поки що поживе у нас, а влаштуєшся — забереш до себе, — поспішив заспокоїти. — В Києві з’явишся наче на прийом до зубного лікаря пана Луцького. Запам’ятай… Бібіковський бульвар[2], 47, квартира 25. Коли сядеш у крісло, аж тоді скажеш пароль: «З зубами, лікарю, у мене все гаразд». Він запитає: «То чому ж ви прийшли до мене?» На це відповіси: «Проконсультуватись. Можливо, мені це тільки здається, а насправді…» Як у тебе з грішми?